Sportarena

Кирило Круторогов: Мені ніщо не заважає бути об’єктивним

Відверте інтерв’ю футбольного коментатора

Кирило Круторогов: Мені ніщо не заважає бути об’єктивним

Микита Дмитрулін

Відомий український коментатор каналів «Футбол» Кирило Круторогов в інтерв’ю Sport Arena TV розповів про свої крики “Соломон” у матчі Аталанта – Шахтер, перли під час Суперкубку УЕФА, ляпи у ефір, симпатіі до футбольних клубів, конфлікт з Василем Уткіним і поради від Юрія Розанова та ставлення до повернення Віктора Вацка.

– Знаю, що ти рахуєш всі свої матчі, скільки їх в тебе нарахувалось за 10 років у ефірі?

– Чесно кажучи, хотів підготуватись та подивитись, точно більше 1800. Просто я вже рахую сотнями, хочу дійти до 2000, не рахую одиничні поєдинки, можу раз на 2 тижні записати, раніше я вів цей список більш педантично.

– Для тебе це вже звичайна справа, як поїсти чи помити руки, чи досі щось особливе?

– Поїсти, я думаю, що всі люблять (сміється). Це те, що мені подобається, без чого я не уявляю свого життя.

– Ти дебютував у 18 років, можеш згадати, як це було?

– Важко передати словами, ти відчуваєш, як заповітна мрія здійснюється у режимі реального часу. Сподіваюсь, що кожен мав можливість відчути, щось подібне і не обов’язково через дебют.

Це був матч Ворскла-Іллічівець. Я коментував з досвідченим партнером – Володимиром Голубничим, який чудово володіє мовою. Я дуже боявся та хвилювався,  він старше мене мабуть на 20 років, може бути, як батько, але я відчув, що з ним я можу отримати той заряд, щоб дебютувати в ефірі.

 – Ти сам із Донбасу, зі Сходу України, наскільки я розумію, ти був російськомовним, важко було перелаштуватись?

– Я з російськомовної родини, але я з дитинства мрія бути коментатором, я грав у ту саму FIFA 2000 та коментував, я цього не дуже пам’ятаю, але всі близькі кажуть, що я коментував українською. Я швидше за все дивився матчі Ліги чемпіонів, на тому самому Першому національному, чув, що люди коментують українською і я вважаю, що так має бути. Я дуже хотів говорити та коментувати виключно українською. Більше того, якби мені сказали зараз прокоментувати російською, то мені було б надзвичайно важко, попри те, що говорю я спокійно, але коментувати було б важко.

Треба якомога більше говорити, бажано з людьми, які грамотно спілкуються, і я намагався читати більше українською мовою, і навіть думати українською. Коли я думаю про якісь футбольні речі, з’являються різні думки, і думаю я саме українською мовою. Коли матеріали пишу футбольні -мені легше писати українською.

Ніхто про це не знає, але у мене у дитинстві була проблема з вимовою літери Л. Але зараз у мене точно немає ніяких дефектів у мовленні і думаю, що немає проблем з дикцією.

– Твоя думка про українських коментаторів та їхній рівень на сьогоднішній момент?

– Рівень українських коментаторів набагато вищий, аніж дехто вважає. Чомусь багато порівнюють з російським та кажуть, що російські краще. Абсолютно з цим не згоден. Вважаю, що по-перше, треба любити себе, любити свою країну і все навколо.

– Кажуть, що російські коментатори краще, бо у них кожен чимось відрізняється, а у нас всі однакові…

– Всі вважають, що потрібно бути, як хтось. Ті, хто ще не прийшов у професію, але хоче, вони чомусь вважають, що треба бути на когось схожим. Людина намагається копіювати дикцію, голос і тому подібне. Вони вважають, що це рецепт їхнього успіху. Це проблема! Треба бути собою!

