Sportarena

Володимир Лисенко: Суркіс міг обійняти і поцілувати, але міг і матом насварити, якщо ти сильно накосячив

Вогняне інтерв'ю екс-форварда Динамо.

Володимир Лисенко - про Динамо, Металіст, Суркіса, Кварцяного та Тайсона

Андрій Шахов-молодший

Колишній нападник Динамо, Арсеналу, Металіста, Володимир Лисенко, який виступає зараз за Колос, в інтерв’ю Sport АrenaTV розповів, як його мотивував Ігор Суркіс, як тусувався із Діого Рінконом та іншими бразильцями Динамо, чому футболісти порушують режим, чому не зміг стати основним в київському клубі , про характер Тайсона і атмосферу у харківській команді.

«Раніше в Динамо молодий футболіст міг зі сльозами на очах піти з тренування, тому що віддав всього одну неточну передачу»

– Вова, ти корінний киянин, який грав за Динамо, що само по собі досить рідкісне явище. Скаути клубів відбирають найкращих гравців зі всієї України, чи важко пробитися з такою конкуренцією?

– Якщо над собою працювати і до чогось прагнути, то всього можна досягти. Якщо наші хлопці з Києва будуть намагатися, то вони зможуть грати і за Динамо, і за інші серйозні клуби.

– Футбол у тебе в крові?

– Звичайно, батько був спортсменом. Він хоч і грав в гандбол, але дуже любив футбол. Великий уболівальник Динамо. Коли я почав займатися футболом в дитинстві, він мене постійно підтримував в цих починаннях, возив і на тренування, і на ігри. Тому я теж з дитинства вболівав за Динамо, для мене це великий клуб з величезною історією. Пам’ятаю, як дивився матчі Ліги чемпіонів, це була команда-зірка: Шевченко, Ребров, Белькевич …

– Ти пройшов усі щаблі академії Динамо, юнацькі та молодіжні склади, досить довго грав в Динамо-2. Чи не було прикро, що ти так довго йшов до дебюту в першій команді, а клуб нерідко запрошував різних іноземців, які, бувало, навіть матчу не зіграли? Отольваро, Нанні, Морено …

– Що вже зараз говорити … Повірте, молодому футболісту дуже складно заграти на найвищому рівні. Дуже багато що має співпасти: і підтримка тренера, і ставлення в колективі, особливо, тих хлопців, що були старші. Щоб ти розумів, раніше молодий футболіст міг зі сльозами на очах піти з тренування Динамо, тому що віддав всього одну неточну передачу! Щоб заграти в Динамо, молодому потрібно було забивати кожну гру по 2-3 м’ячі! Такий був рівень відповідальності.

«Рінкон – прикольний пацанчик. Пам’ятаю, як вони нас запросили до себе додому після зборів… »

– Ти був у Динамо за Буряка, Сабо і Дем’яненка. Всі вони – колишні динамівські футболісти, які стали тренерами. Найчастіше ця система працювала, і кияни ставали чемпіонами. Чому зараз вона перестала діяти, як думаєш?

– Мені дуже подобалася гра Динамо за Реброва. Він почав підпускати талановиту динамівську молодь, давав результат, і поставив гру! А в даний момент … Розумієш, у команди немає якісних легіонерів…

– Вербіч?

– Ну да, Вербіч. Але він один! Одного брали – не підійшов, другого взяли -та ж ситуація.

– Це правда, далеко не кожен легіонер заграє в Динамо … Особливо якщо брати латиноамериканців.

– Але якщо взяти латиноамериканців Металіста, то вони практично всі заграли.

– Чому?

– Інший підхід. В Динамо дуже важко заграти! Ти повинен реалізовувати мало не кожен момент, щоб на тебе звернули увагу. А легіонери … Напевно, вони приїжджають сюди не заради футболу.

– Заради грошей?

– Ну напевно. Не знаю, що у них в голові. Якщо запрошувати в Динамо легіонера, він має бути на три голови вище наявних гравців. Динамо – це бренд, який знають усі в Україні, який знають і пам’ятають в Європі. Потрібно грати гідно за цей клуб. Хороший легіонер приїде і почне «тягнути» команду в чемпіонаті, в єврокубках! Чи стане справжнім її лідером. Як Рінкон, наприклад! Прийшов і почав грати, став лідером. Це, дійсно, рівень Динамо, це – рівень футболіста! Або візьмемо Юссуфа, якого взяли в Динамо-2 на перегляд спочатку. Наші тренери його там так ганяли, але нічого, хлопець довів, дістався до першої команди! А паралельно привозять цього високооплачуваного Нанні … Ну Нанні, як Нанні. У команді повинен був бути легіонер на три голови вище нього.

