Sportarena

«Підбігаю до травмованого гравця в вигляді лікаря й запитую: “Підеш до мене в команду”?»

Сьогоднішній ювіляр Олег Федорчук – про гравців, з якими звела його доля й це було добре для них.

«Підбігаю до травмованого гравця в вигляді лікаря й запитую: “Підеш до мене в команду”?»

Фото Михаила Шафира

Свій 60-річний ювілей святкує один із найбільш титулованих тренерів змагань ПФЛ Олег Федорчук – переможець і триразовий срібний призер Другої ліги, володар Кубка ПФЛ, найкращий тренер Другої ліги 2017 року, в резюме якого – робота з десятьма клубами від дитячо-юнацьких змагань до Вищої ліги.

А ще нинішній головний тренер сімферопольської Таврії – знаний «кадровик», тобто тренер, який спеціалізується на розкритті потенціалу футболістів. Серед його підопічних – відразу кілька збірників, призерів міжнародних турнірів, найкращий бомбардир сезону Favbet Ліги та низка просто хороших футболістів. Ми попросили Олега Вікторовича розповісти як доля зводила його з найбільш відомими вихованцями та підопічними.

– Є люди, які народилися для того, щоб грати в футбол, почав бесіду Олег Вікторович. Я народився, щоб стати футбольним тренером. Про це я мріяв з юності, відколи дізнався, що таке футбол. В шкільні роки я тренував своїх однолітків, вчителі мені це довіряли. Коли мені було 17 років, один із найкращих тренерів УРСР Юхим Школьников при всіх однокурсниках запрошував мене в чернігівську Десну – я відповів, що хочу навчатися на стаціонарі Інфізу та стати тренером. Граючи за одну з найкращих команд УРСР, я після одного з матчів сидів у готелі й думав: «Чому я, забезпечена людина, витрачаю свій час у 30 років, щоб грати в футбол?» Замість того, щоб підтвердити участь у наступному сезоні, я викинув бутси прямо в вікно готельного номера. І після цього виїзду завершив виступи.

Вже невдовзі я почав працювати дитячим тренером, став засновником однієї з найперших приватних ДЮСШ, а якось привіз за одного з футболістів повну коробку грошей. Я був добре оплачуваним дитячим тренером, проміняв це на роботу в створеному за два тижні до старту чемпіонаті футбольному клубі, очолював команду Вищої ліги, обігрував Дніпро з Кучеревським і Шахтар із Луческу.

Одного разу президент ФК, в якому я працював, ідучи фактично без поразок, викликав мене на бесіду, запитав дату й рік народження і повідомив: «Астрологія каже, що вам не судилося бути переможцем у футболі». Я йому відповів на це: «Та я щасливчик! Я пробився в футбол із Коростеня, практично не маючи школи, став володарем Кубка УРСР, працював у Вищій лізі! Я абсолютно задоволений своєю кар’єрою!» Пізніше він кликав мене назад, я не пішов. Залишаюся при своїй думці: мені пощастило так, як щастить одному на тисячу, і я працюю тренером не просто заради грошей чи слави, а тому, що мені це подобається – це моя улюблена справа.

  • Федір Прохоров
  • Фіналіст юнацького чемпіонату Європи з футболу U-18 2000 р.
  • Був на контракті в Дніпрі, Металурзі (З), Оболоні, Таврії і т.д.

Віктор Мельник
Був на контракті в Металурзі (З), Оболоні, Металісті, Чорноморці і т.д.

  • Валерій Іващенко
  • Був на контракті в Металурзі (З), Оболоні, Олександрії і т.д.

Володимир Бондаренко
Фіналіст юнацького чемпіонату Європи з футболу (U-18)
Був на контракті в Арсеналі, Чорноморці, Оболоні, Олександрії і т.д.
Головний тренер Діназа (Вишгород)

Я спочатку працював у ДЮСШ Динамо, потім очолював дитячо-юнацьку команду Булат і Оболонь-2. Добре вивчив футбол Києва та України – напевно, на той момент я знав усіх більш-менш талановитих футболістів України 1979-81 р.н. Складалися абсолютно унікальні ситуації. Наприклад, у мене був третій воротар – юний хлопець дуже високого зросту. Він так хотів себе проявити, що одного разу, стрибаючи за м’ячем, врізався головою в штангу, ледве її не зламавши. Слава про нього дійшла до одного клубу, який погодився заплатити за нього великі на той час гроші – але поки ділили їх між клубом, агентами, посередниками, мені дісталася сума, якої вистачило на пилосос, спортивний костюм і стоматологію для моїх дітей. Пізніше одного гравця, який розкрився в нашій команді, продали із юнаків у клуб-чемпіон Угорщини і він в якихось 18 років дебютував у єврокубках.

