Sportarena

Сергій Притула: У Києва немає власної футбольної команди, вона є у Суркісів, а міста – ні

Вогняне інтерв’ю відомого шоумена.

Сергій Притула: У Києва немає власної футбольної команди, вона є у Суркісів, а міста – ні

Популярний шоумен та телеведучий Сергій Притула в інтерв’ю Sport Arena TV розповів про своє ставлення до Динамо та збірної України, призначення в київський клуб Мірчі Луческу, ситуацію в українському футболі та громадянську позицію Романа Зозулі й деяких гравців синьо-жовтих.

– Динамо Київ чи збірна України?

– Ти мене питаєш – брат чи сестра. Я і тих люблю, і тих.

– Карпати Львів чи Нива Тернопіль?

– Якось неправильно починається інтерв’ю (посміхається). Звичайно, Нива Тернопіль. Хоча за Карпати з великим задоволенням ходив топити тут у Києві на стадіон.

– Барселона чи Реал?

– Барса.

– Мессі чи Роналду?
– Мессі

– Ярмоленко чи Коноплянка?
– Знак рівності. Кожен по своєму прикольний та цікавий. Не можу оцінювати когось з них їх у мінус. Вони обидва для мене – не чужі люди. У Ярмоленка я весілля вів. А Коноплянка в один день просто збив мене з ніг (сміється). Це було у аєропорту у Люксембурзі років 6 тому.

Коли Коноплянка підходить до мене та каже: “Извините, а можно с вами сфотографироваться?”. Я угорав довго. Чувак на піку форми, на нього моляться мільйони. Він так скромно підійшов. Я його страшенно за це люблю. У нього почуття гумору чудове, він майстер тролінгу і поняття субординації у нього є.

– Якщо брати гумор, хто сильніший: Ярмоленко чи Коноплянка?
– Вони всі, особливо у збірній України. Це територія, де, якщо ти когось не травиш – ти не свій чувак. Вони нормально знущаються нормально один з одного. Не знаю, як зараз молоді, але стара гвардія: Ярмоленко, Коноплянка, Пятов та інші – вони прокачані чуваки.

– Мілевський чи Алієв?

– Мілевський. Вони справді два чобота пара Але, мені здається, що стрімке падіння домкратом вниз у Мілевського відбувалось не так феєрично, як у Алієва. І продовження його кар’єри у Білорусі тому підтвердження. Він став одним з ключових гравців команди. У мене з Мілевським пов’язано дуже багато історій.

У старі добрі-часи, коли вони з Алієвим приходили до Арени, на Бесарабці і квасили на концертах Comedy Club Україна, вони були – найулюбленіші гості. Потім ходила ще фотографія у інтернеті. Ми у той час були дуже подібні з Мілевським. Я був худий, патлатий, навіть носи однакові були (сміється).

Я прийшов одного разу на матч Україна – Казахстан. А мені перед цим Адідас підігнав комплект форми: костюм, футболку, шорти, тільки кросів не дали. Я одразу вдягнувся у костюм збірної і пішов на стадіон Динамо. Матч був дуже нудний. Виграли 2:1, ледве-ледве ходили. Такої жахливої гри не пам’ятаю. Виходжу зі стадіону, хочу викликати таксі, але розумію, що тут тисячі людей і у мене нічого не вийде. Піднявся на Костьолну, там якась кафешка була. Зайшов випити персикового соку. Я заходжу у кафе, і тут всі дивляться на мене і просто тиша.

Я звик, що на мене звертають увагу. Вже були “Підйом” та “Файна Юкрайна”. Я вже збираюсь виходити, бо таксі підїхало. І тут якийсь чувак на все кафе кричить: “Та дай я йому скажу!”. Інший його тримає: “Та не трогай ты его!”. Але той перший все рівно горланить: “Ви сьогодні команду підвели!”. І пішов собі, гордий собою. Ну я подумав, окей, добре. І по генделику лунає: “Мілевський, Мілевський, Мілевський…».

– Якісь ще історії були з Мілевським?

– Одного разу через Мілевського я міг дуже смачно відгребти у Мінську, коли наша збірна грала з Білоруссю у 2009 році. Все почалось з того, що я взяв квитки не у той сектор. Я їхав з нашою організованою групою. З ультрас чи просто з фанами. Я через знайомих колег взяв квиток і опинився у віп-ложі серед білорусів. Свой среди Чужих (посміхається). В якийсь момент сябри розгорнули банер, на якому був зображений Мілевський, з паличкою і мішком за спиною йде у напрямку Києва. На спині написано пёс, і хмаринка, в якій намальовані долари. Вони затягнули стару-добру кричалку “Мілевський – пёс!”. Я намагався дяді, який був поруч зі мною пояснити, що Мілевський ніякий не пёс. А дядя пояснив мені, що тепер я також пёс. Ми з ним трохи взяли один одного за груди і почали шарпати. І тут прийшов ще один дядя, він був міліціонер. І сказав: “Я не понял!”. Заспокоївся весь сектор. Ніколи такого не бачив.

– Знаю, що у вас також був крутий виїзд у Білорусь, коли наші вболівальники кричали: “Живе Білорусь!”. А сябри горланили: “Слава Україні!”.