– Рінкон був найкращим легіонером того Динамо?

– Одним із. Я із ним тренувався, я у нього вчився. Звичайно, не тільки він запалював в тій команді … Був Клебер, Родольфо, Родріго. Солідні футболісти. А Рінкон ще й пацанчик прикольний. Було у кого вчитися! (Сміється)

– Рінкон ще й гуляти нескромно встигав. Бував з ним?

– Ну як тобі сказати… Всі ходили в клуби, коли були молодші. Ми були молодими, могли собі дозволити посидіти з ними лише після зборів. Пам’ятаю, Рінкон і Родольфо запрошували всю команду до себе додому, в свої пенхтауси на бульварі Лесі: іноземці, молодь. Весело було! Рінкон, Родріго і Родольфо підтримували молодих.

– Іншими словами, ви влаштували вечірку в той вечір?

– Не сказав би, що це була вечірка. Після зборів просто посиділи вдома…

– Та ну тебе, просто посиділи … Після місячних зборів «просто» не буває! Напевно було щось жорстке!

– Може, було, вже не пам’ятаю. (Сміється)

«Пам’ятаю, як Родріго мстився на тренуванні. Я його в одному моменті «прокинув», так він мене потім з двох ніг зустрів у підкаті. А з Алієвим взагалі побився»

– Рзкоажеш парочку історій із роздягальні того часу?

– Відразу згадую, як Алієв і Родріго не поділили штрафний удар. Побилися прямо на полі… (сміється) Дружба – дружбою, але спорт – це спорт.

– Саня буянив у кращі роки?

– Тобто, побитися? Звичайно, буянив. Все буянили. Ти думаєш, зараз такого немає? На тренуваннях  зЗаруба» не тільки до бійки дійти може…

– Чесно кажучи, був на багатьох зборах з Динамо Київ, але ніколи не бачив, щоб доходило до бійки…

– Ну, бачиш як. Але іноді вони бувають. Десь невдало пожартував в роздягальні, тобі потім це згадають в стику або в квадраті. Це непогано! У кожного є азарт, самолюбство, без злості у футболі не буває.

– У тебе в самого з ким були конфлікти?

– В основному, з суддями. (Сміється)

Це так, ха-ха! А з команди?

– Ну, пам’ятаю, як Родріго мені мстився на тренуванні. Я його в одному моменті «прокинув», так він мене потім з двох ніг зустрів у підкаті. Нікого не шкодував хлопчина, жорстенький був у нас такий бразилець. Але бійок у мене ні з ким не було

– Твоє Динамо середини 2000-х було сильніше нинішнього?

– А як ти думаєш?

– Цікава твоя думка.

– Звичайно, сильніше. Звісно! В ті часи, після того, як втратив м’яч на тренуванні або не віддав передачу на старшого, поки той забігав, ти боявся заходити в роздягальню! Це був рівень команди! Ти сидів і думав – як можна було втратити м’яч? Для того Динамо нічия була як поразка. Футболіст приходив і мріяв довести тренеру, що він гідний грати в основному складі.

«Чи всі футболісти п’ють? Раніше багато пили … зараз – немає»

– Вова, ходять чутки, що тебе і Дениса Олійника можна було зустріти на базі напідпитку. Це правда?

– Напідпитку на базі? Ні, це неправда. Так, ми всі могли колись погуляти, посидіти в ресторані ввечері, але на базі ніколи не були напідпитку.

– Усі футболісти п’ють?

– Зараз немає. Раніше багато хлопців, думаю, випивали. Зараз часи змінилися. Не знаю жодного молодого футболіста, який би захоплювався цією справою. І в Динамо, і в Шахтарі дуже перспективні хлопці, вони молодці. Навіть якщо взяти нашу команду – в Колосі не знаю жодного молодого футболіста, який п’є. Вони у нас ще хлопчики.

– Добре, з алкоголем розібралися. Чи були ті, хто курив?

– Та, звичайно, курили. Раніше в багатьох командах курили.

– На базі могли ризикнути?

– Були й ті, хто це робив на базі. Якщо у людини залежність вже …

– Як залежність?!

– Звичайна залежність, як і у інших людей.

«Ігор Суркіс може обійняти і поцілувати. Але може і матом насварила, якщо сильно винен. Зате потім замислюєшся і так більше не робиш»

– Ти не порушував режим?

– Разок було. Порушив дуже давно, тоді залетіла вся команда. Викликав Ігор Михайлович …

– Ух ти, розповідай!