Володимир Бондаренко
Володимир Бондаренко, фото – facebook.com/FC-Dinaz

Особливо мені подобалася група гравців, яка у нас підібралася наприкінці 90-х. Когось із них купив Дніпро, ще когось – інші клуби. Мельника, Іващенка та Бондаренка я примітив у Динамо. В мене тоді були три команди одної вікової категорії. Мені казали: «Це сміття, нащо ти їх тримаєш?». А серед них виявилися віце-чемпіон Європи серед юнаків, десяток гравців Вищої ліги.

  • В’ячеслав Свидерський
  • Чвертьфіналіст чемпіонату світу 2006 р.
  • Був на контракті в Оболоні, Шахтарі, Дніпрі, Таврії і т.д.

Я Славу застав у Оболоні, його ще Лазоренко підключив до складу. Хороший гравець, фізика підходяща для флангового захисника. Не сумнівався, що будуть з нього люди. А помітив його особисто Лобановський і сказав взяти в оренду. Я боявся втратити перспективного гравця, але й хотів, щоб у нього вийшло. Запитали мою думку, сказав: «Сируватий, але в майбутньому гратиме на хорошому рівні».

Словом, домовилися, що віддаємо його в оренду в Динамо – не втрачаємо повністю. І уявіть собі: Славі не пощастило. Почали про нього говорити: «Та що таке? Коли Лобановський його не побачить – а він їсть і їсть на базі!». Пішла кампанія: «Не підходить». І мені з Динамо почали казати: «Що ж ти нас не попередив, що футболіст сирий?» Кажу: «Так я ж саме це і казав!» «Ну що ж ти нас не переконав?!» Але по Свидерському питань не було, гравець вольовий. Він за нас ще пограв, потім перейшов у Аланію і доріс до основи збірної в часи Блохіна. Вважаю, реалізував себе.

  • Дмитро Козаченко
  • Віце-чемпіон всесвітньої Універсіади 2001 р.
  • Був на контракті в Оболоні, Зорі, Таврії, Олександрії, італійській Сьєні і т.д.

Він сам із Зміни, в Оболоні років у 17 дебютував. У мене травмувався основний воротар, я його поставив проти фаворита турніру – охтирського Нафтовика, і ми не програли, ще й пенальті в ворота Діми не реалізували. Із Нафкома ми його змогли продати в Італію. І в Сьєні на нього всерйоз розраховували.

Як мені розказали, «сплавили» Козаченка фанати. Вони грали проти Прімавери Лаціо, його ображали як приїжджого, українця, він показав фанатам непристойний жест – арбітр вилучив з поля. Потім – ще одна червона картка. Ще кілька матчів треба пропустити. І Сьєна сказала: «Нічого собі, молодий два вилучення отримав!» У підсумку його повернули в Україну. Хоча сам Діма – хлопець з характером. Як на ті роки, був рідкісним за вмінням грати ногами (як колишній польовий гравець). Бив пенальті. Міг досягти більшого.

  • Едмар і Жуніор
  • Таврія – Металіст і Металург (Запоріжжя)

Я коли прибув у Таврію, мені радили: «Бразильців спишіть на берег». Спершу я здивувався, що у них найменша зарплата – по тисячі доларів. А коли ще й їх роздивився, то відразу наказав у 4-5 разів підвищити! Жуніор сам із небагатої родини, коли отримав підвищену зарплату – плакав. Едмар повеселів відразу – ну як так, основний півзахисник, а зарплата менша, ніж у запасних?!

Едмар, metalist.ua

Едмар – розумний футболіст, відповідальний, на позитиві – душа команди. Що Жуніор творив на тренуваннях – це треба було бачити! А помилка була тільки в тому, що Жуніора ставили лівим півзахисником, а не під нападаючими, а Едмара треба було постійно заохочувати, підтримати – він порядний хлопець, але все до душі сприймав, йому треба було розуміти, що його хвалять і цінують.

