Максим Тейшейра: «Все одно зроблю по-моєму!»

Від Львова до Львова: здобувши в листопаді місяці перемогу в цьому місті над Карпатами, донецький Олімпік десять матчів поспіль не знав перемог. Аж поки не переграв у минулому, 26-му, турі ПФК Львів. А героєм дуже важливого в контексті за боротьбу проти вильоту матчу став Максим Тейшейра. 23-річний французький атакер забив два м’ячі, спершу замкнувши флангову передачу Кравченка, а потім, отримавши м’яч від Політила, змістився й завдав прицільного удару після сольного прориву. Не дивно, що наш дзвінок застав Тейшейру в хорошому настрої.

«Два удари в площину – й два голи? Отже, у нас чудова реалізація!»

– Максиме, ваш перший дубль у Favbet Лізі – та ще й у такому важливому для Олімпіка матчі. Що мотивувало вас на такий сольний виступ?

– Передовсім, турнірна ситуація. Ми не могли виграти останні матчі, а конкуренція досить серйозна, тому тренери нас дуже серйозно налаштовували. Ми розуміли, що в турнірній таблиці ПФК Львів – один із наших конкурентів. Я зберіг цю мотивацію й постарався реалізувати її на полі. Взагалі, в мене такий характер, що я стараюся завжди зберігати позитивний настрій і налаштовуватися на краще. Радий, що вийшло допомогти команді.

– Ви відзначилися двома голами, причому, другий із них можна вже зараз заносити в плейлист найкращого в поточному чемпіонаті. Зізнайтеся, починаючи цей сольний рейд, свідомо йшли на завершення чи, можливо, пробили, просто не дочекавшись, поки відкриється хтось із товаришів?

– Коли йде атака, ти розглядаєш всі моменти. Я знав, що вийду на оперативний простір, а далі і віддав би передачу з задоволенням, якби хтось із хлопців міг вийти на зручну позицію, але й пробити був готовий. Радий, що з’явилася нагода зробити 1-2 рухи й пробити. Далі вже ти дієш так, як вимагає цього ситуація: якщо є можливість зміститися, прицілитися й пробити з великими шансами на успіх, чому ні? Я це зробив – і радий, що не змарнував свій шанс.

– Після матчу, напевно, прийняли чимало привітань?

– Так, спасибі моїм друзям, які стежили за перипетіями матчу. Вони регулярно дивляться мої ігри в інтернеті.

– Гол нагадав відразу багато кого – від Роббена до Коноплянки з Малиновським. А ви яку рольову модель для себе вибирали?

– Навіть не назву якогось одного конкретного гравця, за яким я б стежив. Це і футболісти найвищого рівня, як Кріштіану, Грізманн чи Мбаппе, так і гравці, проти яких мені доводиться грати, з ким доводиться разом працювати. Я уникаю копіювання, це, скоріше, натхнення, яке я шукаю в перегляді матчів. Я не роблю так само, як хтось. Все одно намагаюся зробити по-своєму, просто застосувавши якісь технічні рішення, які я колись бачив або вивчав.

– Якщо вірити статистиці матчу, Олімпік переграв Львів, завдавши лише два удари в площину воріт. Як воно – за таких обставин виграти 2:0?

– Отже, у нас чудова реалізація!:) Насправді, цифри не повністю передають те, що відбувалося. Ви бачили: матч проходив у хорошому темпі, атак було немало, часто – із загостренням. Так що два голи – це не випадковість. Команда працювала на цей результат і заслужила його. Це добре: якщо ви запитаєте, чи задоволені ми результатом, я скажу – дуже.

– Яка різниця між Вісенте та Климовським у тактиці, тренуваннях, комунікації з колективом?

– Скажу так: ми наполегливо тренуємося й намагаємося виконувати все, що від нас просять тренери, тому що така робота футболіста. І якщо виходить зробити все так, як цього просить тренер, то тоді є й результат. Значить, ми зробили на полі те, що тренери й задумували.

