Мілану на замітку: камбек після поразки у два м’ячі у Кубку (Лізі) чемпіонів – звичайна справа

Мілан програв Інтеру в першому матчі півфіналу Ліги чемпіонів (формально домашньому) і поставив себе на межу провалу всього сезону з огляду на сумні результати у Серії А.

Читайте також: Інтер – Мілан коли і де дивитися трансляцію матчу

Шансів кваліфікуватися в наступний розіграш єврокубку №1 через чемпіонат у Червоно-чорних, чесні, вже небагато. Залишається одне – пробиватися до Стамбула і здобувати перемогу там. Хоч би як це не було мало малоймовірним.

Опустимо зараз низку об’єктивних умов на кшталт кадрових та ігрових проблем, а також потужної форми, набраної Інтером у травні. Озброїмося виключно статистикою, щоб з’ясувати: чи часто командам, які програли у два м’ячі перший матч плей-офф Кубка/Ліги чемпіонів, вдавалося відігратися у поєдинку у відповідь?

Читайте також: Інтер – Мілан букмекери оцінили шанси команд на перемогу у півфінальному матчі у відповідь Ліги чемпіонів

Якщо коротко – так, досить часто. Таких випадків (щоправда, з різним підсумковим результатом) було чимало майже за 70-річну історію турніру.

Зараз не вантажитимемо вас тоннами фактів і цифр, а постараємося максимально компактно пробігтися по всіх сезонах головного клубного турніру Європи, незалежно від його назви та схеми проведення.

Важливо: для чистоти експерименту ми брали до уваги камбеки, що трапилися на стадії не раніше ніж ⅛ фіналу. Нагадаємо, Кубок європейських чемпіонів (1955 – 1992), як і його побратими-сучасники, грав суворо за олімпійською системою, тобто гравцями. повністю складався з раундів плей-офф. Але, як правило, на початкових стадіях (до озвучених вісімок) там крутився – і природно відсівався – всякий левандос. Тому ми й обмежимося найпредставнішими “передфінальними” раундами.

Виняток зробимо лише двох перших розіграшів ЛЧ – тут ми врахували також стадію 1/16.

53 рази на 67 років

14 випадків за перші 16 розіграшів КЕЧ. 29 – за всі 37 сезонів. У ЛЧ – 24 випадки за 30 років. Причому рівно половина припала на 8 турнірів у минулому десятилітті. Включаючи, звичайно, знамениті ремонтади Барселони з ПСЖ (2017), Роми (2018) та Ліверпуля (2019) з Барселоною. У той же час було – що ні рік, то легендарний камбек! А потім як наврочив хто. Не Лігу, а всіх нас.

Отже, 53 відіграші двох або більше м’ячів у матчі-відповіді плей-офф. Якщо конкретніше, то три голи було відіграно дев’ять разів, чотири – лише одного разу (те саме диво на “Камп Ноу”).

11 разів, той, хто відігрався, не проходив далі. У перших трьох випадках – через поразку у додатковому матчі. Цікаво, що за правилами, введеними в єврокубках із сезону 1969/70, вся ця трійця – віденський Рапід, Стяуа та Атлетико – пройшли б далі завдяки виїзним голам.

У тому самому сезоні Селтік і Бенфіка обмінялися перемогами 3:0. Смак подвигу Орлам зіпсував жереб, який відправив шотландців до чвертьфіналу. З наступного сезону кидати монетку (тягнути сірник?!) перестали – з’явилася серія 11-метрових.

Всі інші “недопроходи” пов’язані з цим правилом виїзного гола. Окрім останнього випадку – ми додали до списку свіжий приклад із торішнім Челсі та його “майже камбеком” проти Мадрида… Але для цієї історії (і до неї подібних) у нас окремий підрозділ.

Про мінливості гостинності

Все-таки не закривайте очі на те, що Мілан свій перший матч програв удома. Так, ця домашня арена і для його суперника. Але як мінімум фактор підтримки трибун можна брати до уваги – у ЛЧ уболівальницькі квоти розподіляються строго з великою перевагою на користь господарів, навіть якщо номінальних.

Зрозуміло, що подібних випадків в історії КЕЧ/ЛЧ було мало. Але вони таки були! Коротко пройдемося по всіх, враховуючи обумовлені раніше рамки (не беремо до уваги ранні раунди, де в основному боровся хто завгодно).

Перший епізод згадуємо як виняток. Йдеться про попередній раунд сезону 1962/63. Так, ми порушуємо власні ж умови, але лише один раз і ось чому: тоді вперше в історії “чемпіонського” єврокубку стався відіграш із домашніх “мінус два”. Та й учасники цього дійства були не будь-хто з гори, а цілком пристойні клуби.

