Sportarena

Нанні: До переходу в Динамо мене запрошували до збірної Аргентини, а потім – Перша ліга України

Відверте інтерв'ю одного з найбільш неоднозначних легіонерів біло-синіх.

Нанні: До переходу в Динамо мене запрошували до збірної Аргентини, а потім – Перша ліга України

Фото - foxsportsla.com

олишній нападаючий біло-синіх, аргентинець Роберто Нанні, який до грудня обіймав посаду технічного директора парагвайського Серро-Портеньо, в інтерв’ю Роману Бебеху для YouTube-каналу «Бомбардир» розповів, чому не заграв у Києві, скільки коштував його трансфер, як скадались його стосунки з наставниками Динамо і які уроки він виніс із перебування в Україні.

Про переїзд до Києва

«Я дуже добре засвітився в аргентинському чемпіонаті, багато забив за Велес, і ми виграли срібло чемпіонату Аргентини. Це був особливий момент. Я  був дуже молодий. До переходу в Київ ми спілкувалися щодо трансферу з Осасуною, Монако, Ромою, Пармою, Олімпіакосом, але насправді, якщо говорити про моє бажання, то це був італійський або іспанський чемпіонат. Якщо люди не бували в Європі, то це найкращі країни, чемпіонати, які всіх приваблюють, та й з точки зору мови легше. Але я чув про Динамо, для мене це теж був відомий клуб. Та не завжди це питання нашого вибору, тоді клубу потребував у моєму продажу. І Динамо була єдина команда, яка запропонувала необхідну суму. Все було на папері, а не якісь там розмови, балачки, як з іншими клубами. Динамо зробило пропозицію, яка задовольняла клуб, до того ж у Велесі знали, що Динамо завжди виконує свої забов’язання Сумму трансферу, чесно, не знаю, але думаю, це були 5 мільйонів доларів.

Мені був 21 рік. Було складно призвичаїтися до іншої культури і реалій.  Час був зовсім інший, тоді не були розвинені соціальні мережі і я знаходився далеко від сім’ї та друзів. Не вистачало комунікації, розмов, бо мало хто з моїх партнерів говорив англійською. До того ж, я був першим аргентинцем в українському футболі. У мене не було друзів, до яких я міг звернутися за порадою і щоб вони поділилися зі мною своїм досвідом. Крім того, часова різниця. Спочатку було досить складно і дуже-дуже холодно. До мене всі добре ставилися, багато уваги приділяли і це спонукало краще себе показати, але й тиснуло. Я був молодий і нерви давалися взнаки. Крім того клімат. Мені було дуже складно, я одягав і рукавиці, і підштаники, що тільки можна, бо цей холод було важко витримати».

Про стосунки із Сабо

«Спочатку я багато спілкувався з Михайличенком, але коли він пішов і прийшов Сабо, все змінилось. Він прийшов і сказав, що я не буду багато грати, йому потрібен інший нападник, а що саме було потрібно, мені не пояснили. Було складно грати, не було потрібних людей поруч, не відчував свою важливість для команди. Тому я вирішив піти в Альмерію, де почувався інакше і емоційно, і психологічно. Все було по-іншому.

Зараз я вже самокритично до себе ставлюся і можу сказати, що допускав в молодості багато помилок. Але так само не було підтримки емоційної, дружної зі сторони гравців, тренерів. Коли ми зростаємо, то розуміємо, що можливо, десь були занадто емоційними. Але загалом в Динамо мої проблеми були здебільшого пов’язані з мовним бар’єром, через те у нас і виникали дивні ситуації. Одна з таких, коли на тренування наприклад об 11:00, я не розумів і потім мені дзвонили і казали, що я маю через 10 хвилин бути на полі і тренуватися. І такі ситуації виникали декілька разів. Зозумів, що о 10:00 тренування, а воно було о дев’ятій. Але тоді не було месенджерів та мереж. Якби мене сьогодні мене запросили в Динамо в 21 рік, це було б набагато легше. Тоді я  не міг навіть подивитися вдома телевізор.

Із президентом Динамо Ігорем Суркісом ми багато спілкувалися. Я хотів багато грати, а коли мені не давали грати, хотів піти. Він був психологом. І мені дуже шкода, що я не зміг багато дати клубу. Сабо дав зрозуміти, що я не той гравець, який мені потрібен і я вирішив піти. Я намагався грати ще деякий час, але потім була травма, я відновлювався і зрозумів, що треба йти».