– Ти теж працював певний час з російськими коментаторами. З Розановим та Уткіним…

– Ніколи не коментував разом з Розановим, але він був для мене, на зразок, наставника. Він намагався давати поради, як краще себе поводити. Точно, що я засвоїв, але не вважаю, що я зміг зробити те, що він хотів: Він вважає, що коментатор має бути хорошим оповідачем. Загалом, це гарна думка. Можна бути оповідачем, який переказує, що відбувається. Я не став оповідачем. Але я його дуже поважаю, він ,мабуть, перший, хто правильно мене оцінив та підказав, що треба робити, а що не треба. Якісь дрібні напрямки, які сприяли моєму прогресу.

– З Уткіним в тебе відносини склались інакше.

– В мене ніколи не було з ним відносин. Я його бачив кілька разів під час Євро-2012. Потім він навіщось підписався на мене у «Твіттері». Ні на які конфлікти з ним я не йшов. Він почав займатись провокаціями, але не до мене, а до своєї аудиторії. Він копіював мої тексти, до того ж багато разів.

– Челсі грав з Арсеналом у фіналі Ліги Європи. І у вас стався конфлікт у «Твіттері». Ти написав, що це Арсеналу віддалось за те, що вони вимагали перенести матч з Ворсклою до Києва. А він різко тобі відповів.

– Я просто вже не витримав. Я взагалі, ніколи не починаю конфліктів. Я написав це іронічно. А людина вирішила написати це у іншому стилі. Більшість людей мені потім писали, що якраз таки я краще відповів, аніж він.

Провокація – це завжди погано. Він постійно провокував свою аудиторію, а тут ще й конкретно про мене написав. Треба було просто відписатись і все, я до речі, давно вже це зробив. Не вважаю, що це конфлікт. Це просто провокація.

– Скільки в тебе займає підготовка до матчу?

– В середньому – півтори-дві години. Іноді година. Потім я завжди намагаюсь бути хоча б за годину біля комп’ютера на роботі. Для того, щоб отримати протокол, розписати все і щось нове актуальне подивитись. До СуперКубка УЄФА я готувався дуже довго. Бо це було міжсезоння, я підписався на «Твіттери» Ліверпуля та Челсі, моніторив кожну новину, всі товариські матчі дивився, хто травму отримав, хто скільки хвилин відіграв.

– Сьогодні ти коментуєш матч Естонія – Грузія, як до нього підготуватись?

– Намагався готуватись через сайти та ЗМІ цих країн, перекладаю транслейтом. Таким чином, можна багато чого знайти, хоча часто важко знайти саме ЗМІ якоїсь країни, тої ж самої Естонії. І головне, щоб їхні ЗМІ взагалі писали про власну збірну.

– Матч Аталанта – Шахтар, гол Соломона та твої крики, що це було?

– У мене навіть зараз мурахи, коли згадую. Думаю, що це найкращий момент у моїй коментаторській кар’єрі. Не з точки зору, як я себе проявив, а що я відчув. Це апогей емоцій, які може відчути коментатор. Це також була мрія коментувати матч української команди у Лізі чемпіонів за кордоном. Коли українська команда на останніх секундах забиває гол, то це просто казка. Не просто мрія, а казка. Я переживав дуже сильно та тримав у напрузі аудиторію.

– Це стало твоєю візитівкою. Всі знають про цей матч завдяки твоєму крику!

– Я емоційно коментував завжди. Навіть, коли я дебютував, всі ще звернули увагу: “що це за новий голос”, “він так живо коментує”… А це ще було у 2009 році. Я намагаюсь емоційно коментувати завжди, але не може коментатор бути у кожному матчі над емоційним. Коментатор  не може бігти в емоціях швидше, аніж сам матч. Потім ми їхали в автобусі в аеропорт і хтось включив подивитись переможний гол. І тут на весь автобус цей крик, всі цікавляться, що це, що сталось. Зайшов у «Інстаграм», а там мільйон позначок та повідомлень.