– Це було у Борисові. Гарний та футористичний стадіон, до речі. Там був найгірший шмон, який я бачив, при вході на сектор. Там хлопцям лезом рвали гаманці, до ниток та молекул розривали речі. Нас було десь півтори тисячі українців. Враховуючи, що стадіон вміщує десь тисяч 12, склалось враження, що це був не гостьовий матч. В мене було так кілька разів, коли фанати збірної вїжджають у іншу країну, а по теле-версії, ти не розумієш, що це матч у Литві, у Кишеневі чи у Тампере. Я дуже тішусь, що фанатський рух так зміцнів. У Борисові були дивні почуття. ВІдспівали гімни, я думав, що зараз почнеться. Дамо їм жару. І тут сябри розгортають баннер, де написано: “Принципова гульня братов”. Сало, бараболька, хлібина. І весь їхній сектор кричить: “Слава Україні!”. Ми не зрозуміли, що відбувається. Бо пам’ятали матч у Мінську, коли хейтили Мілевського. А тут “Слава Україні, героям Слава!”. Це була нова точка відліку, коли розумієш, що в нас з’явилися ще одні братики.

– Ви кайфуєте від нинішнього Динамо?

– Ні. Єдине, що мене тішить у нинішньому Динамо – це те, що там багато молодняка, який виховали у школі Динамо. Важко сказати, що я захоплююсь грою нинішнього Динамо. Бо їхня гра немає якоїсь постійної історії, це спалахи. Найстрашніше те, що Динамо перестали боятись не те, щоб у Європі, а навіть на внутрішній арені. Я пам’ятаю часи, коли будь-яка команда приїжджала грати з Динамо і у них тряслись коліна. І перші два м’ячі вони пропускали не через високу майстерність гравців Динамо, а тому що просто, коли біжить динамівець – море розійшлось, як перед Мойсеєм. А зараз виходить Колос Ковалівка і напихує легендарному Динамо. Зрозумійте правильно, в мене немає якоїсь неповаги до Колоса з Ковалівки. Я дивився їхні матчі, вони нормально грають, навіть у єврокубки вийшли, як до речі і Динамо (сміється). Супрягу віддали в аренду, чувак прийшов і напихав пару банок, красунчик! Це якраз приклад роботи легендарної селекційної служби Динамо.

– Ваша цитата – ніхто так не вимотує нерви, як ті, кого любиш найбільше – мама, жінка та Динамо Київ…

– Не пам’ятаю, в якому році я це сказав, але зараз готовий підписатись під кожним словом.

– У якості тренера Динамо Луческу чи Блохін?

– Я маю такий недолік. Я завжди ходжу на вибори голосувати не проти когось, а за когось. Навіть, якщо це другий тур. Однозначно, що Луческу біля керма Динамо – це адський ад та тотальна неповага. Але на що ми можемо повпливати? Можемо морально покапати на мізки дядям, яким це до одного місця. Це їхній клуб, вони собі так вирішили. Що думають фанати, прихильники, легендарні динамівці, їм якось начхати. Блохін, не знаю, чи дав він зараз ради цьому Динамо. За нього Динамо вже досягало вершин лондонського дна і мені здається, що станом на сьогоднішній день – вони однакові. Але з єдиною різницею. У одного динамівське сердце, а у іншого бухарест-динамівське сердце.

– А якщо все ж таки Луческу дасть результат?

– Я не збираюсь говорити про Луческу, він мені не цікавий, і не хочу говорити взагалі про перспективи Динамо за Луческу. Справа у ньому, як у людині. Для нього, що Україна, що Росія, йому глибоко начхати. Ця худоба тікала з Донецька, який захопили руські, щоб потім тут у Києві відсидіти дупцею, а потім звалити у Росію. Він буде потім розказувати, що ми з руськими одна страна? Пішов у сраку! Вибачте, звичайно, не дуже гарно. Поваги нуль, огиди достатньо.

– Як ви ставитесь до Шахтаря?

– Нейтрально. Хейту немає. Їм потрібно віддати належне та подякувати. Вони майже в одиночку тягнуть рейтинг України в єврокубках, і зараз вихід у півфінал Ліги Європи тільки додає балів у скарбничку. Як би я не любив Динамо, але любим боже правду.

– Майже всі політичні скандали пов’язані саме з Шахтарем. Це просто співпадіння?

– Окей. Я не люблю чесати під гребінку. Вважаю, що будь-який факап має ім’я та прізвище. А не хейтити бренд, бо у них власник галімий чи футболіст якийсь тупий. Ультрас Шахтаря воювали та воюють на фронті. Маю респект до їхнього околофутбольного двіжу. Якщо вони топлять за свою команду, навіть за таких мінусів – окей! Це не моя команда, Глору немає, але і хейту немає.

– Знаю, що ваша одна з мрій – це побувати на Донбас Арені разом з родиною.

– Є таке. Сподіваюсь, що в один чудовий день це трапиться. Хоча маю сказати, що попередні мої візити на Донбас Арену робили все, щоб мені туди більше не хотілось. Коли ти бачиш, як синьо-жовтий прапор просто, як шмат кидають на бігову доріжку, бо Україна програла грекам. Тому що, коли ти вперше в житті на стадіоні в Україні не відчуваєш підтримки збірної. Знаєш трапляється, коли стадіон жене, як у Львові, у Харкові, у Дніпрі, наче пів-міста на стадіоні. А у Донецьку був якийсь ад, який продовжився у аєропорту.

