Sportarena

«Ми всі повернемось в Україну»! Польський клуб, який приютив у себе юних футболістів Дніпра та Металіста

Репортаж Sport Arena з Лодзя, який став тимчасовою домівкою юних українських футболістів

«Ми всі повернемось в Україну»! Польський клуб, який приютив у себе юних футболістів Дніпра та Металіста

Символічно, що у Лодзі на стадіоні місцевого Відзева відбулась одна з найгучніших перемог українського футболу. Молодіжна збірна України Олександра Петракова стала чемпіоном світу у 2019 році. А зараз клуб та академія Відзева прихистили у себе багато українських футболістів, з Дніпра, Харкова, Нікополя та інших міст, які були вимушені залишити свої домівки через війну, яку почала Росія. Микита Дмитрулін відвідав цю академію, поспілкувався з керівником академії, тренером та нашими українськими футболістами і дізнався, як саме виникла ця ідея.

МАЧЕЙ ШИМАНЬСКИ, ДИРЕКТОР АКАДЕМІЇ ВІДЗЕВ ЛОДЗЬ

– Чому футбольний клуб та академія Відзева підтримала українських футболістів? Це ж великі гроші, місця та час.

– Ніхто не хотів би потрапити у таке становище, але це трапилось, і ми взяли на себе відповідальність допомогти та прихистити футболістів і їхні родини. Адже, якби ми, поляки потрапили у таку саму ситуацію, як українці, ми би теж просили інші країни допомогти нам: надати житло та середовище для існування. Бо це дійсно жахливо!

У нас були певні контакти з українськими клубами, номери тренерів чи інших представників. Спочатку я зателефонував тренерам та скаутам, з якими перетинався у своїй кар’єрі. Просто запитати, як їхні справи. Один зі скаутів, який зараз працює у Дніпрі, сказав, що вони у важкій ситуації і шукають академії, куди можна було б відправити дітей на певний час. Ось так все і почалось.

Потім наш власник вирішив виділити гроші для допомоги українцям: забезпечити проживання та харчування футболістів та їхніх родичів. Також ми запросили українського тренера, який може легко з ними спілкуватись і допоміг би вирішувати якісь щоденні справи. Ми організовували товариські матчі. Я часто на зв’язку з Андрієм Русолом та Глібом Платовим, я розповідаю їм, як відбуваються тренування дітей, що вони роблять і ми разом думаємо, як ще ми можемо їм допомогти.

Також ми організували інші активності, наприклад, зайняття з вивчення польської мови, робили зустріч на Пасху для українців, багато цікавих способів провести вільний час, ми водили їх на футбол, на матч першої команди Відзева.

– Який рівень в українських молодих футболістів?

–  Можу сказати, що вони дуже рішучі, дійсно потужні, їхня фізична форма у чудовому стані, вони спокійно витримують важкі тренування, і вони хочуть розвиватись. Ми працюємо з ними вже близько 6 тижнів і я бачу їхнє ставлення до футболу, вони розвиваються дуже добре.

– Які плани у академії на цих українців, коли війна закінчиться, вони зможуть спокійно поїхати до України чи ви плануєте залишити їх тут?

– Якщо вони захочуть повернутись до України – вони зможуть це зробити, якщо у них буде така можливість, нажаль, не всім є, куди повертатись. Якщо вони вирішать залишатись у Польщі, і якщо вони будуть гідні, щоб навчатись в академії Відзева, вони матимуть житло не тільки для себе, а і для своїх родин. Якщо вони нам не підійдуть – ми знайдемо їм інші клуби у Польщі, можливо, трохи нижчого рівня, але вони зможуть там грати у футбол.

ОЛЕКСІЙ БІЛОРУКАВИЙ, ТРЕНЕР АКАДЕМІЇ ВІДЗЕВА

– З того, що я знаю, то Дніпро-1 майже кожен свій вік академії кудись вислав: у Спортингу в Лісабоні є, у скандинавських країнах і у нас, 2009-й рік, у Відзеві тренується. Це співпраця директорів академій Гліба Платова та Мачея Шиманського у Польщі. Я постійно на зв’язку з Глібом Платовим та тренерами академії Дніпра. Я почав цікавитись, як працюють у Відзеві, адже лише нещодавно тут працюю, і порівнював з тим, як робив Гліб у Дніпрі, і як планує робити надалі. Вони показали свою програму, методологію, принципи, як планують тренування, є відмінності, їх багато, але є і схожість. Багато чого робиться через ігри, такий європейський підхід.