Серветт удома поступився Фейєноорду 1:3, спершу повівши в рахунку. І раптово набив трійку в Амстердамі до початку другого тайму – феєрив алжирець Меклуфі. Фейє встиг забити рятівний гол останніми хвилинами. А далі було перегравання у Дюссельдорфі. Втретє поспіль клуб із Женеви відкрив рахунок. І знову не втримав. Чемпіон Нідерландів зрівняв в основний час, а вже в овертаймі дотиснув – той же рахунок 3:1.

Далі – лише пізні, важливі стадії. Наприклад, чвертьфінал сезону 68/69. Історія майже ідентична, але з іншою розв’язкою. Аякс, що входив у силу, на своєму полі був битий Бенфікою, що згасала, 1:3, але в Лісабоні перевтілився і повів 3:0 (дубль Кройффа) вже до 32 хвилини. Далі, щоправда, не пішло. Орли встигли забити один, але не більше. Довелося грати втретє, у Парижі. Там рахунок 0:0 тримався до початку овертайму, а потім Божих синів прорвало. 3:0, і команда Міхелса продовжила шлях до свого першого фіналу КЄЧ.

І на цьому – як відрізало на сорок із лишком років! Так, можна говорити про те, що в “раніше” час фактор рідного поля означав більше. А як мінімум у дев’яності матчів плей-офф у євротурнірі, що постійно піддавався експериментам, було не те щоб досхочу. Але ось – настали вже зіткнуті з нами десяті, а з ними – нові релевантні запиту історії.

Сезон 2012/13, ⅛ фіналу. Арсенал начебто без шансів поступається Баварії на “Емірейтс” з тим самим зачарованим рахунком 1:3… Але що потім коїться в Мюнхені! Ранній гол Жиру. Пізній десерт співвітчизника Косельни. І Каноніри залишаються в кроці від сенсації. Різницю м’ячів вони відіграли, і за правилами цього дня це був би перехід до овертайму. Та не тоді.

Два роки потому. Стадія та сама. І Арсенал дарує вболівальникам чарівне дежавю, в рідних стінах зливаючись Монако з вгадайте яким рахунком. І далі – повне повторення пройденого матеріалу. Гол Жиру в першому таймі поєдинку у відповідь. Другий – у другому (на цей раз Ремзі). І все. Знову не втримали. Незабаром лондонці забудуть про Лігу чемпіонів на довгі роки.

Наступна зупинка – ранньою весною 2019 року. Знову герой камбека – англійський клуб. І в якісь повіки успішний кейс! Мова про пам’ятний період раннього Сульшера в МЮ, коли команда деякий час несла всіх по купах не розбираючи імен та регалій. Під гарячу руку потрапив і ПСЖ. Та як! Спочатку, в Манчестері, голи Кімпембе і Мбаппе під кінець години начебто розставили всі крапки і тільди. Але на “Парк де Пренс” трапилася супердрама. Рахунок 1:2 (дубль Лукаку!) тримався довго, господарі тринькали шанси відчайдушно, а потім трапився безглуздий пенальті – і до побачення, Париж пролітає як фанера над самим собою.

Зрештою, випадок з минулого сезону вже згаданий вище. Так, Челсі все ж таки не видав повноцінну ремонтаду, хоч і вів у Мадриді 3:0 після домашніх 1:3… Але послабив хватку, пропустив від Родріго, а додатковий час своє слово сказав нестримний Карім. І, таке враження, саме з тих пір у Синіх все пішло вкрив і навскіс. Втім, ми тут говоримо не про них.

Шансів мало, але історія – на допомогу

Чим це все можна підсумувати? Мілану є на що і на кого рівнятися щодо історичної статистики. Поразка у два м’ячі – анітрохи не вирок, це спокійно відіграється навіть на пізніх стадіях найкрутішого єврокубку. Інша річ, що кейс із повернень після домашніх поразок – зовсім худорлявий. До того ж серед тріумфаторів ніколи не було самого Мілана, та й італійці траплялися вкрай рідко (Інтер у 65-му, Рома у 84-му та 18-му).

Та й просто: Інтер – об’єктивний лідер, був таким ще до першої зустрічі, а вже зараз і поготів. Втім, надія вмирає лише тоді, коли їй дають змогу це зробити. А життєдіяльність цієї безтілесної сутності, як ми щойно переконалися, є чим підкріпити.