Ми приїхали, у нас 3 літака і лише одна працююча рамка металлодетектора. Ми витратили на її прохід купу часу. Тут з’являється адміністратор збірної і просить нас зробити коридор для збірної. Ми всі в адекваті і погодились. Зробили коридор, ідуть збірники, можу уявити, що у них на душі було. У них чемпіонат світу буквально за крок, але… Більше того, у Донецьку по готелях сиділи два десятки артистів, яких федерація завезла, щоб відсвяткувати після матчу вихід на мундіаль. Збірники йдуть, хтось каже підбадьорливі слова, інші по плечу похлопали. А тут раптом якась група людей кричить: “ФУ!!! ПОЗОР!”. Стоїть біля мене якась малолетка і кричить: “Фу, Шева, позор!”. Кажу їй: “Ти взагалі, хто така, щоб це говорити?”. За неї вписався хлопчик, запропонував мені відійти і поговорити. Я погодився. Ми зайшли за приміщення якогось бару. Виявилось, що їх чоловік 5-6. І я думаю, приїхали… Дякувати богу, за мене вписались хлопці, хтось зі спонсорів збірної.

– Як ви вважаєте, чи повинен вболівальник Динамо підтримувати Шахтар у єврокубках?

– Мені все одно. Кожен має вирішувати для себе. Кому яке діло, що я думаю.

– На вашу думку, що має статись, щоб Динамо випередило Шахтар, навіть не за результатами та перемогами, а як клуб?

– Зміна філософії управління командою. Я не є якимось супер-менеджером, але ті очевидні факти, які є у Динамо та Шахтаря говорять про те, що вливаючи у Шахтар гроші, його власник бачить це, як бізнес, і віддає туди своє сердце. А в управлінні Динамо це радше емоція, яка немає ніякого підґрунтя та стовпів, на яких має розвиватись клуб. Ну окей, ходити та підтримувати Динамо, тому що ти так робив з дитинства – немає питань. Але ті діти, які зараз підростають? Я закохувався у Динамо, коли там грав Бєланов, Баль, Кузнецов, Лужний. Це була дійсно народна команда, яку підтримували у Чернівцях, Миколаєві та Донбасі. А зараз Динамо у напруженій боротьбі поступається Десні, Колосу і ледве-ледве у серії пенальті перемагає Ворсклу. Якби мені було 10-12 років, я би сказав: “Ну ок, хто там далі є?”.

Чесно кажучи, я навіть у чомусь заздрю Шахтарю. Клуб відкрив безліч фаншопів по різних містах, ще до війни. У Динамо немає привязування до команди, до бренду. Я прихожу на стадіон, заповнено 20%. В тебе стадіон не проданий. Візьми заведи дітей, студентів, лікарів. У Шахтаря, коли він грав на Донбас Арені, був наперед розписаний графік. На цю гру беремо школярів звідти, металургів звідси. На цю гру така Шахта приїжджає та студенти цього вузу. Все було чітко. Вони цим займались. Був розроблений чіткий механізм. Як людина з шоубізу я тобі так скажу. Виступати зі сцени, коли у залі 200 людей, і коли тисяча – це різні речі. Тисяча – це ВОУ, це круто! А 200 – це ти розумієш, що це твої прихильники, але решта 800 пустих стільців не надихають тебе. Я би дуже хотів, щоб Динамо не беручи поганого прикладу у Шахтаря, показало якийсь хороший.

– Ваш улюблений футболіст?

– Їх багато. Марадона – то дитинство, перше дитяче “вау”! Це 22-червня 1986 – саме в цей день Марадона забив рукою. Я зрозумів, що якщо чувак зробив це у мій день народження, то ми якось пов’язані. Але, звичайно, історія, як він завершив кар’єру – не зовсім гарний приклад для дітей та інших футболістів. Дуже подобалась гра Андрія Шевченка, він дуже не типово рухався, як для футболіста. Незграбна походочка. Але він розривав усіх. Згадайте просто, скільки він забив Інтеру.

І звичайно, Олег Лужний. Я був у Лондоні на заробітках, коли він грав за Арсенал. І фани називали його ukrainian horse. Власта Шовковська розповідала, що у тому складі Динамо, який грав у півфіналі Ліги чемпіонів, Лужного називали Брігель, за його манеру поведінки. Лужний вмів управляти командою. Я це бачив у Тернополі, коли до нас приїхало грати Динамо. У Києва відверто не клеїлась гра. Лужний так послав Юрія Дмитруліна, що він пішов рикошетом і це почуло секторів 6. Щоб не збрехати. Всі побачили, як функціонує Динамо-машина. Ми розуміли, що зараз піде гра. Бо здавалось, що в нього з носу зараз підуть клуби диму та з рота вирветься вогонь.

– Знаю, що Юрій Дмитрулін також був у вашому списку улюблених гравців?

– Було і таке. Насправді, мені дуже подобався весь склад того київського Динамо. Бо на відміну від нинішнього складу Дмитрулін, Головко, Ващук, Шовковський, Несмачний у них була якась інтелігенція. Вони були інакші. Відрізнялись чимось. Сучасні футболісти всі однакові. Я перестаю їх розрізняти. Середньостатистичний український футболіст – це кріпко збитий хлопець, який весь забитий татухами, подає перспективи та буде ще 12 років їх подавати. І у них велика проблема – вони не читають книги. Що ніколи не було проблемою для минулих поколінь.