Про проблеми адаптації

«Не можна говорити, що гравцям із Аргентини складно адаптуватися до українського футболу. В Металісті чудово грали багато аргентинців. Можливо, варто говорити про Динамо, про стиль гри, тому що багато гравців було із країн колишнього СРСР і менше – латиноамериканців. Зараз у Шахтарі дуже багато бразильців, вони грають добре.

Аргентинцям складно, але я думаю тут потрібно розбирати індивідуально кожен випадок. У моєму випадку, як я сказав, не було підтримки, не було достатньо часу, який я міг втілити у голи. У мне є друзі, які добре грали в Україні в Металісті – Торсільєрі, Крістальдо. З останнім ми ще разом грали за Велес. Вони мене питали, коли переходили в Україну.  Є різниця, оскільки, по-перше, їх було шість чоловік в команді. Вони спілкувалися один з одним, їм не було нудно, до того  ж були бразильці, багато ігрового часу, практики. Коли вони вже перейшли у Металіст, була інша ера. А в мене був телефон, на який не можна було зателефонувати з Аргентини, а єдиним способом увечері поговорити з рідними був комп’ютер удома. Зараз же можна роботи дзвінки де б ти не був, де б ти не знаходився».

Про перші враження від Києва

“Вони були доволі двоякі. Похмуре місто, мене поселили у готелі у центрі. Я побачив охоронців в краватках, мене це дуже лякало. Але потім я побачив Київ з іншого боку. Мені сподобалося ходити до аргентинського ресторану. Я жив в самому центрі столиці на Хрещатику напроти «Мандарин Плази». Але мені не вистачало ігрової практики, не вистачало гри на полі, бо в Динамо порівняно з іншими командами, я не відчував себе важливим гравцем. У інших клубах я відчував, що я потрібен, я важливий. Перші три місяці я дуже погано себе почував. Міг запертися в кімнаті і заплакати. Не тому що я сумував саме за батьками. Сумував за тим життям в Буенос-Айресі, за тими посиденьками з друзями, за тим, що я там грав. Бо тут перший рік я був один і не грав.

Не знав, що не зможу виступати за першу команду. Якби знав, то може шість місяців ще провів в Аргентині. А тут мені довелося грати у зовсім інший футбол. Звичайно, я забивав голи, були гарні матчі у Першій лізі. Але психологічно це було складно, тому що я відчував, що я втрачав кондиції і це погано впливало на мою форму і подальший розвиток. Я спілкувався з Пеєвим, Гавранчичем і бразильцем Алесандро, пізніше він виходив за Корінтіанс у Кубку Лібертадорес з капітанською пов’язкою. В Києві теж майже не грав, і ми разом страждали в цей період. Ми не знаходили мотивації: приїхали грати в великий футбол, а виходили прото якихось хлопчаків на поганих полях. В Аргентині було все чудово. Велес боровся за вищі місця, а потім я приїжджаю до України з дуже великим очікуваннями і відбувається те, що відбулося.

Так, я відчував, що деякі гравці поглядають на мене не дуже дружньо, бракувало підтримки. З деякими одноклубниками я добре спілкувався, зокрема з хорватами. Але були і такі люди, які не давали мені пристосуватися. Щодо грошей, то це ж залежало не від мене, це клуб вирішив стільки заплатити за мене. Від себе я робив усе залежне. Коли мені давали грати, я забивав. Я не знав мови, тому не розумів, що там пишуть в пресі, що кажуть мої партнери. Вони не багато говорили зі мною, бо погано знали англійську мову. Якщо б мені давали більше часу, я б забивав більше. Так, були великі очікування, але якщо б я зіграв 2-3 сезони і нічого б не забив, можна було таке казати [що Нанні – один із найгірших легіонерів в історії Динамо – прим. Sport Arena]. Скільки мені давали часу, стільки і забив, як ти це оцінюєш? Так, можна було покращити статистику, але як це зробити, якщо не граєш. Люди не знають, що відбувається в середині команди, в середині клубу.

Я був доволі молодим футболістом. І адаптація в першу чергу відбувається в голові гравця. Я не розумів деяких речей, які від мене вимагали, коли не випускали, а я знаходився в гарній формі. Потім десь щось втрачалося, бо мене не випускали. Можливо зараз вже аналізуючи, необхідно було більше часу, в якихось моментах я був неправий. Але я поважаю Михайличенка, він був тією людиною, яка надавала мені підтримку в команді».

Про партнерів у Динамо

«У Мілевського ще було довге волосся, молодий хлопець, але досить талановитий. І Алієва пам’ятаю, харизматична людина, з гумором, але через мовний бар’єр нам було складно розвинути наші стосунки, щоб вони були кращі, щоб більше поспілкуватися. Пам’ятаю капітана Белькевича як одного з найтехнічніших футболістів. В нього був гарний контроль м’яча, він міг давати точні паси на 50-60 метрів. Можливо, йому бракувало десь швидкості, але це був дуже сильний гравець.