– У одного хлопця з нашої команди був День народження, і ми пішли на дискотеку …

У кого?

– Не пам’ятаю … Він уже закінчив кар’єру. Загалом, поїхали в ресторан, сиділи собі там. А на наступний день на базу приїхав Ігор Михайлович. Вся команда тоді отримала! Тоді часто охорона президента їздила по клубам, виловлювала футболістів.

– Це правильно було, як вважаєш?

– Напевне так.

– Розмова з Ігорем Суркісом – це дуже емоційний діалог?

– Ти знаєш, Ігор Михайлович дуже хворий футболом і своєю командою. Ось я його реально люблю і поважаю як людину. У мене з ним було дуже багато розмов і з приводу футболу, і з приводу життя. Він класний мужик! Таких президентів, дійсно, мало. Він вкладається в клуб, щоб команда радувала вболівальників. Зараз згадую, і на душі аж приємно стає. Він завжди приїжджав до нас, на всі матчі дубля, Динамо-2. З ним був постійний діалог.

– Тим не менше, ти сильні емоції відчував, нервував, коли говорив з президентом?

– Ой, знаєш, він міг і обійняти, і поцілувати. Але міг і матом насварила, якщо ти сильно залетів. В той момент я дуже переживав через ту ситуацію. Я був молодим гравцем, а мене вичитував президент клубу … Зате потім замислюєшся і так більше не робиш!

«У 22 роки в Арсеналі отримував більше десяти тисяч доларів»

– Вова, три матчі за першу команду – дуже сумний результат. Чому так склалося?

– Багато що вплинуло на це. Навантаження були сильними, ламався, травмувався. Плюс, найсильніші легіонери, конкуренція була на рівні. Молодому футболісту потрібні час і довіра. Він має розуміти, що на нього розраховують. Він має розуміти, що у нього є право на помилку. А раніше тобі давали шанс на одну гру, і якщо ти якщо не використовував – вибач, чекай ще два роки!

– Ти хотів піти в оренду?

– Так, я і пішов в Арсенал до тренера Заварову. І прийняв правильне рішення. Класна команда була, я там багато що навчився у того ж Закарлюки… Було багато сильних гравців, набрався досвіду, познайомився з багатьма. Ну, вибач мене, важко було б сидіти в Динамо-2 і чекати свого шансу. А був би він взагалі?

– Правда, що Закарлюка особисто взяв тебе під опіку?

– Так, нас з Селезньовим взяв під опіку. Це була дуже сильна людина, про яку говориш із великої літери. Ми багато спілкувалися, він постійно підказував, допомагав. У тому числі і завдяки йому у мене залишилися дуже теплі спогади про Арсенал.

– Рабінович – хороший президент?

– Тоді був хорошим, що сталося потім – не знаю. Зарплата була вчасно, все виплачувалося. Грали гідно при ньому, боролися за єврокубки.

– Зарплату платив Арсенал чи Динамо?

– Арсенал.

– Сильно відрізнялася від динамівської?

– Ні, приблизно така ж.

– Вище десяти тисяч доларів?

– Так, вище була. Тоді футбол цінувався, футболісти добре заробляли, вболівальники ходили на трибуни.

– Ти з тих, хто витрачає все відразу або відкладає і вкладає?

– Вкладав в квартири. Ставився до грошей з розумом.

«Едмар був сполучною ланкою між українцями і легіонерами Металіста»

– Ти розумів, що після Арсеналу залиши Динамо?

– Ні, я думав, що зостануся. І я хотів залишитися, але мені не дали. Мене викупив Металіст …

– Скільки вони заплатили за тебе?

– Приблизно два мільйони.

– Хто був ініціатором твого переїзду до Харкова?

– Ярославський.

– Ти пішов в аргентинську команду Маркевича, яка набирала обертів. Здавалося б, гарна можливість проявити себе?

– Там була хороша команда. Марлос, Тайсон, Соса, Папа. У мене все стало налагоджуватися, але я, на жаль, отримав серйозну травму і вилетів на півтора роки, порвав задній м’яз стегна.

– Чому Маркевич мало довіряв українцям? Невже була така різниця в класі між вами і іноземцями?

– Я б так не сказав, але в Металісті були, дійсно, сильні легіонери.

Хто найсильніший, на твій погляд?

– Соса і Тайсон. У Тайсона, правда, характер так собі…

У якому сенсі?

– Тренерам з ним важко, він може зробити те, що йому хочеться. Не те, що потрібно, а те, що йому хочеться. Він вважає, що це правильно. Але як хлопець, здається, непоганий. У всякому разі, в мене не було конфліктів з ним, так само як і з іншими легіонерами. Там був хороший колектив. Едмар був сполучною ланкою між українцями і іноземцями. Він був ще й перекладачем.