Хоча за часів Мирона Богдановича – це було формування чогось нового. Маркевич виводив хлопців рибу ловити і вводив якісь нові фішки. Такі речі необхідні. Я особисто за, щоб збірна України показувала гарний приклад. Щоб ходили до опери, до консерваторії, на якісь благодійні заходи. Бо на них дивляться сотні тисяч пацанів, які хочуть на них бути схожими. Є простий вибір – або ти показуєш гарний приклад для молоді, або лайкаєш Тіматі у інстаграмі, будучи гравцем збірної України.

– 4 роки тому ви казали, що активно слідкуєте за українським футболом. Зараз щось змінилось?

– Зараз трошки змінилось. У гірший бік. Відверто не вистачає часу. З року в рік стає все менше тих, за кого хочеш вболівати у чемпіонаті України. Дніпра не стало. СК Дніпро-1 за всієї поваги до хлопців та Сергія Кравченка – це не Дніпро. Металіста немає. Карпат теж. Це передбачуваний кінець. Олігархи займаються командою. Сьогодні хочу, а завтра не хочу. Чисто бажання. Дуже прикро за ці клуби. Все життя був прихильником цієї вісі добра – Львів-Київ-Дніпро. Дніпра немає, Львів пішов спати, Динамо у відчайдушній боротьбі вигризає срібло у Десни та Зорі. Розбудіть мене, я сплю у якомусь іншому вимірі.

– Зараз президент України Володимир Зеленський дає наказ відродити Кривбас. Це нормально, що керманич країни дає такі вказівки?

– Якщо відкрити конституцію України на сторінці, де вказані пункти обов’язків президента, там же чорним по білому написано, що ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ ВІДРОДИТИ КРИВБАС! Якщо станом на момент входження на посаду – Кривбасс ухандоханий (посміхається). Це така вже історія, коли футбол перелізає у політику. Хоча вони і так пов’язані. Були і будуть!

Президент дивиться на зовнішній фронт. Не все так добре. Вже не так раді його бачити Макрон, Меркель та Трамп. Ну ок. Займусь внутрішньою політикою. Так ні, тут його корабельні сосни підставлять, потім якийсь придурок пенсіонерці каже, щоб він продав собаку та заплатив за комуналку. Тут зашквар, тут також. І він думає, як же важко все це! І розуміє, що треба зробити щось корисне. Каже: “Юзік, їдь до Кривого Рогу та розвивай Кривбас!”. Юзік каже: “Ну да, без нас же не догадались”.

Якщо постане нормальна команда там, для чемпіонату та єврокубків – чому б ні? Але реально, це дуже смішно, коли президент каже: Восстань из пепла, Кривбасс!”. Якщо це спрацює, то я буду напрошуватись до офісу президента та топити за відродження Темпа з Шепетівки. Легендарна була команда у 90-х. Вважаю, що її теж треба відродити.

– Якщо ви станете мером, якось будете впливати на розвиток спорту та футболу у місті?

– Звичайно. Але спочатку треба робити ревізію всього того, що відбувається у столичному спорті. Я би хотів популяризувати масовий спорт. Мені страшно подобається те, чим займається Саша Педан. Це ніяка не корефанська схема. Після того, як на уроках фізкультури відмінили кроси та підтягування на оцінку – незрозуміло, чим там зараз діти займаються. Останні декілька років Сашка Педан зі своєю командою їздить країною, мери підтримують їх, збирають учителів фізкультури з усього міста та прокачують їх по видах спорту, які не потребують страшенних навантажень, але цікаві дітям. Флорбол, фрісбі, 8 різних видів спорту, які вони пропагують, це цілий рух, в якому тисячі людей. Це дуже непогано.

Крім цього, ми вивчаємо досвід Ісландії, яка страждала від того, що молодь не займалась спортом, а пила та вживала наркотики. Але вони змінили відношення молодих людей до спорту. І та сама Збірна Ісландії, яка запалювала на Євро-2016 – це наслідок державної політики.

Якщо брати футбол, то мені видається вкрай неправильним те, що у Києва немає власної футбольної команди. Вона є у Суркісів, а Київ немає свого клубу. Муніципальний футбольний клуб – це те, що Київ може собі дозволити та мусить собі дозволити. Я вже навіть маю людей, які готові цим зайнятись. Залишилась лише дрібничка.

– Це буде якийсь новий клуб чи відродження якогось старого, наприклад, ЦСКА?

– Це вже третє питання. Яка назва чи бренд. Просто сам факт, що у столиці є певне коло людей, які дуже хочуть, щоб Київ мав власну команду.

– Як на вашу думку, чого не вистачає зараз українському футболу?