– Матч Динамо Загреб – Шахтар та переможний гол Тете. Знову емоції та крик. Спілкувався з багатьма коментаторами, вони кажуть, що у порівнянні з голом Соломона, ти якось награно святкував тут…

– Всі люди мають право вважати, як вони хочуть. Але дивно, що саме коментатори так вважають. Просто люди, які коментують – вони знають емоційну складову дійства, в якому беруть участь коментатори. Коментатори – це радіопередавачі тих емоцій, які відбуваються. Це був мій другий матч закордоном. До цього я коментував Шахтар – Манчестер Сіті, де було 0:3. І Шахтар – Динамо Загреб у Харкові теж коментував, там не було таких емоцій, канва матчу не давала їх. А тут, компенсували 5 хвилин, йде 8-ма. Я дивуюсь, що коментатори, які працюють у ефірах – можуть казати, що це не щиро. Враховуючи сценарій події – я не погоджуюсь з цим.

– Відомий матч за твоєї участі СуперКубок УЄФА Ліверпуль – Челсі, ти під час того матчу видав цілу купу перлів:

  • “Соковитий момент у Ліверпуля, як Херсонський кавун”
  • “Канте блискуче грає, як невеличкий грабіжник на вулицях Стамбула, підбігає та обкрадає суперника”
  • “Якщо декілька разів поспіль у Стамбулі вимовити прізвище Кєпи Арісабалаги, то можна викликати дощ”
  • “Скупчення у штрафному майданчику, немов у годину пік у київському метро на станції Хрещатик”

– Що це було? Звідки взялись ці перли?

– Це дуже просто. Це був мій перший матч, який я коментував за кордоном. Повсюди представники УЄФА, фотографи, супер футболісти тренуються, весь стамбульский стадіон заповнюється, це неймовірно! Я побіг на своє коментаторське місце через пів стадіону, це дійсно круто! Я відчував, що мрія здійснюється у режимі реального часу. Там були теж овертайми, часу було багато, для того, щоб виявились перли.

– Це раптові спалахи чи підготовлені фрази?

– Можуть бути якісь заготовки. Але вони ж взяті не з КВК чи Камеді Клаб. У мене можуть бути якісь заготовки. Зазвичай, вони стосуються початку матчу. Все інше, про Кєпу, про Канте, я не розумію, як до цього можна було підготуватись, як зрозуміти, що прийшов час сказати про Кєпу чи про Канте. Він же дійсно так бігав юнко та обкрадав. Чи про кавуни херсонські – це ж був серпень і всюди про ці кавуни говорили. Я не розумію, як можна підготуватись та зробити заготовки до жарту у режимі реального часу, у конкретному матчі про конкретних гравців. Я не дуже усвідомлюю.

– Тобто, фантазія в тебе гарна?

– Іноді, ефір не передбачає повної розкутості творчої. Можливо, не відчуваєш цієї атмосфери або вона слабка. Я хочу наголосити ще, тоді багато писали про ці мої “перли”, але мені просто здається, що на мене звернули увагу у цьому матчі. Я приблизно подібне робив 9-10 років. Я завжди намагався бути дотепним та пожартувати. Просто не завжди на це звертали увагу у контексті матчу.

– Матч Ворскла – Жиліна у твоєму виконанні став Мемом, коли у кінці компенсованого матчу ти почав зворотній відлік: “5…4…3…2…Вілліам!” і Ворскла пропустила. Інші коментатори кажуть, що це велика помилка.

– Більше я такого ніколи не робив. Коментатори вважають це помилкою, тому що через це Ворскла пропустила гол (сміється). Насправді ж, на полі я не був. Звісно, краще такого не робити, до речі, я потім неодноразово бачив та чув, як інші коментатори робили те ж саме, правда не у контексті проходу чи не проходу українського клубу. Я пережив неприємну емоцію і хотів би звісно, щоб цього не було. Але з цього вийшла ціла історія, представники Жиліни, їх прес-аташе випустили футболки з написом їхньою мовою: “Я знаю, як українською буде один”. І “5…4….3…2…Вілліам!”. Навіть Вілліаму вони подарували, який забив цей м’яч. Прес-аташе також і мені прислав цю футболку. Вона є у мене у колекції. Виходить, що я підкинув мерч для Жиліни (посміхається).

