Руслан Ротань, Getty images
Артур Валерко, Олексій Мандзій, Sport Arena
2018 рік відкрив спортивному світу безліч нових імен, але водночас кар’єри завершували беззаперечні легенди різних видів спорту. Нарешті повісив бутси на цвях Рональдіньо, тихо пішли з футболу Олег Гусєв та Руслан Ротань, а найбільший відтік стався в зимових видах спорту. Sport Arena відбирає двадцятку спортивних легенд, які завершили активні виступи в 2018 році.
20. Олег Гусєв (35 років, Україна, футбол)
Недовготривале повернення в Динамо виявилося дещо сумбурним, а чутки про MLS, ПАОК чи Штутгарт так і залишилися чутками. Фланговий півзахисник перекваліфікувався у тренери – став помічником Юрія Мороза в молодіжній команді киян. Утім, першість U-21 може виявитися нетривалим місцем роботи для Олега (тепер уже можна так говорити) Анатолійовича – взимку з’явилася інформація, що він може очолити друголігову Ниву (Тернопіль).
19. Аґнєшка Радванська (29 років, Польща, теніс)
Неймовірно, але Аґнєшці в 2018 році виповнилося лише 29 років. Це вік, коли можна було продовжувати грати і повертати втрачені за останні роки позиції. Але травми виявилися сильнішими — наприкінці сезону польська тенісистка оголосила про завершення кар’єри. Це доволі радикальне рішення, але воно напрошувалося — уже довгий час Аґнєшка страждала і боролася з травмами, а не отримувала насолоду від тенісу.
Великі перемоги Радванської залишилися на початку десятиліття, а її останній тріумф на турнірі WTA датується 2016 роком. Аґнєшці, зрештою, так і не вдалося досягнути піку — вона обмежилася одним фіналом Великого шолому та другим місцем в світовому рейтингу. Але хіба цього мало? Польський жіночий теніс ніколи не досягав таких висот, а якби не Радванська, ніколи б мабуть і не вистрибнув так високо.
18. Роналдіньо (38 років, Бразилія, футбол)
«А що, він ще грав»? Запитували ті, хто не дуже стежить за новинами – і звинувачувати їх у неуважності якось не випадає. Річ у тім, що екс-гравець «селесао», ПСЖ, Барси та Мілану останні три роки не грав – після успішної гри за Фламенго та Атлетіко Мінейро бразилець провів канікули в мексиканському Керетаро та невдало завершив виступи у Флуміненсе. У січні 2018 року 37-річний «маг» просто офіційно підтвердив те, що було давно зрозуміло.
Як Роналдіньо зіпсував власне ім’я
Післяфутбольне життя Діньо поки що складається не настільки добре: преса повідомляє про податковий скандал навколо риболовного бізнесу Ронні, тому влада конфіскувала дещо із його майна – автівки, нерухомість та навіть дорогу картину.
17. Жуліо Сезар (39 років, бразилія, футбол)
Він славно поподорожував світом – лишався успішним і в рідній Бразилії, і в Італії, де став гравцем найвищого рівня, і Англії, Канаді та Португалії. З Інтером виграв, здається, все, про що мріє футболіст – Лігу чемпіонів, Серію А та повний кубковий комплект із клубним ЧС на додачу. Назбирав медальок португальського чемпіонату з Бенфікою. А от завершувати кар’єру на 39 році життя повернувся в рідний Фламенго. Однак в історію можна не лише ввійти, а й «вляпатися» – при всіх титулах та трофеях цього воротаря будуть пригадувати ще й по легендарних 1:7 з Німеччиною на чемпіонаті світу 2014 року…
16. Марі Дорен-Абер (32 роки, Франція, біатлон)
Її феноменальне повернення в 2015 році, коли француженка за декілька місяців після народження дитини виграла два золота на чемпіонаті світу, й досі залишається однією з найбільших казок в жіночому біатлону. Марі Дорен-Абер упродовж всієї кар’єри на власному прикладі показувала, що немає нічого неможливого. Є стрільба, але проблеми з холом? Не страшно. З’явилася швидкість, але зникла стрільба? Не страшно. Довготривала хвороба та криза за місяць до Олімпіади? Взагалі фігня.
Дорен-Абер попала в депресію перед Іграми в Пхьончхані — вона оголосила про завершення кар’єри і навіть думала пропустити Олімпіаду. Але потім все-таки поїхала і виграла дві медалі, вперше ставши Олімпійською чемпіонкою. А емоції Марі на церемонії нагородження — це однозначно момент Пхьончхану.