– Економіка, стан спорту в країні. Справа не тільки у футболі. Футбол в Україні ще слава богу тримається та присутній. У інших видах спорту набагато важче, і багато хто реально на якихось вольових факторах вирулюють. Проблема у тому, що у нас футбол – це не індустрія, а забавка олігархів. Я був в Майямі на баскетболі. Грали Майямі Хітс із кимось. Я бачив, як цей матч запаковано у обгортку активностей навколо. Від найменших фішечок, як вхід на арену. Немає такого поняття, як пауза. Якщо тренер взяав таймаут, то вибігають черлідери, а на трибунах з’являється якийсь МС, який прокачує цей сектор, роздає щось на шару. Люди пищать від цього. Пауза якась, опа, вибіг чудак з мікрофоном і розігрує квитки на Мадагаскар. Яким чином? Рандомно вибирають умовний 5 сектор, 15 ряд, 6 місце. Виходить якийсь чувак. Вибігають дівки з табличками, як у поле чудес. І ведучий каже, що йому треба назвати столицю Мадагаскару. Якщо скаже, що отримає два квитки на Мадагаскар. Дівки підіймають таблички, але спиною до нього, він не бачить, що там написано. І чувак не знає столицю Мадагаскару, бо американцям начхати на географію. Він намагається щось придумати. А тут цілий сектор бачить, що там написано і кричать: «Антананаріву!».

Він намагається вимовити з 10-го раза цю назву. Нарешті вдається. Це істерика, море сміху, це круто, бо люди хочуть туди повернутись. Постійно якась міграція людей, ті за хот-догом, інші за пивом. Ніхто нікому не заважає, немає агресії.

Всі приходять у атрибутиці своєї команди. Це круто! А у нас якось не знаю… Не знаю, що має трапитись, щоб до мене приїхав похресник і ми пішли з ним купити футболку Динамо з написом Де Пена чи Соль. 

– Просто проблема у тому, що у нас не всі люди навіть знають, що сьогодні є матч…

– Якщо ми говоримо про випадок Динамо, то тут немає взагалі бути реклами (сміється).
Добре, що хоч з “Просто радіо” добалакались, і там реклама йде. І добре, що цю рекламу створили на “Просто Радіо”, а не доручили менеджменту Динамо Київ. Тому що, коли ти чуєш, як тебе смачним голосом заманюють на трибуни підтримати Динамо, ну реально хочеться йти. Але це має бути неодноразова акція, а система.

– У свій час ви були очільник фан-руху Ниви Тернопіль…

– Скоріше одним з. Відвертим лідером я не був. Це був початок. 96-98 роки. У нас була невелика група людей. Студенти та випускники зі школи у Тернополі. Це була дрібна група, яка розширювалась ще більш молодшими хлопцями. Ніхто не знав, як і що робити. Досвіду жодного. Бувало хтось якусь дудку принесе на трибуну, брали півторалітрачки, насипали туди копійки, щоб їми громихати. Не було взагалі роз. Перший прапор на фан-сектор Ниви я зробив шляхом поганих речей. Я вкрав прапор з концерту Партії Зелених. Подумав, що у них їх і так багато, а нам потрібен прапор для Ниви. Кольори у Ниви були жовто-зелені. Я взяв цей прапор, і побачив як солдати фарбують танк до 9-травня. За дві пляшки пива виміняв у них літр жовтої фарби. Маючи жовту фарбу та зелений прапор і за 4 долари художник мені намалював такі 3D літери НИВА. Я коли з цим чудом природи прийшов на трибуни – всі зрозуміли, Динамо, навіть не приїжджай, ми тебе порвем.

– Це вже був справжній ультрас?

– Приїхала Ворскла з нами грати. З Полтави приїхало 3-е фанатів. Ми у перерві підійшли до них. Їх вже лишилось двоє, бо один спав. І вони нам малолеткам так мозги промили. Питають: «Що це у вас там написано, ультрас?». І ми такі: «Ну да, да!». І розуміємо, що взагалі ніфіга не шаримо у цьому. І вони нам хоч щось почали розповідати, що ми робили неправильно.

Був ще матч з Кривбасом. Ми програли вдома та пішли під службовий вхід зафукати гравців Кривбасу, коли вони будуть йти. Ми почали фукати, а позаду кричить мужик і питає: «Що ти фукаєш?». Ми обернулись, а там стоїть якийсь чорт здоровений. А нас ніби багато, але ми всі пацанюри, і ми боялись, що він нам напихає.

– Махачі були?

– З часом ми окріпли. У нас були стосунки з фан угрупуванням Урагана з Івано Франківську. Коли ми віджали в них прапор на стадіоні у Франківську. І ледве-ледве змились звідти. Я думав, що вони нам потрощать автобус. А потім прикарпатці приїхали з зустрічним візитом до нас. І їх приїхало дофіга. Ніби весь Франківськ приїхав. Ми такі: «Ооо, ми вже настоящие фанаты! Зараз буде двіж!». Взяли малих, дали їм прапор і сказали, щоб вони пішли під сектор та подражнили їх. Вони побігли, розгорнули прапор, натягнули і франківці були у сказі! Вони прислали гонца до нас. Ми домовились, що зустрічаємось біля старого парку. Ми бачимо, що їх просто не порахувати, а нас чоловік 100. Відправили по трибунах гонців, збираємо людей. Сидять собі кузьмічі, сімки плюють. Малі підходять: «Дядьку, а пішли з нами битись з франківськими». А їх просто посилали…

Зібралось у сумі чоловік 120. Ми такі борзі та дерзкі. Відкриваються ворота та йдуть франківські. Не вистачало лише Уільяма Уоллеса на коні, який мав виїхати та сказати: “People of Scotland, you come here to a fight for a freeman and a freeman you are! Йдіть та помріть за мене! (сміється). Вони вийшли дуже п’яні та злі з розмальованими обличчями. Вони били барабани і здавалось, що йде орда. Дуже не типово, як для Прикарпаття.