– Матч 3-4-х річної давнини Динамо – Шахтар, Віктор Коваленко пробив поруч зі стійкою, але ти закричав “ГОЛ!”. Це велика помилка?

– Це теж момент, якого я бажав би, щоб не було у моїй кар’єрі. Це був момент, де була гольова атака з небезпечним ударом по воротам. Весь стадіон у цей час підскочив на ноги. Весь стадіон побачив, що це гол. Я людина, яка дивиться своїми очима. По телевізору до речі, і зі стадіону, ті хто ходять – знають, інакше сприймається картинка. Я був впевнений, що це гол. Можна сказати, у своє виправдання: вважаю, що якби був гол, хоч з боку Шахтаря, хоч з боку Динамо під час цього удару, а я взагалі не зреагував, то це був би провал коментатора в епізоді.

Були суб’єктивні причини, які на це вплинули. Тому що здавалось, що м’яч летить у ворота. Якщо у Бундеслізі декілька років тому зарахували гол-фантом, то про що говорити. Це момент, якого я хотів би, щоб не було. Але я розумію, чому так сталось. Звичайно, було неприємно, коли почалась бурхлива реакція на цей момент. Але якби Динамо забило у такий самий момент, а я би не реагував, а я звик емоційно коментувати, ці матчі, тим більше, і коли Динамо забиває, і коли Шахтар… Я завжди емоційно це коментую. І якби хтось з них у цей момент забив, а я не відреагував – це була б велика помилка.

– Трапляється у коментаторів, що під час матчу у коментаторів зриває дах від емоцій? Рома Бебех розповідав, як він в ефірі критикував Дячука-Ставицького. У тебе також був матч Металіста з Локереном, де ти критикував Ігоря Рахаєва.

Там була передісторія. Я дуже вболівав за Металіст. Я вчився у Харкові, коли Металіст підіймався у рівні. Я дуже хотів коментувати Металіст, коли у них були кращі часи. Але мені не довелось. Довірили коментувати Металіст у Лізі Європи, я дуже вболівав за них, і там команда програвала кожен матч і виглядала дуже слабко.

– Тебе це чіпало?

– Мені здавалось, що враховуючи історію та традиції Металіста – команда виглядала безвольно. Це мене розчаровувало та засмучувало. Я не маю негативного ставлення до жодної команди, гравця чи тренера. Тим більше, щоб я висловлював негатив якийсь до когось… Такого точно ніколи не було. Це була певна реакція на ситуацію, яка відбувалась. Я впевнений, що я критикував і інших тренерів, і іноземних, і українських.

– Камера показувала Дишленковича, а ти кажеш: “Чому Рахаєв не випустив Горяїнова?”.

– Я чесно кажучи, не пам’ятаю точно цей момент. Але я точно знаю, що у тому матчі був дуже красномовний момент. Коли Василь Кобін кидав аут поблизу бокової лінії штрафного майданчика суперника. Теоретично, можна загострювати. Він стоїть, ніхто не відкривається, і він кидає м’яча за лицьову лінію. Що показало, що немає куди віддати. Я цей момент пам’ятаю, як зараз. Щодо Горяїнова, це легенда! Час це доводить. Один з найкращих кіперів українського футболу. Мабуть, тому і було таке.

Точно можу сказати, що я нічого не маю поганого проти Рахаєва чи якогось іншого тренера. З іншого боку, коментаторів часто критикують, що вони нікого не критикують. Розумієш? І виходить, що вони просто мовчать.

– Ти моніториш те, що про тебе пишуть у соцмережах, для тебе важливий фідбек?