– Скільки наразі людей прийняла академія Відзева?

– Якщо говорити про людей, які живуть у готелі, і мають забезпечене харчування – це 46 людей, з батьками та молодшими братами і сестрами. До цього можна додати десь футболістів 10, які просто тренуються, опинившись вже у Лодзі на той момент, знімали житло і просто дізнались, що є такий варіант і можна займатись тут. Вони вислали свої заявки і ми всіх прийняли.

Багато дітей  з молодшої групи хочуть повернутись до Дніпра, до своєї академії, у них немає мети будь-якою ціною залишитись у Польщі. Плюс я дивлюсь на них, і відчувається, що їхній рівень підготовки точно не гірший за поляків. А у деяких футболістів навіть кращий. І польські тренери були у захваті від цього, від їхньої техніки і потенційно розуміють, на якому рівні вони можуть виступати.

Є троє пацанів з академії Металіста, і троє з футзальної збірної України Ю-19, ось ця шістка на дуже доброму рівні, вони можуть спокійно закріпитись у Ю-19 тут. Іншим може бути важче, але тут немає зараз жодної селекції.

Можливо, є гравець з Харкова, який розуміє, що найближчі роки його академія не буде функціонувати, то він саме може захоче залишитись, або їхати ще далі у Європу та шукати себе. Все залежить від бажання гравців та ситуації в Україні.

Негативу до українців точно не бачив, ми тренуємось окремо в основному. А ті хлопці, у яких трохи вищий рівень і які займаються у спільних з поляками групах – у них теж немає ніяких проблем. Вони просто тренуються і роблять, що їм кажуть. Ми вже грали товариські матчі, не було якоїсь грубої гри. Її стало навіть ще менше. І це при тому, що польські гравці не вміють програвати, люблять сваритись і можуть бути грубими. Але зараз я і близько такого не бачив. Всі хочуть допомогти, всі розуміють ситуацію і нормально до цього ставляться».

Я поспілкувався з молодими гравцями, щоб дізнатись їхню думку, які в них враження від академії.

АНДРІЙ ГНАТЕНКО, ІЛЛЯ ХОПТЯР, ВЛАД СМОЛЯР ТА ГЛІБ ГОНЧАР З АКАДЕМІЇ ДНІПРА-1 U-13

«Тут умови такі самі, як у Дніпрі, може у певних моментах по серйозніше відносяться, але в цілому те саме. Польський футбол відрізняється від українського, у нас гравці краще підготовлені фізично, а у них тактично.  Волонтери нас багато розважають, допомагають нам, їздили на ярмарки, в аквапарк».

«Мені у Лодзі подобається, тут є все, що треба, але в Україні краще!».

«Мої найкращі спогади з українським футболом – це фінал Ліги Європи Дніпро-Севілья. З останнього пам’ятаю, як Дніпро 5:0 Ворсклу переміг. Я уявляю себе гравцем першої команди і мрію зіграти за Дніпро!».

«Я приїхав сам. Бо у моєї мами та бабусі не вийшло виїхати. З ним все гаразд, вони у Дніпрі. Кожного дня на зв’язку, я сумую за ними, і хочу повернутись!»

АНДРІЙ ЄЛІШЕВ, ВЛАДИСЛАВ ТКАЧЕНКО, ДАНИЛО СИРОТЕНКО З ФУТЗАЛЬНОЇ ЗБІРНОЇ УКРАЇНИ U-19 ТА ЕКС-ГРАВЦІ АКАДЕМІЇ МЕТАЛІСТА

«Виїхали у важких умовах, чекали потяг 6 годин, ледь зайшли туди, по 10 людей у купе, десь 23 години їхали до Львова, а звідти вже сюди, у Польщу потрапили. Затори по 20-30 кілометрів.
Наші мами та сестри приїхали з нами, а наші батьки залишились.

У Харкові ми були 10 днів перших, у підвалах. Бачили багато ракет, цей звук, небо червоне… Коли летіла ракета дім, трусило, вікна ледь не повипадали, найстрашніше у Харкові було, коли літак пролітав над твоїм домом. Аж очі трусило. Від Харкова, який ви знали та бачили залишилось 20%».