Шла орда, я повертаю голову і розумію, що зі 120 нас у кращому випадку 50 залишилось. А їх чоловік 300. Стало дуже боляче. Між нами залишалось метрів 8 і якось дуже стрімко поміж нами опинились хлопчики у малинових беретіках, і просто, як китобої з гарпуном. Коротше кажучи, нічого ми не встигли зробити з франківськими, бо нам роздав Беркут.

Наскільки я знаю ви також були у фан-русі Динамо?

– Ніколи не був. Я міг випадково потрапити, якщо був у тому місці, але щоб це була якась спланована акція – практично ні. Я більше топлю за збірну України. Але в мене багато знайомих з фірм та навколофутбольного руху. Я їм симпатизую. Мені страшенно подобається позиція ультрас стосовно Луческу. І взагалі, це дуже круто – мати яйця і боятись прийти сказати Суркісам все, що про них думаєш. За це, я знімаю капелюха перед ультрас.

– Розкажіть, як ви стали амбасадором збірної України?

– Цей титул, який я отримав у 2016, він же не просто так висосаний з пальця, бо мене по теліку показують і я можу привернути увагу. Ні, не так. Десь з початку 00-х я почав катати за збірну, це було за власні гроші. Певно побачили, що Серьожка тягне за собою та намагається щось робити.

Франція та Євро 2016 стали піковою точкою. І коли одним постом у Фейсбук можна зробити правильний двіж. Пишу: «Хто там у Ліоні, підтягуємось у таку годину під готель, будем проводжати збірну!». А нашу збірну ніколи ніхто не проводжав до стадіону. Хоча всі збірні їхні фани проводжають. Формують їм атмосферу, починаючи з виходу з готелю і до виходу на поле. Нас приїхало чоловік 300 на цю тусовочку. Поспілкувались всі разом, із футболістами пофоткались. Ті були в шоці, бо ніколи такого не було. Вони самі бігли у натовп обійматись з людьми.

– Потім був марш у Марселі…

– Так. Це було трохи кумедно. Коли ти через службу безпеки Федерації Футболу України узгоджуєш з французькою поліцією, що ти хочеш йти. Вони не дають добро, кажуть ні-ні-ні. Потім телефонують зі служби безпеки і кажуть, що можна, дають точку збору. Я почув, що можна збиратись. І одразу пишу в Фейсбук: “Камон, завтра о 16.00 всі ось тут, кидаю геолокацію, сходимось у Марселі, біля старого порту, будемо йо-хо-хо!. Йдемо маршем по Марселю, хто тут більш-менш місцевий – розкажіть, яким маршрутом краще йти!». На другий день. Острів Іф, замок Іф, ми з жінкою п’ємо шпріц-апероль, сяє сонечко, підходить жіночка та каже: «Пане Сергію, я вам взяла матюгальника, щоб ви не зірвали голоса, коли будете нас сьогодні вести». І тут я розумію, що я написав: «приходьте, збираємось, підемо!».

А люди подумали, що Притула поведе. І мене в цей момент облило холодною водою. І тут мені ще телефонують зі служби безпеки і кажуть “Який в сраку марш? Ніхто не дозволяв марш по Марселю! Поліція дозволила тільки збиратись. Тільки не однією колоною, бо вас немає кому захищати. Копи розтягнуті по місту. Поляків 20 тисяч чоловік!». Там по місту ходили ультрас Легії та Леха з Познані. І розумію, що вони very dangerous. Ну що робити? Треба збиратись. Я прийшов, було так смішно, люди кричали «Притула йде!». Тільки булави не вистачило (сміється). Я виліз на підвищення, розповідаю людям, що будемо робити. І тут мене хтось за плече бере. Обертаюсь, який мужик стоїть, кажу: «Мужик, нічого, що я тут з людьми балакаю, давай пізніше фото зробимо!». А він у відповідь: «Я не фоткатись, я поліція». «А що ти тут забув?». «Ми координуємо з французською поліцією, якщо хочете йти – треба це зробити зараз!». Кажу: «Так нам же ще 20 хвилин на збір!”. “Ви не розумієте, вже!».

– Чим закінчилось все?

– Ми нарвались на ар’єргард польських фанатів. Розуміємо, що зараз буде напруга. І в екстремальних ситуаціях ти такий вигадливий стаєш. І ми виходимо, бачимо поляків, а я згадав, що до цього поляки закидували фаєрами та камінням руське посольство. І ми всім натовпом починаємо кричати: «Руська Курва, АЛЕ-АЛЕ-АЛЕ!». Те саме, що кричали поляки.

–  Ви були одним з організаторів фан-руху “Вірні Збірній”…

– Якраз після французького досвіду маркетологи Першої Приватної Броварні подивились, що таке можливе робити і було запропоновано зробити такий рух. Знаю, що в ультрас-середовищі багато хейту з приводу «Вірні Збірній”» Я розумію і знаю, чому вони хейтять, про «Вірні Пиву» теж знаю і бачив. Але я так само хочу, щоб хлопці та дівчата з секторів розуміли, що це середовище, яке не ультрас, з ним також треба працювати, щоб вони були більш активні на трибунах.