– Найгірше, коли коментатор для людей – байдужий. Але з іншого боку – я ніколи буду лізти в ефір, щоб я став головним героєм матчу. Зараз навіть не треба моніторити фідбек, він сам приходить у «Інстаграм». Скажу чесно, я ніколи не захоплювався від схвальностей, ніколи не ходив з піднятим носом і не ходив гордовитим. Мені подобається конструктивна критика, якщо люди роблять зауваження, якщо вони конструктивні. Мені не подобається, коли є бруд. Я впевнений, що у цьому бруді, частіше за все винна людина, яка його пише, бо вона не розбирає цей епізод, як має бути. Вона шукає суб’єктивність у мені, хоча залишається значно більш суб’єктивною.

– Одні кажуть, що ти топ коментатор, а інші, що заангажований під Шахтар та награєш емоції. Як ти до цього ставишся?

– Спокійно. Якщо людина висловлює критику або якщо напише особисто – то я маю максимальну повагу до цієї людину. Якщо хтось просто хоче постібатись – це інше. Людина сміється та самостверджується за твій рахунок. Ти зробив роботу, я зробив роботу, вона самостверджується за твій рахунок. Ми не знаємо, хто він та що він? Студент чи він працює в аптеці? Гарно він навчається чи провізує у аптеці? Ми ж його не будемо критикувати за це? Кожен має відповідати за себе. У будь-якій професії потрібно мати чисту совість перед своїми батьками, родиною та богом, якщо віриш.

Я дуже поважаю критику, не люблю дешеві лестощі і бруд не сприймаю.

– Коментатори можуть мати улюблену команду до якої буде особливе ставлення?
Дмитро Джулай ніколи не приховував, що вболіває за Динамо, але при цьому, завжди об’єктивно говорив та коментував про клуб. В тебе є таке?

– Вважаю, що я коментую об’єктивно. Знову ж таки, з людьми, які мене можуть звинуватити у необ’єктивності – я готовий з повагою сісти та розібрати ці моменти.

Мені не заважає нічого бути об’єктивним. Мені подобається, коли вболівальники Барселони кажуть, що я вболіваю за Реал, а фани Реала говорять, що за Барсу. Це круто! Це приклад того, що мені це не заважає.

– Давай відверто, ти вболіваєш за Шахтар?

– Я вболіваю за всі українські команди на європейській арені, я вболівав за Ворсклу, трошки поспішив з цими 5 секундами (сміється), вболівав за Металіст, виявляється, що критикував тренера, коли команда програла 6 матчів з 6. Я коментував Шахтар, Дніпро коментував. За ті майже 2000 матчів, що я відкоментував – у мене точно атрофувались емоції, коли я коментую чемпіонат будь-якої країни. Будь то іспанське ель-класіко, чи українське класичне. Я знаю, що перемога однієї з команд у цьому матчі – нічого не вирішить, швидше за все. Я не коментував чемпіонські матчі, коментував фінал Кубку Динамо-Шахтар, виграло Динамо, перемагає Шахтар. Останній Суперкубок України я також коментував, Динамо перемогло. Хай, хто захоче сказати, що я не емоційно зреагував на голи Динамо. Або, що я не емоційно реагував на підняття киянами Суперкубку. Це точно не правда. Просто це бажання докопатись – це бажання людини суб’єктивно до чогось дійти.

Чому я не хочу прямо говорити, чи вболіваю я за когось чи за когось? Тому що я зараз про це скажу, це побачать та точно будуть бачити суб’єктивність у всьому. Вони її бачать точно, де її немає. Це особливість людини – побачити зраду, де її нема. Я коментував всі українські команди на європейській арені та молодіжну збірну однаково емоційно та щиро. Я вважаю, що матчі Динамо – Шахтар, яких я прокоментував чимало, я був щирим та толерантним. Допускаю, що могли бути помилки з приводу якогось епізоду, де я висловлювався проти Шахтаря, так і проти Динамо. Це могла бути моя помилка, помилка арбітра, або взагалі не помилка, але люди могли подумати інакше.