Правда, був у мене випадок, що вони обидва засмутилися. Я якось на зборах сказав: «У пріоритеті у нас українці!» Після засідання підходять до мене Жуня та Едік і сумно так кажуть: «Тренер, нам їхати додому? Ви на нас не розраховуєте?» Я розсміявся: «Та що ви, ви – більші українці, ніж ті!». Я-то жартував, а Едмар тут одружився і за збірну заграв. А Жуніора дуже любили і в Таврії, і в Металурзі. Президент запорізького клубу йому навіть подарував джипа. У Першій лізі, думаю, за всю історію не було більше гравця з зарплатою в 20 тисяч доларів на місяць…

  • Андрій Корнєв
  • Був на контракті в Оболоні, Зорі, Таврії, Чорноморці і т.д.
  • Граючий тренер Оболоні-2

На моїй пам’яті це один із футболістів, які найбільше себе недооцінювали. Він непогано грав у Динамо по юнаках, але в якийсь момент серйозно пішов у навчання, в КПІ, і хотів завершувати виступи. Щоб забрати його в Оболонь-2, довелося їхати й переконувати його й батьків. Оболонь-2, з середнім віком 18-19 років, добре почала й у підсумку зайняла друге місце в своїй групі Другої ліги. Я його почав підключати в першу команду. Потім змінився тренер, Андрюша виявився непотрібним, але добре проявив себе в Системі-Борекс і харківському Арсеналі.

Оболонь-Бровар Корнев
Андрій Корнєв, fcbrovar.obolon.ua

Я про нього пам’ятав і, коли очолив Таврію, почав його кликати в Вищу лігу. А Корнєв мені знову відмовив: мовляв, команда йде на виліт у «вишці», а він і в Арсеналі ще не освоївся. З іншого боку, в Сімферополі мені почали говорити: «Та що ви умовляєте гравця ротації команди Першої ліги?!» В підсумку Андрюшу я не міг із 3-4 дзвінків умовити, тато теж був проти, і лише мама піддалася на мої аргументи. Його документи ми почали відправляти в ПФЛ за годину до завершення заявок. Я спеціально підняв на ноги ввечері клубних співробітників і чиновників у Києві, і за 15 хвилин до закриття вікна ми його заявили.

Пізніше Корнєв із Таврією виграв Кубок України, а міг завершити кар’єру ще студентом. Ох же й довго його довелося вмовляти…

  • Сергій Литовченко
  • Був на контракті в Таврії, Арсеналі, Волині і т.д.
  • Головний тренер Рубікону (Київ)

У Черкасах була криза в клубі, і головний тренер цієї команди, легендарний Заяєв, мені запропонував: «Купи футболіста» Я відповідаю: «Так він у вас менше десяти матчів провів». А Анатолій Миколайович мені: «Та то я для тебе приберігав». Ми посміялися, і мій Нафком купив двох футболістів ФК Черкаси за 15 тисяч доларів – Литову та півзахисника Гамаля.

Пізніше Сергія вигідно відправили в білоруську Вищу лігу, він провів хорошу кар’єру.

  • Дмитро Немчанінов
  • Був на контракті в Зірці, Чорноморці, Волині, Десні, Руху і т.д.
  • Захисник Вереса

Діму в вінницьку Ниву мені привезли в якійсь «оптовій партії». Багато футболістів було на перегляді, дивлюся – у хлопця швидкість, біжить. Запитую в його перших тренерів: «Хто такий?» Кажуть: «Нічого особливого, фізика хороша». А я дізнаюся – у нього батько відомий легкоатлет, є швидкість. Закономірно, що він доріс до Вищої ліги.

  • Максим Старцев
  • Був на контракті в Дніпрі, Кривбасі, Таврії, Металісті і т.д.

Ввечері за день до того, як моя Таврія мала вирушати на збори в Туреччину, дзвонить мені тренер Кривбасу й каже: «Візьми в мене четвертого воротаря». А я знав можливості Старцева, кажу: «Якщо привезете мені його завтра на сьому ранку – до відльоту літака з Сімферополя, беру». Макс із Ялти приїхав швидко, встиг. Виставляю його відразу на контрольний матч із сильною командою з Австрії Адмірою-Ваккер – погано грає, пропускає. Бачу по ньому: потребує мотивації. І при всій команді кажу: «Що хочете, з ним робіть, я його буду ставити, аж поки ваш захист із Старцевим не перестане пропускати. Він ще у збірній буде!».

Максим Старцев, football.ua

Старцев у нас у Таврії «вистрелив» і його в підсумку Блохін дійсно запросив у збірну. Макс мені вночі дзвонив: «Вікторович, нічого собі, ви казали – я сам не вірив!» От тільки історія вийшла некрасивою. Коли ми орендували Старцева у Кривбасу, то домовлялися за 60 тисяч доларів. А коли він заграв, дзвонять люди з Кривого Рогу й кажуть: «Давайте 300 тисяч. За 60 ми ж не на папері домовлялися». Я дзвоню до власника Таврії Фірташа: «Кривбас не за 60, а за 300 тисяч Старцева готовий віддати». Він каже: «Оформляйте документи». Ми в Кривбас – а вони кажуть «500 давайте». Так у підсумку й повернули його в Дніпро.