Як показує практика, у нас на секторі приблизно 800 чоловік, з них 40 ультрас. Звичайно, вони є тим маховиком, який заряджає. Всі інші за ними підтягуються. Це чудово, коли всі інші люди хочуть бути, як вони. Звичайно, вони не справжні сварщики, вони тільки вчаться. Але скажіть, якщо вони будуть співати та допомогати озвучувати заряди на всю горлянку, можливо, це все ж таки краще, аніж, якщо будуть сидіти, бухати, гризти сімки та мовчати. Або раз через раз матюкатись. Так, «Вірні Збірній» – це не ультрас, але це було велике підсилення активної кількості людей, які допомогали гнати збірну вперед. Я ані грама не шкодую, що долучився до цього руху. І так багато хлопців та дівчат змогли безкоштовно, за рахунок спонсора відвідати Загреб, Рейк’явік, Тампере та побувати на матчах.

– Я чув версію, що Федерація футболу таким чином намагалась відбилити своє імя і показати, що вони щось роблять…

– Федерація футболу майже ніякого відношення до руху «Вірні збірній» немає. Окрім того, що чиновники з Федерації ходили в тій колоні з вболівальниками, зокрема президент та віце-президент Федерації. Не знаю, чи допомогав Павелко зі створенням, але точно знаю, що не заважав. А якщо відверто, це абсолютна історія Мацоли.

– Як ви вважаєте Павелко – добро чи зло нашого футболу?

– Не готовий дати відповідь. Я достатньо суб’єктивний. Ми доволі добре знайомі. Це не є якась велика дружба, але однозначно – хейту немає. І я радий, що у мене є можливість вести діалог з Павелком з приводу різних питань напряму, а не через якихось людей. І багато ситуацій було, де без його візи нічого б не вийшло. Мені знадобилось півтора місяці поки я ходив до Федерації та капав людям на мізки, що у нас дискваліфікований стадіон на матч з Ісландією, давайте зробимо якийсь двіж на площі перед НСК Олімпійський. Я вже знав купу різних людей з Федерації. Сидів з віце-президентом, говорили. Потім Павелко дав команду і все швидко вирішилось. І зробили, насправді, дуже симпатичну історію. Наступного дня, після матчу з Ісландією, я зустрів у аеропорту Дениса Бойка. І Денис каже: «Чувак, ми вас чули, і чули дуже добре!».

Ви з Андрієм Шевченком добре знайомі?

– Не дуже то й добре, але знайомі. Він знає, хто я, а я вочевидь знаю, хто він. Андрій Миколайович має цікаву долю. Я спостерігаю з боку, як він ламає мозги людям та стереотипи, і змушує почувати сором. Згадай, що казали, як тільки він очолив збірну. «Кум Павелка!». До Фоменка було не менше претензій. Особливо цей фінт ушами, коли в останньому матчі проти Польщі він випустив Тимощука. Це у момент, коли всі просили дати когось в атаку. Так не робиться. Випустити людину, щоб вона мала якийсь статистичний показник. А після цього поїхав у Пітер заробляти гроші. Коли Шевченко став головним тренером – мало хто вірив, що він дасть результат. Людину обливали гівном з усіх сторін, казали, що «хороший футболист – не значит тренер или каждый должен заниматься своим делом!». До речі зараз теж чую подібну риторику. Кум, сват, брат, вообще ни о чем.

Він виграв групу з чинним чемпіоном Європи, це називається взяти з вигрібної ями та заліпити ротики. Хлопці дуже сильно поважають Шевченка, у беззаперечний авторитет. До того ж, згадую моменти з Євро-2016, я приїхав зустрітись з хлопцями. Був Федецький, Зозуля, Пятов. Я захожу, а Андрій Шевченко їм люлєй вставляє. Мовляв якось вони неправильно у лінію вийшли. Якось негарно сталось, що я підхожу, а він їм пихає.

– У нього є відмінності від попередніх тренерів збірної?

– Він хіба чи не єдиний тренер, який знає, що вболівальники збірної – це не пусте місце. Це ті, кого треба берегти, лелеяти та приділяти увагу. У мене була розмова з Шевченком після матчу з Північною Ірландією на Євро-2016. Тоді був дуже страшний хейт з боку вболівальників. Я йому сказав, що ця ненависть до збірної трапилась, не тому що безвольно програли ірландцями. А тому що після до трибун підійшов 1 чи 2 футболісти. Всі інші опустили голову та пішли у підтрибунне приміщення. Люди злетілись підтримати вас з усього світу. Я не секторі перездоровкався з людьми з Канади, з Австралії та Штатів, люди бусами перли з України, щоб підтримати команду. І ти один з другим не підійдеш після гри сказати фанам «ДЯКУЮ!»?

Так, у цей момент ти би вислухав гівна у свою адресу, але підійди та подякуй. Після цього матчу я переконував 12 чоловік під готелем, які хотіли порвати квитки та їхати додому. Їм було байдуже на матч у Марселі. Я все це розповів Шевченку. Після матчу з поляками, фінальний свисток. І я бачу, що Шевченко йде до сектору і показує іншим, щоб йшли за ним. Мовляв «я за вас відгрібати не буду, йдіть балакайте з людьми!». І збірники його послухали.

Було також непорозуміння з поліцією у Рейк’явіку, на матчі. І Шева відбивав у копів одного з ультрас. Люди не оминають такі речі увагою, це все нашаровується у таке слово «РЕСПЕКТ».