15. Пер Мертезакер (35 років, Німеччина, футбол)
198 сантиметрів зросту, бойовитість та непоступливість – світловолосого центрбека Мертезакера ніби створили для стереотипного німецького футболу. 104 матчі за Бундестім, титули чемпіона світу та наодноразового призера чемпіонатів світу, Європи та Кубка конфедерацій – це той знак якості, який є мрією будь-якого футболіста. Після Ганновера, Вердера та Арсенала Пер має що розповісти як вболівальникам на телеканалі DAZN, де він є експертом, та в клубній академії лондонців, старшим тренером якої він призначений після завершення виступів.
14. Петтер Нортуг (32 роки, Норвегія, лижні гонки)
Петтер Нортуг — найвеличніший фінішер в історії лижного спорту. Його атаки — особливо в підйом — це неперевершено. Важко навіть порахувати, скільки перемог Норвегії принесли ці шалені спринти на останніх метрах. Достатньо лише сказати, що Нортуг є 13-разовим чемпіоном світу (найбільше в історії) та 2-разовим олімпійським чемпіоном. А його фініш на домашньому чемпіонаті світу в 2011 році — класика, яку не повторити.
Останні роки вийшли складними для Петтера: ще в Сочі-2014 він залишився без медалей, потім була одна непогана зима, але травми та проблеми зі здоров’ям не дозволяли йому повернутися на попередній рівень. На Олімпіаду в Пхьончхан його не взяли (переплітаються історії з Оле-Ейнаром Бйорндаленом), він ще планував продовжувати, але потім передумав — не зможе тягнути рівень.
13. Тьяго Мотта (36 років, Італія, футбол)
«Оріунді» нових часів, 2011 року бразилець Мотта обрав для виступів збірну Італії, хоча на батьківщині предків опинився вже у зрілому віці, після Барселони та Атлетико, а коли провів кілька років у Дженоа та Інтері – перейшов у ПСЖ. Нова велич паризького клубу, посиленого «нафтодоларами», не в останню чергу трималася на працьовитості Тьяго. Він виступав урівноважувачем гри ПСЖ, вів гру парижан за рахунок перепасовки та налагодження контролю й відбору м’яча. Невипадково Тьяго Мотта лишився у ПСЖ, очоливши його юнацький склад уже в якості молодого тренера.
12. Тоні Беллью (36 років, Велика Британія, бокс)
Його фінальна прес-конференція стала квінтесенцією усією кар’єри — сльози, слова вдячності та суцільна щирість. Тоні Беллью не був найкращим боксером, але його кар’єра може стати чудовим прикладом того, як працелюбність та довгий язик доведуть до мільйонних чеків.
Справжній рівень Беллью став зрозумілив лише на фініші його кар’єри
Але навіть перебуваючи на вершині популярності, Тоні залишався простим хлопцем, який займався боксом, щоб довести щось своєму батьку. «Тоні Беллью помер сьогодні. Не називайте мені більше Тоні. Я — Ентоні Беллью. А Тоні — це лише псевдонім, аби довести батькові, що я є кимось», — промовляв на останній прес-конференції Беллью. Він програв в останньому бою, але точно не йшов переможеним — Ентоні підняв великий чек і провів гідний бій. Тобто зробив те, що робив упродовж всієї кар’єри.
11. Рафаель Ван дер Варт (35 років, Нідерланди, футбол)
Аякс, Гамбург, Реал, Тоттенхем та Гамбург, 109 матчів за збірну, в тому числі – на двох чемпіонатах світу та трьох Європи. І при цьому відчуття, що Рафа завершив виступи, так і не досягнувши всього, що міг, у футболі. Вишуканий атакувальний хавбек із тонким пасом та філігранною технікою останнім часом догравав у Данії: з Мідт’юлланном став чемпіоном цієї країни (разом із черкасцем Артемом Довбиком), у складі Есб’єрга (із киянином Юрієм Яковенком) провів три матчі, але завершив кар’єру через хронічні травми.
10. Джо Коул (37 років, Велика Британія, футбол)
«Приховайте його ім’я, не показуйте його в футболці збірної – і спробуйте повірити, що це англійський футболіст». Ті, хто воював зі стереотипами в футболі, мали великий козир. Технічний, думаючий Джо Коул не вписувався в образ «дроворуба з м’ячем», який старанно виписували ті, хто востаннє бачив англійський футбол у часи Браяна Клафа. Коул не втомлювався це підтверджувати, після Вест Гема, ставши яскравим гравцем Челсі ранньої ери Абрамовича.