ВЛАДИСЛАВ ТКАЧЕНКО

«Я 12 років грав в Академії Металіста за 2004 рік, потім пішов у футзал, екстра ліга, друге місце, сезон так і не закінчили, могли стати чемпіонами.

Ми хочемо повернутись, але найближчі 2 роки не зрозуміло, який футбол буде в Україні. То поки що залишимось тут. Тут дуже професійний підхід, все подобається, але футбол у Польщі більш жорсткий.

«Звичайно, що у українського футболу є майбутнє. Війна закінчиться, і все у нас буде, і футбол, і футзал».

БОГДАН СМОЛЯР:

«В Україні я був у ФК Нікополь у Другій лізі, я хочу та планую повернутись грати на батьківщину, але якщо не буде, куди повертатись, то поки буду тут, скоріш за все. Нам надали житло, їжу, нову форму, найближчим часом мають дати нові бутси. Я виїхав з мамою та братом, а батько залишився у Дніпрі, в теробороні».

Після початку повномасштабної війни контракт з Відзевем підписав воротар київської Оболоні Василь Литвиненко. Наразі клуб грає у Першій лізі Польщі.

«Коли все почалось я був на зборах з Оболонню у Туреччині. Почали відпускати, і всі роз’їхались, хто куди по Європі, здебільшого по Польщі. Прийняли добре, дуже підтримують, середовище гарне. Поки що планую залишатись тут. Моя робота – це футбол. Невідомо, коли в Україні буде футбол і який. Звичайно, хочеться додому, у рідний чемпіонат, це зрозуміло, але поки що буду тут. Головне, щоб всі були здорові та живі – це зараз головне, особливо ніхто про футбол не думає.

Ваня Матяж та Ігор Мединський у Хорватії грають, Олег Бородай у третій лізі Польщі, хлопці, які молодші у четвертій лізі грають. Наразі краще, хоч десь, аніж ніде. Якщо порівнювати Першу лігу України та Польщі – то особливих відмінностей не бачу. Десь команди слабші, десь сильніші, все, як у нас. Але фізична підготовка у наших гравців краще, але тут більше грають у пас».

Також я поспілкувався з батьками дітей, щоб вони розповіли, які у них плани і як вони опинились у Лодзі.

СВІТЛАНА, ВИЇХАЛА З ХАРКОВА:

«Ми з Харкова. Дуже хвилювалась за дітей, якби не вони – не ризикнули б сюди їхати. Для них в один момент просто життя зупинилось. Вони все життя займались футболом, тренування зранку до ночі. Виїзди, матчі, збори. І в один день все зупинилось. Навіть у карантин вони збирались. А тут навіть з дому не виходили. Коли нам зателефонували з Відзева і запропонували цей варіант, розуміли, що це шанс повернути дитину до нормального життя. За це велике дякую клубу та академії!.

«Найстрашніше – це те, як ми стояли в чергах за продуктами, незважаючи на вибухи та сирени. Одна думка – щоб магазин не зачинився. Вночі ми спали в одязі, чоловік прибігав, якщо були вибухи та будив нас, якщо було близько. Зараз там ще гірше та страшніше!».

АЛІНА, ВИЇХАЛА З ДНІПРА:

«Ми виїжджали з Дніпра, наші діти тренуються в академії Дніпра, ми сюди приїхали завдяки домовленості Дніпра та Відзева. Ми дуже вдячні за те, що нам дали почуття безпеки, комфорту, а наші рідні отримали змогу грати у футбол. Ми виїжджали і перша думка була, що треба взяти вишиванки та прапори, ми ходимо тут, показуємо, що ми частинка України.

Кожного ранку ми встаємо з єдиною думкою – повертатись додому. Нас дуже гарно прийняли, є житло, є харчування, але власна домівка – то інше, рідне. Україна у нас в серці. Ми хочемо, щоб наші діти грали у футбол в Україні, виступали за Збірну України і приносили результат саме нашій країні».

 

варіант матеріалу

Ставки на спорт от лучших букмекеров, регистрируйтесь и забирайте бонусы.

Джерело: Sportarena.com

Рейтинг записи: 12345


Или аккаунт Sportarena