– Як ти сам та на каналі відреагували на повернення Віктора Вацка до родини каналу Футбол?

– Спокійно. Всі ми давно знайомі. Віктор з ім’ям і багато у нас пропрацював, звісно, що це добре, коли бойова одиниця повертається до обойми.

– Конкуренції не відчуваєш?

– У нас я не бачу в очах людей, щоб хтось до когось ставився, як конкурент чи вовк. У нас толерантна команда, де кожен поважає один одного. Сподіваюсь, що я не помиляюсь.

– Ти коментував майже все, які надалі амбіції у професії?

– У мене є конкретні мрії. Я мрію прокоментувати переможний фінал за участі української команди чи збірної України, особливо хотів би у Лізі Чемпіонів чи Лізі Європи. Я двічі коментував Шахтар, коли він грав у півфіналах з Севільєю та Інтером. Сподіваюсь, що вдасться цей крок переступити. Я мрію якомога більше прокоментувати матчів Шахтаря на Донбас Арені, і це не те щоби мрія, але величезне бажання коментувати матчі за кордоном матчі українських команд у єврокубках, це найкраще, що може дати професія.

– Окрім того, що ти коментатор, ти ще й письменник. Розкажи, як з’явилася ідея написати роман “Бомбардир”?

– Я з дитинства реально мріяв бути коментатором і письменником, мріяв про не дуже популярні професії для дітей 5-7 років. Пам’ятаю, що я брав аркуші, писав якусь поему, потім згортав, степлером та робив книжку. Я дуже хотів здійснити цю мрію, я точно не хотів писати про футбол, хотів якийсь триллер або розслідування.
Але враховуючи сферу, де ти працюєш – якщо напишеш про футбол, враховуючи, що ринок літератури футбольної не сформувався – буде шанс на видання. Я взявся писати “Бомбардир”. Сюжет такий: Він журналіст, до якого звернувся Манчестер Юнайтед, щоб отримати інформацію щодо людської поведінки, вигаданого футболіста. І він починає збирати інформацію про гравця, починаючи з дитинства, спілкується з персонажами, які знають цього гравця. Він головний герой, але фігурує лише у словах інших персонажів.

– Як у тебе в голові все це відобразилось? Через спілкування з людьми з футболу

– Перечитав велику купу інтерв’ю, різних років, різних видань. Намагався знайти цікаве. Спілкувався з людиною, яка подавала великі надії, але рано зламалась. Хоча він був у академії топового клубу та грав за дубль. Я спілкувався з чинними футболістами, але вони не дуже охоче розповідали, адже думали, що я про них буду писати у книзі.

– Я читав і у мене було відчуття, що головний герой – Ярмоленко…

– Бо Андрій – найпопулярніший гравець Динамо, хто перейшов у європейський чемпіонат. Я дуже хотів, щоб не було схоже на когось з реальних гравців. Бо у головного героя є також негативні моменти, я не хотів, щоб ці моменти могли додумати до реального футболіста. Я точно цього не хотів. Думаю, що з біографії Ярмоленка там точно нічого немає.

– Які можеш підбити підсумки від публікації?

– Якщо я 11 років коментую і досі обожнюю професію, то дитяча мрія стати письменником – розчарувала. Я жив нею рік, щонайменше. Вона не дала, ані розгаласу, ані перспектив. Я не кажу, що розчарований, бо не отримав грошей. Вона в цілому, нічого не дала. Але вона здійснила мрію і  познайомила з цікавими людьми. Я вирішив, що якщо так вже пішло, щоб вона допомогла комусь. Я зібрав певну суму, додав щось від себе і переказав дівчинці, якій потрібна була операція на серці. Мені хотілось, щоб моя книжка могла допомогти. Щонайменше у цьому – свою місію вона виконала.

варіант матеріалу

Добавьте «sportarena.com» в свои избранные источники Google News (просто нажмите звездочку)

Джерело: Sportarena.com

Рейтинг новости: 12345


Или аккаунт Sportarena