Відповідаючи на ваше запитання конкретно, скажу, що Климовський не змінив геть усе, що Вісенте зробив. Наша гра продовжує розвиватися, він стежить за розвитком кожного гравця, старається, щоб ми всі могли розкрити наші кращі якості. Тим більше, Климовський працював у клубі й раніше, він знає Вісенте, знає наших гравців. Тому, думаю, нам не потрібно було додатково витрачати час на якусь адаптацію, робота пішла далі.

У кожного тренера свій підхід. Вісенте старався шукати шляхи, щоб мотивувати гравця, аби він показував свої 100% можливостей на полі. В цьому вони з Климовським схожі, що, я вважаю, добре.

«В Олімпіку в мене є свій «бадігард»

– У чому різниця між вами нинішнім і тим, який прибув у Олімпік два роки тому? Якщо порівняти Максима Тейшейру-2018 і Максима Тейшейру-2020, який буде кращим?

– Однозначно нинішній! Я витратив чимало часу на адаптацію до країни, до команди, до цього стилю гри. Мені здається, зараз я вже набагато краще розумію вимоги тренерів, гру моїх одноклубників. А це дозволяє розвиватися. Я стараюся вчитися постійно, щоб ставати сильнішим, більш різностороннім. Тож нинішній Максим – інший, ніж той, що був два роки тому. І я сподіваюся, що й надалі буду розвиватися й прогресувати.

– Прийнято вважати, що ключ до успіху в українському футболі – це біганина, постійний пресинг і обов’язкові підкати. Встигли пристосуватися до такого варіанту футболу чи навіть полюбити його?

– Ох, ну, звичайно, довелося вчитися багатьом речам, щоб краще працювати на команду. Кожен хотів би постійно отримувати передачі й забивати, але гармонія в грі досягається тоді, якщо всі працюють на результат. Так, буває, потрібно опуститися вниз, побігти за суперником, вступити в жорстку боротьбу. Це частина роботи. Якщо я стану кращим футболістом, відпрацьовуючи на більшому просторі поля, то я тільки за. Футбол – це боротьба, це жорстка гра, це виснажлива гра.

– Нинішній сезон – історичний. Небувала пауза майже на три місяці перервала сезон і змусила футболістів вимушено простоювати. Ви витратили корона-паузу з користю для себе?

– Найбільша прикрість у періоді карантину була в тому, що я тривалий час не міг бачитися зі своїми рідними. Вони були в Франції, а я – тут, в Україні. Я виконував програму, яку надав тренер з фізичної підготовки, дивився чимало відео про спорт, про мотивацію, старався читати, грав у відеоігри. Словом, старався займати себе – щоб не просто лежати в ліжку й нічого не робити. Радий, що карантинні вимоги полегшилися й сподіваюся, що людство справиться з Ковідом-19.

– Послухайте, судячи з вашого опису, це був досить гарний час…

– Ну, що я можу сказати – я намагаюся завжди залишатися в позитивному настрої. Зате ми відпочили, дізналися багато нового, мали час подумати. Це теж цінно, якщо сприймати все так. Головне для мене – що футбол відновився, ми змогли знову займатися улюбленою справою. Тепер би ще й вболівальників на стадіон… Щоб усе стало знову добре.

– Як воно – бути французом в Україні? Маєте вже знайомих, хто володіє французькою й може з вами поговорити?

– Так, є такі люди. У мене вже є знайомі, з ким можна поговорити, хоча не так багато людей в Україні говорить англійською, а французькою – здається, я тільки з однією людиною в Києві познайомився за весь цей час. Але нічого – я стараюся знайти спільну мову із одноклубниками.

– Проблеми в тому, щоб дістатися в центр міста чи на тренувальну базу, немає?

– Ні, все не так погано. Я вже можу порозумітися, до того ж, мій агент мені допомагає в тому, щоб щось перекласти. Та й хлопці мені допомагали адаптуватися.