  • Артем Старгородський
  • Дворазовий переможець всесвітньої Універсіади 2007 і 2009 рр.
  • Був на контракті в Динамо, Таврії, Арсеналі, Чорноморці і т.д.
  • Півзахисник Лівого Берега (Київ)

Артем пройшов школу Динамо, але в якийсь момент виявився на роздоріжжі. Мій учитель у футболі, Віктор Жилін, через свого вихованця Котельникова його випросив у Систему-Борекс.

Артем Старгородський, offside.by

А я із Степановичем товаришував, стежив за його роботою і знав, що є такий хлопець. Коли прийняв Таврію, забрав його із охтирського Нафтовика. У Жиліна було хороше око на гравців – пізніше я багатьох футболістів брав із Бородянки.

  • Володимир Остроушко
  • Був на контракті в Чорноморці, Зорі, Волині, Зірці й т.д.

Володю я знав як універсального футболіста. Чув багато хорошого про нього від Жиліна. Але в якийсь момент Остроушко почав випадати зі складу. І я подзвонив до президента Системи-Борекс Пилипенка: «Продай мені його за 5 тисяч доларів». Він мені: «А навіщо тобі наш запасний? Щось тут не так:)» Кажу: «Аути буде вкидати». А Вовка дійсно це діло вмів. І от купив я Остроушка, зняв усі проблеми в захисті, та ще й Нафком за 75 тисяч доларів продав його в Чорноморець.

  • В’ячеслав Шарпар
  • Був на контракті в Таврії, Десні, Волині, Ворсклі і т.д.

Тут потішна ситуація. Я очолював Нафком-Академію, наша команда співпрацювала з економічним факультетом податкового університету і хтось із викладачів мені сказав: є студентка, сама чи то бухгалтер, чи то економіст, і у неї син – перспективний футболіст. Думаю, а ну, що там за син.

В’ячеслав Шарпар, rigafc.lv

Був він, здається, вихованцем Юрія Вернидуба, високий школяр-абітурієнт. Прибув до нас на перегляд, ми якраз проводили ігрове заняття – гралися в ручний м’яч, і хоча Славка ногою м’яч навіть не торкався, я ще під час тренування почав дзвонити: «Готуйте документи, беремо школяра в команду».

  • Іван Козоріз
  • Був на контракті в Оболоні, Борисфені, Таврії, Закарпатті, ФК Харків і т.д.

Може, хтось не знає – Ваня починав форвардом, а потім – як Тимощук – перейшов у центральні півзахисники. Так от, у юнацькому футболі Києва Козоріз котирувався вище за Анатолія. Його в Китай запрошували, клубів п’ять Вищої ліги ним цікавилися. Пізніше Іван опинився в Жиліна в Системі-Борекс, грав за Спартак-Горобину в Сумах. Коли я прийняв Таврію, ще й вмовляти Ваню довелося – а футболіст був універсальний, заслужив грати в Вищій лізі. Що й сталося.

  • Володимир Гоменюк
  • Був на контракті в Таврії, Дніпрі, Арсеналі, Металісті і т.д.
  • 8 матчів за національну збірну України
  • Був головним тренером Вереса

Орест Баль, брат покійного Андрія Баля, мені подзвонив: «Олежка, є гравець. На область у нас забив 21 гол у 12 іграх. Зараз на контракті в клубі Другої ліги. Треба брати! Біда тільки – Мунтян у Ворсклу його взяв на перегляд, правда, тримають у дублі». Я сідаю в перший же вихідний на літак, виходжу в Полтаві й іду до Володимира Федоровича: «А де той гравець, за яким я прилетів?» Можливо, він би й не віддав, але на тренуванні дубля Гоменюк в одній атаці тричі бив – то в воротаря, то в штангу, то мимо. Він мені його й віддав. А я ще в першому таймі сказав агенту: «Вантаж його в машину після гри, я забираю».

Володимир Гоменюк, tavriya.com.ua

Ну, думаю, справу зроблено. Де там! Гоменюк заартачився – не хоче в Таврію. Думаю, що не так? Раніше відмовлялися їхати в Крим – мовляв, бандитські історії, страшно. А виявилося – Вова боявся, що регіон російськомовний, його, як україномовного, не приймуть. Ледве переконав його, що мовне питання вирішиться після першого ж голу.

