Sportarena

«Коронавірус – це реальність. Нам з ним або жити далі, або прощатися з футболом »

Президент Поділля дивується з приводу рішення по Другій лізі.

Президент ФК Подолье Евгений Бейдерман дайт интервью Спорт Арене

Евгений Бейдерман, фото vsim.ua

У четвер на Оболонь-Арені представники клубів другої ліги проголосували за зупинку сезону 2019/20 – відповідне рішення підтримали 14 делегатів, проти було 5, 1 утримався. Президент футбольного клубу Поділля (Хмельницький) Євген Бейдерман був одним з небагатьох, хто виступав за продовження сезону другої ліги на сьогоднішньому засіданні Ради ліг ПФЛ.

Ми розпитали, чому.

«Що буде з футболістом, якщо він не грає рік?!»

– Євген Станіславович, рахунок 5:14 не на вашу користь…

– Чи не на користь футболу! Я просто шокований тим, як представники окремих клубів відкинули інтереси футболу, а виходили суто з своїх турнірних розкладів. Гнітюче враження. Ти дивишся – піднімається представник клубу, і ти розумієш, що він скаже, тому що знаєш турнірну таблицю. Цим нічого не треба – тим нічого не треба! Чесно, у мене склалося враження, що сама гра нікого не цікавила.

Я вам поясню свою позицію. Думаю, ви зрозумієте. Ось у мене є кілька хлопців – «граючих тренерів», хто вже у віці. Решта, в основному, молодь. У мене працює клубна академія, вона готує хлопців. І ось зараз вони вже сім місяців без футболу. А якщо ще більше?! .. Це як взагалі? Хоча б є у кого-то розуміння, що футболісти – це професіонали, яким треба відточувати свою майстерність і мати постійну ігрову практику? І що їм зараз робити? Кар’єру закінчувати? У мене більшість гравців – молоді! Ми цим простоєм їх гробимо на самому початку!

По всій Україні завтра відкривають дитячі садки! А професійних гравців ми боїмося допускати до їх роботі! Смішно було, коли один з колег сказав: «Треба боротися за життя футболістів!». А за життя дітей (!), виходить, не бояться, раз відкривають садки?!

Тому я виступав не просто від свого імені, а від імені свого трудового колективу, клубу, від імені хлопців. Вони всі вийшли з карантину з ентузіазмом, вони «горіли» бажанням вийти на старт. І тут вони дізнаються, що все, що було в сезоні не має значення. Я не розумію, невже я один на засіданні був спортивно мотивованим?

– Чим ваші колеги пояснюють свої голоси проти завершення сезону?

– Це у них краще запитати. Грошима, напевно. Але у мене дуже багато питань відразу виникає. Якщо ви набирали колектив, чому готові його кинути? Чув, деякі, як почався карантин, відправили футболістів на біржу праці. Ну як так? Клуб – це багаторічний проект. Ви вкладаєте в футболістів зусилля, працюєте з ними і для їх розвитку. І ви готові так просто це кинути?

Ще одне питання – формат турніру. Люди покричали, за щось проголосували, а за що? Де конкретні варіанти, дати, протоколи? Це «базар», а не ділова розмова.

Ще одне мені незрозуміло. Нам сказали, що можна тренуватися і готуватися до відновлення турніру. Але де конкретний медичний протокол? Як мені його прочитати, чому у мене його немає на руках? МОЗ, Федерація, Ліга … Я не знаю, хто це робить і хто зобов’язаний робити. Але у мене його немає. А мені як би треба з людьми працювати.

– Чекайте, але ж, з одного боку, проводилося опитування клубів з варіантами продовження сезону. А, з іншого боку, вже є рекомендації, як виходити на збори, які запобіжні заходи застосувати, яке тестування провести. Є щось таке, про що ви, як керівник клубу, не знаєте?