– Підозрюю, ті слова не дуже пригодяться в повсякденні…

– Ха-ха, міцні словечка – це перша справа в футболі. Але я вже можу порозумітися, запитати, що мені треба, зрозуміти хлопців і тренерів.

– З ким у команді спілкуєтеся найчастіше?

– З Бетімом Алімі, нашим воротарем.

– Ви чудово виглядаєте поруч – двохметровий Бетім і ви з 175 см зросту…

– Ха-ха, це мій «бадігард»!

«Начитавшись інтернету, рідні не хотіли відпускати мене в Донецьк»

– Що ви знали про Україну та Олімпік, коли вперше почули, що вас запрошують сюди на перегляд?

– Я був радий, бо агент пояснив, що це амбітний клуб, який вже дебютував у єврокубках. А я хотів себе проявити, тож адаптувався швидко, а на перегляді постарався показати все, на що я здатен. Пригадую, провів кілька контрольних матчів, здається, проти Колоса чи Десни – вже зараз не згадаю. Факт, що в хорошій грі мені вдалося забити, віддати гольовий пас, щось таке. Так я й підписав контракт. Радий, що так вийшло.

– Коли француз почує назву Олімпік, він подумає спершу про Олімпік (Марсель), Олімпік (Ніцца) чи ще якийсь із численних ваших Олімпіків. Швидко розібралися, що й до чого?

– Коли я був у Франції й почув, що саме такий клуб мною цікавиться, ясна річ, мої рідні почали читати в інтернеті все про Олімпік і Донецьк. І чи не перше, на що вони натрапили, це якесь повідомлення, що велика кількість жителів покидає місто Донецьк через війну. Моя мама дуже злякалася, не хотіла мене відпускати, але мій агент мені пояснив, що я їду в Київ, що тут нема війни. Пізніше рідні переконалися, що я в безпеці, що в Україні стараються зробити все, щоб люди не відчували бойових дій і що тут безпечно.

– Ваше рідне місто – Нейї-сюр-Сен, відоме тим, що тут проживала родина знаменитого режисера ФренсісаКопполи і тут народився його син Ромен, що звідси походить митрополит Паризький Михаїл, а також низка знаменитостей на чолі з Жан-Полем Бельмондо.

– Насправді це практично Париж, одне з найближчих передмість. Моя мама працювала у тутешньому госпіталі, тож і я народився саме в Нейї-сюр-Сені.

– Саме тут розпочинав свою політичну кар’єру майбутній президент Франції Ніколя Саркозі. Запитаю вас, як нейї-сюр-сенця – хороший з нього був мер?

– Ох, не знаю навіть:) Все ж, хоч я тут і народився, але більшість часу проводив у столиці, там, в основному, жив і грав у футбол.

– Ви – найкращий футболіст свого рідного міста, чи є знаменитості, до рівня яких можете прагнути?

– З мого міста – колишній опорник збірної Макрикію Жонатан Брю, юний захисник Монако Артур Загре, а також камерунський збірник Аллан Ньом, який зараз грає в захисті Хетафе. Але, звичайно, я прагну стати найкращим футболістом Нейї-сюр-Сен!

– Із вашого міста в великий футбол було важко пробиватися?

– Я старався. Спершу грав за футбольний клуб 15-го округу Парижу, провів там небагато часу, десь півроку. Потім змінив кілька команд. Шанс проявити себе в дорослому футболі мені надав Тур, за що я дуже вдячний. Якщо ви подивитеся історію, за Тур грало чимало відомих футболістів – як Ролан Косельни чи Олів’є Жиру. Далі виступав у складі Авуану, звідки й був запрошений в Олімпік.

«Ернандес, Коман і Дембеле надихають»

– Цікаво, ви ще вдома, у Франції, грали вінгером, чи пережили серйозне перезавантаження?