Там ще була смішна історія: сам не знаю, справжня, чи він «травив» мене. Я його привіз у Сімферополь і перед всією командою говорю: «Привіз вам Руні». А Вовка потім запитує: «А чого ви так мене обізвали?» Він, начебто, не знав, хто такий Уейн! Я його брав під першу команду, але, щоб не «спалити» гравця з друголігової Ікви (Млинів), поставив грати за дубль. Сидимо в Ужгороді, друга його гра, програємо. Слабко грає. Я в роздягальні нагримав на Гоменюка: «Поїдеш назад у Бокійму з такою грою!» У другому таймі він забив, віддав гольовий пас чи щось таке – ми виграли. Я задоволений, підходжу до нього, щоб поплескати по плечах, вибачитися, що накричав, дивлюся – Вовка плаче! Виявилося, він почувався недобре, але такий вольовий хлопець – грав через «не можу». А там був розрив апендикса, ледве відкачали його. Зате в команді вже ніхто косо не дивився, всі його сприйняли. І я йому пообіцяв: «Ти більше в дублі не будеш!»

І ще історія. Видужав Вовка, я його вводжу в гру. Замінив ним Ковпака. Граємо на  НСК «Олімпійський» проти Арсеналу, невдало. Випускаю Вову на заміну, показую на табло: «Дивися, на табло нема твого прізвища. Я хочу, щоб було». В кінці гри Гоменюк забиває, ми відіграємося, матч закінчується 2:2. Підбігає до мене: «Тренер, он моє прізвище на табло!»

  • Олександр Ковпак
  • Був на контракті в Таврії, Арсеналі, ФК Севастополь, Ворсклі, Чорноморці і т.д.
  • 3 матчі за національну збірну України
  • Найкращий бомбардир української Прем’єр-ліги 2008/2009
  • Тренер у штабі Бакалова в ЛНЗ

Нафком співпрацював з аматорською командою УФЕІ, яка під керівництвом досвідченого тренера Удалова грала в чемпіонаті Київщини. Коли бували паузи в чемпіонаті, я інколи їздив на їхні матчі. І от якось вони поїхали грати якийсь матч у Ставищенський район (це самий південь області), а я – за ними. Команда, здається, називалася Зірка (Журавлиха). Тоді я побачив – що таке Ковпак.

Ковпак Арсенал-Киев
Олександр Ковпак, facebook.com/arsenal1925kyiv

Пізніше Саша грав за черкаський Дніпро у Пучкова, ми перетнулися на зборах у Новій Каховці – домовилися про трансфер. Клуб змінив тренера – тема заморозилася. Коли чую – в кінці сезону він уже в Чорноморці на перегляді! Я швидко за агента, кажу – вези його в Київ на вихідні. Приймав Ковпака в себе вдома, «укатав». Щоб Сашку переконати перейти в Таврію, я єдиний раз за все життя написав футболісту розписку, що він шість матчів підряд буде виходити в стартовому складі.

В підсумку, правда, замість 10 тисяч доларів Таврія заплатила, здається, 90, але Олександр Ковпак коштував таких грошей.

  • Сергій Воронін
  • Був на контракті в ФК Севастополь, Волині, Чорноморці і т.д.

Хороший, технічний захисник. Я його застав у Княжій, пізніше забрав з собою в Бровари і Вінницю. Пам’ятаю, його перший тренер Петраков сумнівався, що Воронін заграє. Ми посперечалися на пляшку коньяку, і я виграв. А Сергія Нива потім продала в ФК Севастополь десь за 95-97 тисяч доларів.

  • Володимир Танчик
  • Був на контракті в ФК Львів, ФК Севастополь, Чорноморці, Карпатах і т.д.
  • Півзахисник Металу (Харків)

Мені про нього, ще школяра, розказав відомий дитячий тренер із Бориспільщини Литовчак. Вирішили брати в Княжу. На першому тренуванні всі дивувалися – для чого ця дитина тут? Я жартував: «Газон не покосили, Танчика не видно». Але по грі він мені дуже сподобався: я другу Толі Бузнику, який очолював юнацьку збірну України, відразу ж подзвонив: «У твоїй віковій категорії з’явився крайній хав серйозних перспектив».

  • Дмитро Козьбан
  • Був на контракті в Волині, Вересі, Агробізнесі і т.д.

Я про нього вперше почув, коли Дімка був у Боярці – мені про нього одноклубник Ваня Іваненко розказував. Знав, що хлопець працьовитий, мама на роботі за кордоном, він сам пробивається в футболі. Заставши його в Княжій, забрав у Нафком.