– Розумієте, ситуація, звичайно ж, неординарна і нова для футболу. Проблема як би загальна для всіх – але по-різному її вирішують в різних країнах. Так, нам як би сказали – потрібні ПЛР-тести, потрібні великі приміщення з дистанціюванням людей і провітрюванням. Це є. Але нам ніхто не сказав, наприклад, а з якою періодичністю робити тести? Це раз перед сезоном?  Чи кожен тур? Це робиться до кінця чемпіонату або, може бути, вже після декількох турів ситуація покращиться і їх можуть скасувати?

І ось цих питань, на самій-то справі, багато. І вирішили їх найпростішим методом – висмикнули вилку з розетки. А могли б розібратися, пошукати шляхи для полегшення долі клубів. Може, для багатьох це було б порятунком у ці непрості часи…

«Садки відкриваються, а чемпіонат по футболу – ні. За дітей менше бояться, ніж за дорослих професіоналів?»

– В яку копієчку влітає утримання команди в карантин? Витрати можна порівняти з чемпіонатом?

– Звичайно. Хоча нам протоколу не надали, ми самі проконсультувалися з лікарями, дізналися у них, що і як робити, і зібрали команду. Провели тестування. Закрили хлопців на базі. Зрозуміло, що не встежиш, щоб прямо ось всі-всі сиділи під замком, але це дорослі і відповідальні хлопці, ми забезпечили їх масками і рукавичками, у кожного футболіста свій підписана посуд, своя їжа і вода. Плюс міська влада у нас молодці – потурбувалися про це. Та й спалаху великого, на щастя, у нас по ковіду немає. Це, звичайно, коштує грошей, але ми забезпечені.

Смішно було дивитися, коли дехто з колег став робити з цього таку біду. Тим більше, коли бачиш, з яких клубів це говорять …

– Наскільки довго клуби зможуть виконувати свої зобов’язання перед футболістами?

– А у мене до вас зустрічне запитання: а хто знає, як довго у нас перед футболістами зобов’язання? Я сьогодні підійшов до Гатаулліна (президент профспілки футболістів, – прим. Sport Arena), кажу: «Ігор Федорович, у мене у футболістів термін орендного договору закінчується. Що мені робити?”. “Не знаю”. «У мене термін контракту з футболістами закінчується, карантин враховується або контракт закінчується рівно в строк, як і було підписано?» “Не знаю”. Ось про це треба питати, і мене дивує, що керівники інших клубів цих питань не задавали.

Я знаю, що хтось уже відправив гравців на біржу. Але якщо я взяв маленьких дітлахів, працював із ними, бачив в них перспективу – я ж не можу їх просто викинути. Поділля вже – як сім’я. А за що мені їм платити, якщо вони будуть сидіти до серпня в кращому випадку? Який сенс тренувань, які зараз проходять? Ніякого, правильно?

– Один з прихильників зупинки чемпіонату сказав мені: «Ми могли витратитися на тестування, збори, почати грати – і вже через пару турів закритися на карантин через спалах ковіду»…

– Не стану з цим сперечатися, хоча є аргумент – почалося тестування, і, крім одного випадку в ФК Минай, більше позитивних результатів по коронавірусній хворобі не зафіксовано.

Однак, хто сказав, що ось на цьому з ковідом все і більше не буде спалахів? А якщо осіння друга хвиля піде ще сильніша, так що, нам уже півтора року не грати?!.. А якби Бундесліга слідувала цій логіці? А якби інші чемпіонати, які вже грають, так розсудили? Тоді професії футболіста вже не стало б. На наших очах люди, для яких постійні тренування та ігри – частина професії, розгубили б свій талант. Ось уявіть, що буде з руками піаніста, якщо його відправити на будівництво або на картоплю? А що буде з футболістом, який рік не грає в футбол? Ось що мені болить!

У мене до вас ще один зустрічне запитання: а хіба у футболі не буває хвороб і травм? Ну якось же можна з цим справлятися!

– Але той, хто забив собі ногу, не заражає інших…
– Добре, але якщо людина захворіє на кір, грип, туберкульоз? Дуже багато є ще хвороб, які передаються від людини до людини. Але ми ж не закривали тоді чемпіонат?