– Ні, грав і вдома вінгером. В принципі, я стараюся діяти різноманітно, тож не проблема вийти і в центрі, і на вістрі. Треба бути до всього готовим.

– Ви – гравець французько-португальського походження. Тож запитання просте: Кріштіану чи Грізманн із Мбаппе?

– Та мені всі вони подобаються!

– Коли грають Франція та Португалія, з ким ваше вболівальницьке серце?

– 50/50. Це зручно, тому що якщо Франція виграє – то і я виграю, і якщо Португалія виграє – я також виграю. Взагалі, я відчуваю і своє французьке коріння, і португальське, і камерунське – адже мій тато походить із цієї африканської країни.

– Що ж, тоді до списку потенційно улюблених гравців додамо і Семмі Ето’О…

– А чому ні? Він також чудовий гравець.

– Знаємо, що ви виступали в складі юнацької збірної Франції. З ким там перетиналися?

– Ну, от Люка Ернандес, Кінгслі Коман, Мусса Дембеле. Хто ще? Та багато гравців! У нас було прекрасне покоління, думаю, відразу кілька хлопців грають на найвищому рівні. Ми – ровесники, отже, вони – зразок для мене, щоб прогресувати.

– І куди саме бажаєте дорости? Де уявляєте себе вже в наступному сезоні?

– Для початку треба вирішити всі турнірні завдання Олімпіка. А так – звичайно, хочеться грати на найвищому рівні, спробувати себе в єврокубках. Я стараюся розвиватися.

«12 команд? Малувато»

– Маєте футбольних друзів чи поза полем у вас нема друзів-гравців?

– Товаришую з багатьма футболістами. От, у Бундеслізі за Майнц зараз грає захисник Мусса Ньякате – це мій друг. За Нант у Лізі 1 грає мій друг Самуель Мутуссамі. Він починав у Ліоні, зараз – тут. Напевно, це й усі – зате найбільші мої друзі. Я взагалі командний гравець, тож дуже важливо мати хороші стосунки з одноклубниками, це допомагає краще робити нашу справу.

– На який місце у Франції міг би розраховувати донецький Олімпік?

– Важко сказати. Думаю, другий дивізіон. А там – чому б і не піти вище?

– Ви потрапили в український чемпіонат не в найбільш славні його часи, коли тут можна було зустріти справжніх гравців збірних Франції, Португалії, Бразилії і так далі. А зараз, на жаль, і без коронавірусу вболівальників не так багато, і можливості клубів далекі від колишніх. Не нудно?

– Ні, однозначно не нудно. У нас є конкуренція, очки даються важко. Мені здається, чемпіонат важкий. Український футбол непоганий. Тут багато хороших команд, є гравці, в кого можна повчитися.

– І в кого конкретно?

– Стараюся стежити за Циганковим, Марлосом, за будь-яким гравцем, у кого можна щось перейняти, зрозуміти футбол краще.

– А проти кого найважче грається в чемпіонаті України?

– Напевно, це Дава з ФК Маріуполь та Альюн із Ворскли. Вони дуже сильні фізично, добре розуміють футбол. Мені проти таких гравців незручно діяти.

– Формат Favbet Ліги зараз такий, що на другому етапі ви не граєте проти Динамо та Шахтаря, а зосереджуєтеся суто на боротьбі за виживання…

– З одного боку, це все ще важкі матчі – з іншого, звичайно, ви праві, для кожного футболіста важливо грати проти найсильніших суперників. Мені здається, для України 12 команд малувато, чемпіонат маленький – можливо, з часом буде більше, тоді й буде можливість грати за більш звичним форматом. Мені було б цікаво.

– Два чудових голи й перемога – це причина відсвяткувати. Як ви відзначаєте свій успіх?

– Я не прихильник дуже великих заходів – зараз для цього нема часу. Можливо, з друзями виберемося з’їсти піццу, випити соку. Не більше. Набагато важливіше гарно підготуватися до наступного матчу, щоб вдало зіграти й там.