Дмитро Козьбан, veres.club

При всій команді говорив: «Ти будеш грати у Вищій лізі», а мої помічники сміялися: «Ну, якщо й Козьбан заграє, то щось неправильно в нашому футболі». Ох сміявся я, коли Діма пізніше забивав хорошим командам і у Кварцяного був основним форвардом!

  • Андрій Пилявський
  • Був на контракті в Маккабі (Хайфа), Зорі, Рубіні (Казань), Ворсклі і т.д.
  • 1 матч за національну збірну України

Я завжди ходжу на зимові турніри. І от іде Меморіал Макарова, грає якась обласна команда. Дивлюся – бігає півзахисник: високий, рухливий, технічний. Нічого собі! Запитую знайомих: «Хто такий?» Кажуть: «Та це вже списаний з дубля Арсеналу». Почав я шукати його номер телефону, дістав аж вночі. Дзвоню відразу ж: «Синку, переходь до мене в Нафком! Я з тебе зроблю футболіста!». Він мені: «Та ні, я вже закінчив». Кажу: «Значить так, якщо ти мені до завтра до шести ранку не подзвониш, тоді ти дійсно закінчив». Сплю собі, а в шість ранку дзвонить Андрюша. Так він і почав грати в мене – спершу в Нафкомі, потім у Ниві.

Андрій Пилявський, vk.com/zoryaluhansk

Довелося мені з ним помучитися. Ну не може не відбутися гравець 190 см зростом, з пасом і швидкістю! Аж через деякий час я знайшов причину: він сам у себе не вірить! Всі в мене в команді гарно тягали штангу – в середньому по 85 кг. А Пилявський тягне від сили 45 кг. І я його почав «заводити», ставити в приклад інших футболістів і сказав: «Щоб через півроку ти качав в два рази більше – як усі!». От так він і пробудив у собі спортивний характер.

Коли він уже грав у мене в вінницькій Ниві, пішли чутки, що є талановитий опорник. Точно знаю, що Красніков його помітив і вже тоді в Металіст хотів забирати. Кварцяний у Волинь його хотів, а я ж у Віталія Володимировича грав, може, він і перехопив би. Але, на їхнє нещастя, з Ізраїлю приїхав відомий агент Боря Норман. Взагалі він хотів із Ниви брати захисника Найка, але подивився і купив Пилявського. Андрюша ще в тому матчі два голи забив. Маккабі (Хайфа) заплатив за перехід 100 тисяч євро – Нива за ці гроші ще трішки пожила, а Пилявський став чемпіоном Ізраїлю, дебютував у єврокубках і доріс до збірної. Жаль, пізніше його не «заводили» в плані мотивації, я вважаю, що в пізні роки кар’єри Андрій за своїм рівнем міг досягти значно більшого. Хороший був футболіст.

  • Михайло Сергійчук
  • Був на контракті в Карпатах, Говерлі, Ворсклі і т.д.
  • Зараз – вкотре – в Вересі з рідної Рівненщини

Я ніколи не відмовлявся, коли мене запрошувала кудись преса, ПФЛ і так далі. І от проводили товариський турнір, де грали збірні команди Групи «А» та Групи «Б» Другої ліги. Інші мої колеги зібрали досвідчених гравців, а я в західній групі зібрав суто молодих. Усіх їх роздивився, і пізніше з Вереса запросив у вінницьку Ниву захисника Гергелюка та форварда Сергійчука. Обидва були з прекрасною фізикою, і якщо Гергелюк тільки через проблеми зі здоров’ям не доріс до «вишки», то Мішу зараз уже знають по всій Україні.

Михайло Сергійчук, twitter.com/veres_club

Але спершу я Мішку в Вінниці поганяв. Дивлюся – вчорашній школяр, а гульки в голові. При всій команді сказав, що відраховую його з команди. І що мене вразило: Сергійчук не «бикував», не хитрував, а розплакався й попросив, щоб я залишив. Я це запам’ятав і коли очолив більш стабільну команду, відразу вирішив забирати його до себе. А Міша на той час грав за черкаський Славутич і за нього президент клубу виставив ціну 30 тисяч доларів. Ледве вторгував за 10, щоб повернути свого колишнього гравця!

У МФК Миколаїв Сергійчук проявив такі якості, як фізична сила, спритність, наполегливість. У якийсь момент він став лідером гонки бомбардирів Першої ліги, і в підсумку його Карпати викупили чи то за 30, чи то за 40 тисяч доларів. Навіть більшу суму називали. Чому точно не знаю? Так не я ж його продавав. Я за Мішу й пляшки шампанського не отримав.