Динамо – це була дуже сильно фізично підготовлено команда. Можливо, бракувало тактичного розуміння. Фізика була на рівні, хоча в першому тайму Динамо навіть проти грандів європейського футболу виглядало на рівні, а в другому – підсідало. То був дуже атакувальний футбол, це було дуже класно для глядачів, але в що це виливалось потім: було багато атак, після яких виникали провали в обороні, на мою думку».

Про збірну Аргентини і матч у Лізі чемпіонів

«В Аргентині було все чудово. Велес боровся за вищі місця, а потім я приїжджаю до України з дуже великим очікуваннями і відбувається те, що відбулося. Головний тренер збірної Аргентини [Марсело Б’єлса] навіть запрошував мене на тренувальний збір національної команди. Ще до переходу в Динамо. Він знав мене, бо раніше працював у Велесі. У мене були великі надії. Адже потрапити у ту збірну Аргентини було дуже тяжко: конкуренти Креспо, Санта Круз та інші. А потім – Перша ліга України. Коли ти молодий, хочеш все і зараз, і тоді я розумів, що втрачаю свою кар’єру і молодість. Тоді я розумів, що віддаляюсь від збірної.

Матч у Лізі чемпіонів проти Арсеналу я добре пам’ятаю. Це власне і було сенсом мого перебування в Динамо. Я вийшов тоді на 10-15 хвилин, амбіції та бажання переповнювали. Тренер до цього мені не часто довіряв. Команду очолював Михайличенко і він став важливим тренером у моїй кар’єрі,

Він говорив і англійською, і італійською. Але він не зміг розгледіти мої найкращі характеристики. Бо я багато часу провів у другій команді, можливо втратив ритм і довіру. А без цих речей дуже складно грати за першу команду».

Про свою кар’єру

«Контракт із Динамо не був найдорожчим у моїй кар’єрі. В цілому не шкодую, як вона склалася. Багато викликів, труднощів за кар’єру. Боляче було, що не зміг заграти, бо Динамо це насправді великий клуб, і я міг би легко виступати тут: десь не вистачало довіри, десь не пристосувався. В будь-якому разі труднощі роблять нас сильнішими. Багато хто мене просто не знає, вони не бачили мене в дії, але в мене були добрі часи в Альмерії. В Італії десь через травми не вдалося зіграти багато. Загалом футбол така штука, що тебе не можуть всі любити. Хто бачить в тобі доброго футболіста, хтось побачить погане.

Звичайно, кар’єра не така як я мріяв, травми дали про себе знати. У мене було 5 операцій на правому коліні, три – операції на лівому, але тим не менш я закінчив виступи у 36 років. Звичайно, я мріяв грати в якомусь великому європейському клубі, але сталося, як сталося. Так, але я хочу сказати, що багато чого пов’язано з травмами. У Альмерії, напевно, це був найкращий в моїй кар’єрі. В Італії я грав мало, бо було два серйозних пошкодження. В Аргентині все пішло вже краще, віце-чемпіони, медалі в Парагваї, гарні виступи в Копа Лібертадорес. В Латинській Америці було більше часу, більше практики і дало можливість показати кращий результат».

Про ставлення до Києва та України

«Мені просто не вдалося заграти в Україні і все. Якщо ви запитаєте про мене в українській пресі, вам скажуть погане, якщо в аргентинській – хороше, в іспанській – теж буде позитив. Мені просто боляче, що мені не вдалося реалізувати себе в Динамо. Але це футбол, не завжди виходить, як хочеться. Хотів бути тренером, але мені подобається посада і спортивного директора, тому я не буду відхиляти такі пропозиції.

Хочу тільки подякувати всім хто був зі мною поруч у Динамо. Я був молодий, можливо, мені десь не вистачало досвіду, дякую Михайличенку за ставлення, за те, що розмовляв зі мною. Суркісу дякую за довіру. Загалом це питання усього клубу. У клубах, де я грав добре, це тому що я відчував довіру і підтримку і викладався на повну, приносив результат. Взагалі в мене гарні враження від перебування в Україні і сподіваюся, що зможу ще побачити матч Динамо на Олімпійському чи стадіоні Динамо».

варіант матеріалу

 

Смотри футбольные трансляции и матчи на телеканале Футбол 1 онлайн.

Джерело: Sportarena.com

Рейтинг записи: 12345


Или аккаунт Sportarena