– Наскільки я знаю ви співпрацювали з Романом Зозулею і разом збирали кошти для волонтерів та атошників…

– Ми і по сьогоднішній день чудово спілкуємось. Коли він приїжджає з Іспанії – завжди зустрічаємось попити якоїсь кави та чаю. Коли він грав у Дніпрі і я приїжджав у це місто, то не було питань з ким ввечері я буду пити каву. Потім він взагалі відкрив свій паб і з’явилася точка, куди можна ходити. Він заснував фонд “Народна Армія”. Вони займались 25-ю. З кожного концерту “Вар’ятів”, який був у Дніпрі – я залишав 20% гонорару. Тобто приїжджав, відвозив якийсь кеш Ромі або хлопцям з ультрас, які були коло нього та допомогали з фондом та пабом. Але потім, на жаль, трапилось ось це його не входження у Збірну України. Але я б Зозулю тримав у збірній, хоча б як великого мотиватора.

– Є два табори. Одні люблять його та поважають. А інші кажуть, що він більше патріот та волонтер, аніж футболіст….

– В такому випадку – ці люди просто не слідкують за його кар’єрою. Минулий сезон точно був не найгіршим. Він давно вже закріпився у своєму клубі. Забиває, можливо, не капець, як багато, зато регулярно. Навіщо до нього чіплятись? Так, волонтерство займало у нього багато сил та часу, але зараз у Іспанії він не займається цим вручну. Фонд у Дніпрі. Ним займається Кузьміч та Брандей. А Рома у Іспанії, пише, коли з гастролями приїдете?

– Враховуючи все те, що він пройшов у Іспанії – він сильна людина?

– У нього реально є характер та принципи. Геть не всі збірники мають такий світогляд, як Рома. І він співпадає з моїм. “Ну да, ну война”. Коли Рома бігав по команді і збирав гроші. Не хочу називати прізвища людей. Але Рома просив у них по 4 тисячі долларів, бо не вистачало на санітарну машину, щоб купити. А ця людина каже, що якщо жінка дізнається – то буде дуже зла. 4-5-10 тисяч доларів… Чуваки собі годинники купляють за гроші, які кратно більші чи дружинам подаруночки роблять.

Підозрюю через ці армійські справи він міг з кимось попсувати стосунки. Це хоч і футбол, але тут як у шоубізнесі. Є два табори. Один – тих, хто як Тарік Тополя, Арсен Мірзоян чи Олег Собчук – гітара за спину та по окопам та бліндажам грають для пацанів. А є голубі міра, котрі кажуть: “Да-да, это боль, очень жаль, что люди гибнут! Поеду в Геленжик повыступаю!.

– Кого б з футболістів ви взяли у «Вар’яти Шоу»?

– Не скажу. Тільки-но придумав двох. Це не Коноплянка та Ярмоленко. Це з більш старшого покоління. Не буду казати, тому що не зовсім розумію, як вони це можуть трактувати. У плюс чи мінус. А сваритись не хочу, бо є дуже багато поваги.

– Федецький був у «Розсміши Коміка». Випробування пройшов. Може його?

– Я думаю, що це були огляди Феді на подальшу кар’єру у політиці. Спочатку прийшов до Зеленського на «Розсміши Коміка», а потім від Зеленського пішов на Львівщину по мажоритарщині. Не пройшов, правда (сміється). Але це вже довга дружба, затяжна.

– У вас є якийсь жарт про український футбол?

– Дуже важко сміятись зі смішного. Пацани нещодавно написали свіжак. На карантині змінились правила привітань і всі люди вітались ногами, всі, окрім футболістів Динамо, які продовжували руками, бо ногами не попадали.

– Щоб ви передали всім українським вболівальникам?

– Я би передав усім вболівальникам ходити на стадіони, коли закінчаться карантині обмеження. Це було дуже смішно чути, коли Павелко сказав, що домовились з Міністерством Охорони Здоров’я. Що тільки 25% людей можна впустити на стадіон. І я одразу відреагував. Ну нарешті, може зараз хоча б 25% на стадіоні буде. Не 3, не 5, не 7, а цілих 25%. Яких і так ніколи не назбирається. Тому це все умовно. Насправді, дуже хочу, щоб люди ходили. Звичайно, що клас гри, якість та майстерність відрізняються від тих, що ми бачимо по ТВ у матчах Ліги чемпіонів. Але це такий футбол за свої гроші. Футболісти хочуть грати за повних трибун. Недаремно кажуть, що 12-гравець.

Ця атмосфера надає крила та футболісти прокачують свої скіли. Швидкість +10, дриблінг +7. Це крутіше, ніж просто собі грати і думати, як класно в мене кар’єра склалась.

варіант матеріалу

Sport Arena запустила блоги. Общайтесь, обсуждайте, спорьте.

Джерело: Sportarena.com

Додати коментар
Или аккаунт Sportarena
Увага

Додати зображення
Оберіть файл
Цитувати
Увага

Ви впевнені, що хочете видалити цей коментар?

Увага

Are you sure you want to delete all user's comments?

Увага

Are you sure you want to unapprove user's comment?

Увага

Are you sure you want to move to spam user's comment?

Увага

Are you sure you want to move to trash user's comment?