Від Рудакова до Шевченка: символічна збірна за всю історію Динамо

Сьогодні київському «Динамо» виповнюється 95 років. За майже вікову історію київського Динамо в його складі пограли три володарі “Золотого м’яча”, сім найкращих футболістів СРСР (якщо враховувати Протасова і Литовченко – то дев’ять) і сім – України. Причому, деякі з гравців таких почесних звань удостоювалися неодноразово.

Sport Arena склала символічну збірну Динамо, враховуючи як командні досягнення київського клубу, так і індивідуальні показники видатних футболістів, які в різні роки виступали під біло-синіми прапорами.

ВОРОТАР

Євген Рудаков (роки у Динамо: 1963 – 1977)

За іронію долі, корінний москвич, вихованець Торпедо футбольну славу і статус одного з найкращих голкіперів світу 1970-х заробив у Києві. Семиразовий чемпіон СРСР, володар Кубка Кубків і Суперкубка УЄФА, срібний призер чемпіонату Європи та бронзовий – Олімпійських ігор, кращий футболіст Радянського Союзу в 1971-му році і тричі – найкращий воротар країни. Можливо, навіть найкращий голкіпер в історії радянського футболу.

Його заслугу у злеті київського клубу, який стрімко увірвався до числа кращих команд континенту, переоцінити складно.

ЗАХИСНИКИ

Анатолій Дем’яненко (1979-1990, 1992)

Капітан другої дрімтім київського клубу, що наводила галас на футбольних полях Європи в середині 1980-х. Футболіст, який зробив себе сам і подолав масу перешкод. Двожильний гравець, здатний невтомно шматувати лівий фланг, і вміє не тільки захищатися, а й атакувати, свідченням чого 11 забитих голів у всіх турнірах в 1985-му році.

Той рік, як і наступний – пік кар’єри Дем’яненка, який в силу віку пограв в Європі в заштатних Магдебурзі і Відзеві, але ще знайшов в собі сили, повернувшись до Києва, допомогти вже значно оновленому Динамо почати новий шлях до футбольних вершин.

Стефан Решко (1971 – 1978)

Один із найкращих захисників в СРСР. У складі Динамо завоював чотири чемпіонські титули, провівши близько 200 матчів. Найкращий з яких: один з поєдинків за Суперкубок УЄФА проти Баварії, коли Решко закрив грізного Герда Мюллера – найкращого снайпера чемпіонату світу (1970) і Європи (1972), сім разів здобувавшого титул найвлучнішого гравця чемпіонату Німеччини.

Добросовісний, виконавчий, але при цьому максимально надійний Решко практично не підводив.

Олег Кузнецов (1983 – 1990)

Жорсткість у боротьбі, вміння виключити з гри будь-якого опонента, міць, швидкість і натиск – саме ці якості цінував у футболістах Валерій Лобановський. Завдяки їм Олег Кузнецов опинився в Динамо. Завдяки своєму професіоналізму в Києві Кузнецов відіграв сім років, вигравши по три чемпіонські титули і Кубка СРСР, Кубок володарів кубків і «срібло» чемпіонату Європи.

Пограв і в шотландському Глазго Рейнджерс, який на початку 1990-х ще високо котирувався в Європі.

Володимир Безсонов (1976-1990)

Універсальний солдат Валерія Лобановського, який пограв на найвищому рівні, напевно, на всіх позиціях на футбольному полі. У 1977-му став найкращим гравцем чемпіонату світу серед юніорів, затьмаривши самого Марадону і отримавши компліменти від короля футболу – Пеле. У складі Динамо шість разів ставав чемпіоном Радянського Союзу, провів більше трьохсот матчів, побував на трьох чемпіонатах світу, виграв «срібло» чемпіонату Європи 1988-го року і «бронзу» Олімпіади-80.

За всі ці досягнення безстрашний футболіст платив здоров’ям: травм у нього було напрочуд багато.