Однак Сині посилювалися, щоразу запрошуючи гравців все амбітніших та зірковіших, а Джо більшою мірою потрапляв у світські хронічки через проблеми з порядком. Він неодноразово отримував шанс на виправдання великих сподівань – але ні в Ліверпулі, ні під час недовготривалих періодів у рідному клубі, Віллі та Ковентрі не зумів заграти по повній. Догравав у нижчоліговому американському клубі Тампа-Бей Роудіз. Можливо, саме там підростуть малята, які виховані на правильному футболі Коула й зможуть перевершити його в грі, якої англійці навчили і США, і весь світ.
9. Ману Джінобілі (41 рік, Аргентина, баскетбол)
Останній з тієї чемпіонської команди Сперс теж пішов. І якщо Тоні Паркер продовжує кар’єру, то Ману Джінобілі пішов слідами Тіма Данкана — він завершив кар’єру. Аргентинський гравець ніколи не вважався зіркою першої величини в НБА, і в Сан-Антоніо він поступався в статусі Данкану. Але водночас за рівнем гри та впливом на баскетбол — Ману точно один з найкращих.
Він зробив популярним в НБА «євростеп», а окрім того тримав неймовірний високий рівень упродовж усіх 16 років кар’єри. Він був у необхідний час в потрібному місці — на Джінобілі трималася чемпіонська команда Сперс, і він ніколи не підводив. Зрештою, американці знають це краще за інших — саме Ману наніс США останню поразку на Олімпіадах, обігравши їх з Аргентиною в півфіналі Афін-2004.
8. Девід Хей (38 років, Велика Британія, бокс)
Про завершення кар’єри (вдруге) Девід Хей оголосив за декілька місяців після повторної поразки від Тоні Беллью. 38-річний Хей в своєму останньому бою чи не вперше за кар’єру був повністю декласований та побитий, вдруге в кар’єрі програвши в першій половині бою (нокаут в 5-му раунді). Девіду було важко шукати мотивацію на наступні бої, тим більше настільки касових, як його поєдинки з Беллью, після двох підряд поразок Хей не отримав би.
Вершина кар’єри англійця — це період з 2007 по 2011 роки, якраз до першого оголошення про завершення кар’єри. Тоді Девід спершу об’єднав три титули у важкій вазі, потім піднявся в хевівейт і там став чемпіоном світу. Він не побоявся вийти на Володимира Кличка, але програв, хоча цей бій й досі залишається хайлайтом його кар’єри. Зараз Девід Хей цілком комфортно почувається на телебаченні — працює експертом та аналітиком, а паралельно розвивається в ролі промоутера.
7. Руслан Ротань (37 років, Україна, футбол)
Він не виглядає на свої 37 років і на полі цілком витримує темп – здавалося, час забув про нього, і після Славії та Динамо можна було продовжити виступи. Однак сезон 2018/19 розпочався, а іменитий півзахисник залишався без клубу. Чутками залишилися і закордонні, і місцеві варіанти. А на початку жовтня стало відомо, що Ротань ввійшов у новий штаб Олімпіка під керівництвом В’ячеслава Шевчука.
Без прощальних матчів та пафосних заяв Руслан розпочав тренерську кар’єру – відставку як гравця пояснив сімейними обставинами. Занедужав його батько, тож екс-капітан Дніпра, «центуріон» збірної, фіналіст Ліги Європи та повний медаліст чемпіонату України має проводити більше часу з родиною.
6. Дар’я Домрачева (32 роки, Білорусь, біатлон)
Її пік, здавалося, був ще в Сочі — три золота Олімпіади і тотальне домінування. Рік потому Дар’я Домрачева навіть збільшила свій спадок, вигравши загальний залік Кубка світу. Вона пішла на піку, відпочила сезон, народила дитину і згодом повернулася.
Другий прихід Домрачевої уже не був таким ефектним. Вона довго повертала стрільбу і навіть ходом не вражала як раніше. Повернутися на попередній рівень їй так і не вдалося, але Дар’ї підкорилася нова висота — на Олімпіаді вона сенсаційно привела Білорусь до золота естафетної гонки. І завдяки цій медалі вона знову опинилася на вершині — популярність Домрачевої зашкалювала, а їй пропонували продовжувати. Відсутність мотивації та бажання бути з сім’єю переважили — вона пішла вдруге, знову пішла на піку, і цього разу, схоже, востаннє.