– До речі, щось подібне було у вас в Поділлі восени, коли команда пережила переполох через менінгіт… Як вийшли з тієї непростої ситуації?

– Ух, це було жорстко, так! Ми побачили, що таке – протокол. Викликали спеціальну службу – чи то санітарну, то чи надзвичайних ситуацій, вже й не пам’ятаю, як саме називається. Вони швидко встановили, де бувають футболісти, де є ризик зараження. Обробили гуртожиток, дві роздягальні. Перевірили футболістів. Охрончука поклали в інфекціонку – все! Так як тури йшли один за іншим, один матч нам перенесли – і все! Вже через тиждень ми грали.

Ситуація з коронавірусом – це реальність. Він нікуди не пропаде – ні зараз, ні в вересні, аж до того, поки людство не винайде вакцину або не набере колективний імунітет. Це те, з чим треба нам вчитися жити. Або скласти ласти і попрощатися з футболом.

Для мене, повторюся, незбагненно – діти маленькі йдуть в садок, а футболістів дорослих залишають без роботи. Ми своїм все роз’яснили, надали санітайзери, рукавички, маски. Вони – дорослі хлопці, розуміють відповідальність і наслідки.

Якщо в цьому плані не бояться за дітей, то навіщо лицемірити щодо дорослих професійних футболістів?

«Домовилися бігти 3 км, я пробіг 2 км і кажу – я виграв!»

– Я боюся одного: якщо ситуація затягнеться, знайомих по чемпіонату України футболістів ми можемо побачити поза полем у зовсім інших професіях. Як захистити їх права?

– Ось дивіться. Кожен клуб – це «товариство», «ТОВ», «ЗАТ», це вже зокрема. У будь-якому випадку, це підприємство, яке сплачує зарплату і бонусні виплати за певну роботу, за продукт. Але роботи, продукту, зараз немає! Ось і виходить така складна ситуація.

Я зараз у складній ситуації. Але зроблю все, щоб зберегти симпатичний мені молодий склад. А ось як буде з іншими? Скільки клубів вийде з карантину? Ось у чому питання. Найцікавіше, що УЄФА  рекомендувала продовжити грати, щоб завершити сезон за спортивним принципом…

– Рекомендувати – не означає зобов’язати…

– Так, не сперечаюся. Звичайно, хотілося конкретного рішення. Але ж у нас як: коли вигідно – по-футбольному, коли не вигідно – не по-футбольному. Я до цього вже, на жаль, звик, а не хотілося б звикати. Це не ми, клуби, повинні шукати вихід, що буде далі, а нам повинні пропонувати конкретні пропозиції, з яких ми могли б щось вибирати.

А в підсумку зараз скажуть: «Ах, клуби такі-сякі, вирішили злитися і не грати». А хтось нам допоміг? Тести нам виділили? Запитали, як клуби будуть виживати? Запитали, чи футболістам займатися весь цей час? Футбол – одна з найскладніших професій. Щоб в неї потрапити, потрібно пройти великі університети та втрати. І ось ти витрачаєш сили і здоров’я, потрапляєш в футболісти-професіонали, а тобі кажуть – йди, десь сім місяців перекантуйся … Це як?

– Ще не все вирішено як за підсумками «обрізаного» чемпіонату, так і за наслідками сьогоднішніх голосувань. Ще розглядатиме виконком УАФ і приймати остаточне рішення. Я так зрозумів, за посиланням, за яке проголосували клуби Другої ліги, ви не згодні…

– Так, я не згоден. Я не бачу в цьому головного – змагальності і спортивного принципу. Ось ми з вами домовилися бігти три кілометри. Я пробіг два і кажу – ну все, я виграв, я чемпіон! Звучить абсурдно, правда? А ось у нас саме така ситуація склалася.

варіант матеріалу

 

Добавьте «sportarena.com» в свои избранные источники Google News (просто нажмите звездочку)

Джерело: Sportarena.com

Рейтинг записи: 12345


Или аккаунт Sportarena