ПІВЗАХИСНИКИ

Леонід Буряк (1973 – 1984)

Один з найбільш інтелігентних та інтелектуальніших футболістів СРСР. Зв’язка Буряк – Блохін довгі роки залишалася, можливо, найбільш грізною в радянському футболі. Але при цьому Буряк чимало забивав і сам – більше 100 голів за кар’єру на вищому рівні. Майстер штрафних ударів, видатний диспетчер, якого завжди можна було дізнатися на полі і за високо піднятою головою і за неповторній манері роботи з м’ячем, він довгі роки вірою і правдою служив Динамо, вигравши п’ять чемпіонатів країни, Кубок володарів кубків і Суперкубок УЄФА.

Виграв би і другий, якби не пішов з команди. Зате довів свій клас у Металісті, привівши харків’ян до першої і останньої перемоги в Кубку країни.

Віктор Колотов (1971-1981)

Лицар без страху і докору, здатний зіграти не просто «через не можу», а й із незалікованою травмою, з незнятими швами. Футболіст, за необхідності здатний «закрити» будь-яку позицію на полі, в збірній СРСР виявився ще виступаючи ща клуб першої ліши – казанський Рубіна. А в Динамо – після дискваліфікації через перехід.

За 10 років у складі біло-синіх Колотов став 6-разовим чемпіоном країни, володарем Кубка кубків і Суперкубка УЄФА, забив більше ста голів і на довгі роки був уособленням справжнього «динамівця» – безстрашного, надійного і дуже скромного.

Олександр Заваров (1983-1988)

Один із найрозумніших і найтехнічніших футболістів в історії радянського та українського футболу, про чиї «пригоди» поза футбольним полем ходили легенди, ледь не залишив Динамо, вирішивши спробувати долю в Спартаку. На щастя, до переходу не дійшло. Відрадив Лобановський, який змусив гравця переглянути свої погляди на футбол і навчив розуміти його по-новому.

Як підсумок, титул найкращого футболіста СРСР 1986 року, два «золота» чемпіонату Союзу, «срібло» чемпіонату Європи, безмежна любов київських уболівальників, які отримували натомість маленькі футбольні шедеври, і перехід за п’ять мільйонів доларів у Ювентус.

Володимир Мунтян (1965-1977)

Ще один довгожитель Динамо, який стрімко увірвався у великий футбол та історію київського клубу. Неймовірно технічний футболіст, який володів відмінним баченням поля і сильним ударом. На думку фахівців, в кінці 1960-х – початку 1970-х був одним з найсильніших півзахисників світу. Але лише раз отримав нагороду найкращому футболістові СРСР – в 1969-му році.

Натомість із Динамо сім разів перемагав в чемпіонаті країни, погравши в двох з трьох найкращих команд в історії клубу (середини 1960-х, коли Динамо тричі поспіль виграло «золото» союзної проби, і середини 1970-х, що вмістили в себе перемоги в Кубку кубків і Суперкубку УЄФА).

НАПАДАЮЧІ

Олег Блохін (1969-1988)

Легенда радянського і українського футболу. Гравець, який встановив низку неймовірних досягнень: від зіграних матчів і забитих голів, до кількості завойованих командних та індивідуальних трофеїв. Футболіст, в 23 роки став найкращим гравцем Європи. Нападаючий тричі отримував звання «Гравець року в СРСР», п’ять разів ставав найкращим снайпером чемпіонату Радянського Союзу.

Зрештою, Олег Блохін – єдиний в історії українського і радянського футболу дворазовий володар Кубка кубків. Між цими перемогами пройшло 11 років, а місце Блохіна в складі біло-синіх, як і його рівень питань не викликали.

Андрій Шевченко (1993-1999, 2009-2012)

Найкращий футболіст в історії незалежної України. Гравець, який став прикладом для наслідування для мільйонів хлопчаків по всьому світу. Футболіст, дарував неймовірну радість всій країні.

Так, свої найкращі в футбольному та трофейному плані роки, разом і «Золотим м’ячем» найкращому футболістові Європи і перемогою в Лізі чемпіонів, він провів в Мілані, але починав і закінчував кар’єру він саме в Динамо, ставши ще одним символом клубу.