5. Маріт Бйорген (38 років, Норвегія, лижні гонки)
Найтитулованіша спортсменка в історії Зимових Олімпіад. Хіба потрібні ще якісь коментарі? Навіть в 38 років Маріт Бйорген залишалися однією з найкращих лижниць світу, вигравши на Олімпіаді 5 медалей, три з яких — в особистих гонках.
Легенди зимового спорту, що завершили кар’єру в 2018 році
Вона цілком могла продовжувати ще декілька років, але вирішити завершити на максимально позитивній ноті. У Пхьончхані Маріт остаточно переписала історію та закріпила там своє ім’я — вона лижниця-епоха, найкраща з найкращих.
4. Фернандо Алонсо (37 років, Іспанія, Формула 1)
Фернандо Алонсо — це пристрасть та грація, яку тільки може показати гонщик. Іспанський спортсмен понад 15 років тримався на вершині Формули-1 і навіть в ті останні сезони, коли він їздив за відверто слабким болідом та боровся не за подіуми, а за очкову зону, Алонсо фокусував увагу фанів та ЗМІ на собі.
Він виграв чемпіонство лише двічі за кар’єру, а ще тричі програвав його в останніх гонках сезону. Разом з тим, Алонсо — третій в історії за кількістю гонок в очках (202) та шостий за кількістю перемог (32). Внесок Фернандо в розвиток Формули-1 величезний, але ще більше він робить для мотогонок загалом — у 2018 році Алонсо став переможцем гонки 24 години Ле Ману, а в 2017 — спробував себе в гонці Індіанаполіс-500. Формально, кар’єра Алонсо продовжиться й надалі: він прагне перемогти в Інді500 та їхатиме в 2019 році. Але в Формулі-1 іспанця більше не буде — його 17-річний заїзд завершився.
3. Дідьє Дрогба (40 років, Кот-д’Івуар, футбол)
Це був унікальний гравець. Його вміння грати в великих іграх — щось. На рахунку Дрогба десять голів в десяти фіналах у складі Челсі. Він виривав перемоги, здобував трофеї і завжди залишив усього себе на полі. Недивно, що вболівальники Челсі назвали саме Дідьє найвеличнішим гравцем клубу за всю історію.
Зрештою, в його кар’єрі усе звелося до однієї гри — фіналу Ліги чемпіонів-2012. Дрогба, який був вилучений в тому фіналі ЛЧ-2007, не міг програти знову: він спершу забив рятівний гол для Челсі на 88-й хвилині, а потім реалізував вирішальний пенальті. Великий гравець у великих матчах. Невдовзі після тієї перемоги Дідьє пішов з Челсі, він грав в Китаї, Туреччині та МЛС, а ще зробив недовге повернення в рідний клуб. Останні сезони грав в Канаді та США, де забив 35 голів за три сезони — навіть в 40 років форвард залишався форвардом.
2. Майкл Каррік (37 років, Велика Британія, футбол)
Він помахав рукою фанам, прощаючись із футбольним полем, але й не думав полишати Олд Траффорд: 37-річний ветеран-півзахисник Каррік став молодим членом тренерського штабу Жозе Моурінью, залишившись у команді й Оле-Гуннара Сульшера. Переможець Ліги чемпіонів та Ліги Європи, багаторазовий чемпіон Англії та учасник двох фінальних турнірів чемпіонатів світу, Майкл залишився в історії як «працелюбний мураха» МЮ, якому він віддав 12 найяскравіших років кар’єри після Вест Гема, Тоттенхема та кількох юнацьких оренд.
1. Оле-Ейнар Бйорндален (44 роки, Норвегія, біатлон)
Найлегендарніший з усіх, хто тільки був. Король біатлону, 8-разовий олімпійський чемпіон, 20-разовий чемпіон світу, 95-разовий переможець гонок Кубка світу — і усе це одна людина, Оле-Ейнар Бйорндален.
Король тягнув навмисне до олімпійського року, аби ефектно завершити кар’єру на Іграх. Не вийшло — Бйорндален не показував високих результатів в першій половині сезону, тому норвезька федерація біатлону не включила його в заявку на Олімпіаду. Для Оле-Ейнара це був удар, та водночас це був сигнал: пора закінчувати. Бйорндален не влаштовував істерик через виключення з команди на Олімпіаду, натомість підтримав партнерів, поборовся за місце в команді наприкінці сезону та завершив кар’єру на спеціальній прес-конференції. Разом з ним пішла певна частина біатлону — бо є люди (і їх дуже багато), які не уявляють біатлону без Бйорндалена.
Добавьте «sportarena.com» в свои избранные источники Google News (просто нажмите звездочку)
Джерело: Sportarena.com