  • Денис Фаворов
  • Був на контракті в Арсеналі, Десні, Зорі і т.д.

Я прийняв ФК Полтава. Умови для роботи там були хороші – власний стадіон, заміська база, а от зарплати – на рівні 8-10 команди Першої ліги. І тут мені дзвонить Фаворов і каже: «Я хочу до вас у команду». А я знав, що в ФК Полтава ми не зможемо йому дати більше 600 доларів, тоді як у Черкаському Дніпрі футболісти основи мають від 1000 доларів і навіть більше. Запитую його: «А яка твоя мотивація, чому погоджуєшся на пониження зарплати?». Відповідає: «Я кум Сергійчука, він розказав, що це ви його виховали, що він в УПЛ потрапив. І я у вас хочу дорости до УПЛ». Ну як було такого не взяти?:)

Денис Фаворов, фото – facebook.com/desnafc

Подивився я на нього: фізично сильний, стрибучий, вольові якості. Думаю: як так, чому він і справді до цих пір не в хорошій команді? Потім розібрався. Його використовували як центрального захисника чи півзахисника, він і сам тяжів до цієї позиції. А я Денису говорив: «Подивися на збірну. Яка позиція найбільш дефіцитна? Правого захисника. Ось твоє місце!». Фаворов побурчав, він себе зовсім інакше бачив, але коли посипалися збірні туру, голи, він зрозумів, що в нього виходить пройти-подати, підключитися до атаки, все пішло.

Моя думка: Денис заслужив спробувати сили в збірній

  • Тарас Бондаренко
  • Був на контракті в клубах вищих ліг Сербії та Казахстану

Мене, по-перше, привабило в цьому гравцеві, що він із життєвим і ігровим інтелектом. По-друге, я пам’ятав у грі його батька – легенду запорізького Торпедо, тому знав, що там і генетика, і футбольна думка буде хороша. Бондаренко міг зіграти центрального захисника та півзахисника на однаково хорошому рівні. Я знав, що в ФК Полтава його треба обов’язково брати. От тільки майбутній гравець вищих ліг зарубіжних чемпіонатів у деяких матчах «награв» – бували грубі помилки. Але то нічого, я знав, що з нього буде футболіст. Життя довело. Може, добре, що ці ґулі він набив молодим у Першій лізі – сам навчився на своїх осічках.

  • Дмитро Шастал
  • Був на контракті в Колосі, Олександрії і т.д.

Тут унікальна ситуація. Подзвонив мені друг-журналіст, каже: «У ковалівському Колосі запасний – дуже цікавий футболіст, подивіться». Сідаю і їду на зимовий турнір, здається, той же Меморіал Макарова, і очам не вірю: технічний, швидкий, правильно відкривається й стартує – і при цьому запасний аматорської команди! (а він десь там підтримував форму за якийсь колектив фізкультури).

Дмитро Шастал, fc-poltava.at.ua

Беру Діму в команду – всі проти: президент, помічники мої, футболісти. Діма – чи не найбільш молодий, із чемпіонату області. Призначили йому найменшу зарплату – 4 тисячі гривень у 2015 році, коли курс долара уже «стрибнув», і в середньому навіть по нашій команді-середняку 16 тисяч зарплата.

Дивлюся: всі проти нього, а хлопець із інтелігентної родини, вчився в математичному класі, книжки читає… Думаю, заклюють! І тоді я до Фаворова: «Візьми під опіку Шастала, підтримай». Я Денису довіряв, знав, що він лідер, якого послухають. І Фаворов почав Дімку тягати в атлетичний зал, потім пішов перший гол, відбувся Шастал. Але все одно в нього не вірили – я його пізніше забрав у Другу лігу, в новокаховську Енергію. І от там він розкрився. Пізніше продали його в ФК Олександрія. Вважаю, Шастал – один із найцікавіших українських гравців атаки в Favbet Лізі. Заслуговує шанс себе проявити.

Наостанок: ті, хто не відбувся

Назву кілька гравців, хто сам винен, а завершу історією, яка до цих пір мені болить.