– Нудьгуєш за тим Металістом?

– Було й гарне, і не дуже. У будь-якому випадку, як можна не нудьгувати за тими ж Дніпром, Металістом, Кривбасом… Скільки було класних команд.

– Ярославський, Красніков і Маркевич – найкраще тріо футбольної України того часу?

– Якщо говорити про їх заслуги перед Харковом і Металістом – так, я вважаю, що одні з кращих. Команда вийшла з першої ліги, є вболівальники, інфраструктура, результат, гра, легіонери, який стадіон! Це був хороший проект. Ярославський все зробив для цього.

«У першому таймі штрафного пробив ні з підйому, а щокою. Через це Кварцяний відразу мене замінив»

– Оренди в Волинь, Кривбас, Севастополь були вимушеним кроком? Ти взагалі цього хотів?

– З переходом до Волині я точно поспішив. Думаю, що треба було прийняти інше рішення. Ну, у всякому разі, новий досвід, знайомства…

– Знайомство з Кварцяним тобі багато дало?

– Він в житті зовсім інший – розумний, тихий, спокійний! Тільки починається гра – все, це вже інша людина.

– Бутси в тебе не кидав?

– У мене – ні. При мені такого не було. Так, кричав, але в цьому немає нічого незвичайного. Він інше зробив, що я запам’ятав надовго – замінив мене в першому таймі.

– За що?

– А я зі штрафного пробив не з підйому, а щокою. Розумієш, так? Я цього не зрозумів. Причому, пробив непогано, трохи над поперечиною м’яч пішов. Але йому треба було, щоб я пробив підйомом.

– Це забавно. Добре, ти б змінив тільки це, якби повернувся в минуле?

– Чесно кажучи, я не знаю. Наче не робив таких вже серйозних помилок в кар’єрі. Десь не щастило через травми. Щиро бажаю молодим футболістам берегти себе.

– Ковалівка – вже другий будинок?

– Думаю що так. Ми там проводимо дуже багато часу на базі. Ти ж бачив, там все по-іншому. Тихо, спокійно, затишно. Мені там дуже комфортно! Власникам клубу можна сказати величезне спасибі за те, що вони роблять і для команди, і для Ковалівки. Без зусиль президента нічого б не було.

– Як в селі із населенням менше, ніж у дві тисячі жителів заповнити майбутній стадіон на п’ять тисяч місць?

– Повір, туди буде приїжджати багато народу зі всієї області. Все буде забито на новому стадіоні, тим більше, якщо туди будуть приїжджати Динамо і Шахтар.

– Ти ще не купив там будиночок?

– (Задумався) Дорого там! Плюс, я в Києві звик жити. 70 км від міста, далеко … Хоча «селом» це місце назвати дуже важко.

– Найбільше мене в Ковалівці здивувало те, що туди чужинцю не проїхати на машині. Ти повинен залишити її на стоянці біля в’їзду в село, бо стоїть шлагбаум.

– Так Так! А ще найчистіше повітря і неймовірна краса! Жодного бичка там не знайдеш. У нас би більше таких сіл, і країна була б ідеальною, і дорога є.

– У селі тебе всі знають, постійно підходять вболівальники?

– Звичайно, постійно підходять, спілкуються, дякують за те, що ми увійшли в ТОП-6 команд України. І бабусі, і дідусі, і діти. Там люблять футбол. Є навіть хокейна команда.

– Назви три причини, чому українському вболівальнику потрібно починати вболівати за Колос вже зараз, щоб потім його не називали глоріхантером?

– По-перше, це амбітний клуб. По-друге, у нас там дуже красиво і затишно. По-третє, ми намагаємося вийти в єврокубки.

– Думаєш, можливо привезти в Ковалівку європейські команди?

– Так, звичайно, чому б і ні?

– Руслан Костишин – амбітний тренер. Але чи зміг би він очолити клуб рангом вище?

– Я думаю, так, зміг би. Це дуже хороший тренер, я не перестаю чомусь вчитися у нього. Я намагався брати краще від кожного тренера.

варіант матеріалу

Оперативное видео самых важных и красивых голов в нашем канале в Телеграме

Джерело: Sportarena.com

Рейтинг записи: 12345


Рейтинг букмекеров
#букмекерописаниебонусоценкасайт
1 Фаворит обзор 10 000₴ + 300 FS
5
РЕГИСТРАЦИЯ
Или аккаунт Sportarena