Коли я очолював Нафком, у мене на флангах грали Вадим Бовтрук і Сергій Герасимець. Обидва за своїми даними зобов’язані були дорости до УПЛ і спробувати сили за кордоном. Вадік – це був «син полка», закривав, наскільки пригадую, лімітне місце (за регламентом повинен був бути гравець 1991 р.н.). Дивлюся – а наймолодший усіх «вишикував» і керує в команді! Ну, сміюся, далеко підеш: метр з кепкою, а ними керуєш…

Герасимець – це окрема історія. Я дуже добре знав його дядю, а батько його – легенда збірної Білорусі, забивав ван дер Сару переможний м’яч у 1995-му. І я не сумнівався, що Гера мені потрібен. Грав він за боярську команду (звідти ж я підтягнув Козьбана та Загинайлова пізніше, якщо не помиляюся). І от я біжу на якийсь товариський матч. Дивлюся: Сергій отримав по ногах, лежить. Я біжу до «бровки» поля, вдаючи з себе лікаря, і шепчу Герасимцю: «Хочеш до мене в команду?» Він на мене очі вилупив, не може нічого зрозуміти, але каже: «Так, хочу». «Все, – кажу, – ти в команді». Й побіг назад на лаву запасних. Мені здається, Гера навіть з переляку сам на ноги звівся:)

А от, можливо, найбільш талановитий футболіст, який у мене був, загинув у 26 років. Сергій Левченко – я це ім’я запам’ятав ще з юнацького футболу. Його ще школярем Борусія (Менхенґладбах) купила за 100 тисяч дойчмарок, він вважався талановитішим за Андрія Вороніна. Тоді бардак був у футболі, не існувало ще чітких правил ФІФА – що іноземного гравця можна заявляти тільки після 18 років. От вони його взяли років у 14, а в 18 вже й вигнали. Бігав він десь на область. І сидимо ми з керівниками Нафком-Академії – Кравчуком-молодшим і Нечипоренком, земля йому пухом, я їм кажу: «Є гравець божевільного таланту, контракт німцям належить, пропадає. Коштує солідних грошей, але шанси, що заграє – 50/50». Вони зацікавилися, кажуть: «Купляй його». Ми виходимо на Борусію, німці із здивуванням читають факси від команди Nafcom-Academia Irpin, яка лише рік як з’явилася. Переводимо на їхній рахунок 100 тисяч DM і отримуємо трансферний сертифікат.

Приїжджає керівництво подивитися на покупку й бачить «колобочка» – у Серьожі кілограмів 8-10 зайвої ваги. Починаємо працювати. Зганяє він вагу. Всю гру під нього заточив. Іде один тур, другий. Не забиває Левченко. І мені керівники клубу вже почали говорити: «Олег, тут щось не в порядку. Видно, що він гравець. Треба бабку-шептуху». Я спершу відмахувався, а потім махнув рукою – «везіть». Привозять бабку з Полтавської області, запускають її в роздягальню… Хвилин через 30 виходить мокрюща, піт градом тече, каже: «Та ну вас, футболістів, яка тут аура тяжка, ногою більше не ступлю на стадіон». Наступний тур: Льова забиває два м’ячі в Севастополі. Наступний сезон – забиває 30 м’ячів! Так це й лишалося «вічним» рекордом Другої ліги, поки Куліш у Сталі (Кам’янське) не об’явився…

Всі дивувалися: «Що ви з Левченком зробили?!» А у нас у Нафкомі була хитра практика: ми футболістам видавали службові легковики, щоб інші клуби думали, що ми багачі й роздаємо машини. Дивлюся: Сергій на «шкоду» дивиться – очима руль шарпає. Кажу: «Заб’єш 30 – твоя». І коли він почав «колотити», я у начальства, вибачаючись, випросив-таки цей автомобіль йому в подарунок. Так Льова забив 30, взяв ключі й поїхав. До кінця сезону ми його не бачили:)

Я найбільше шкодую, що пізно прийняв Таврію, Левченко не дочекався й за хороші гроші перейшов у Металург. Запорізький клуб тоді переживав «чехарду» тренерів, футболістів. Усе мінялося, як погода в осінній день. Тож зарплата у нього була хороша, а футбольного щастя – не було. Пізніше, повернувшись на посаду головного тренера Нафкома після всіх пригод, я відразу згадав про Сергія. І він «ожив», почав знову забивати. Але в 26 років на «лексусі» потрапив у автокатастрофу й загинув. Україна втратила невизнаного «супер-бомбардира». Якби все склалося інакше, Сергій Левченко б став у один ряд із Шевою, Вороніним, іншими провідними форвардами 2000-х. У нього все для цього було.

варіант матеріалу

Яркие интервью и видеорепортажи на SportArenaTV. Подписывайтесь, ставьте лайки, делитесь с друзьями.

Джерело: Sportarena.com

Рейтинг новости: 12345


Или аккаунт Sportarena