Sportarena

Віват, Король! Олегу Блохіну – 70!

Sport Arena згадує про важкий шлях до футбольних вершин Олега Блохіна, найкращого гравця в історії київського Динамо, якому сьогодні виповнилося 70 років

Віват, Король! Олегу Блохіну - 70! - Футбол

Олег Блохин, football.ua

Навесні 1981 року 23-річний Андрій Баль разом з Олегом Блохіном проходив плановий медогляд у лікаря київського Динамо. Після його завершення між футболістами відбувся такий діалог:

– Скажи, будь ласка, Олег, як тобі за одинадцять років у київському Динамо вдалося настільки добре зберегтися.

Блохін знизав плечима.

– Не знаю. Я ніколи над цим не задумувався.

Тут лікар прийшов на допомогу Олегові.

– Це все гени.

– Так, мабуть ви праві, – погодився Баль. – Я в Києві лише півроку граю, і то вже серце нагадує про себе.

Олег народився в унікальній сім’ї, в якій йому батьки ніколи не говорили: «не бігай, не стрибай, сиди тихо», а, навпаки, заохочували сина до активного способу життя, а він радий був старатися. З наймолодшого віку його кредо стало: «Сила в русі». Олег хотів піти по стопах батьків, які обожнювали спорт. Батько, Володимир Іванович, був прекрасним легкоатлетом та захоплювався футболом. Мати – Катерина Адаменко, багаторазова чемпіонка УРСР зі спринту, 68 разів била рекорди України, а згодом працювала тренером-викладачем на кафедрі фізкультури Київського інженерно-будівельного інституту.

Блохін з’явився на світ неподалік від головного місця своєї майбутньої слави – Республіканського стадіону ім. М. Хрущова. Він облазив найкрутіші схили місцевих гірок та вивчив напам’ять усі сади та чагарі, котрі оточували головну арену столиці УРСР. Взимку Олег запрягав вівчарку Джека та мчав по сніговій ковдрі, яка вкривала Київ. Хлопчина виділявся своєю безстрашністю, він був одним з небагатьох відчайдухів, які наважувалися на лижах спускатися з найкрутіших вершин.

Батьки інших дітей часто зі здивуванням дивилися на маму Олега, оскільки вона спокійно спостерігала за тим, як Блохін кидав виклик черговій висоті. Мати ж і записала сина на футбольну секцію. Олег два тижні ходив на тренування, поки не зник тренер. Тоді естафетну паличку від матері підхопив батько, котрий влаштував хлопцеві курс молодого бійця, готуючи його до вступу в школу «Юного динамівця».

Про інші види спорту Блохін теж не забував. Влітку 1962 року в спортивно-оздоровчому піонерському таборі «Ракета» він брав призові місця в плаванні, легкій атлетиці, настільному тенісі та шахах. Однак свою першу грамоту, яка поклала початок його величезній колекцій нагород, Олег отримав як переможець першості табору з футболу.

В ніч з 14 на 15 вересня 1962 року Блохін ніяк не міг заснути, оскільки дуже нервував напередодні екзамену в школу «Юного динамівця». Тренер Олександр Леонідов після завершення перегляду сказав юнаку слова, від яких тому перехопило подих: «Я приймаю тебе в свою групу». Але батько моментально опустив сина з небес на землю: «Я щось ніяк не можу второпати, чому ти немов ошпарений метався туди-сюди, а з м’ячем так жодного разу і не зустрівся». Тренер теж не побачив в Олегові нічого фантастичного: «Щиро кажучи, Блохін не виділявся ні зростом, ні фізикою та навіть видавався здохляком. Проте він мав один козир, який бив усі ці недоліки. Мене Блохін «купив» швидкістю. Саме завдяки ній він і отримав місце в моїй групі».

В однокласників існувала своя версія, чому Блохіна взяли в школу «Юного динамівця». Тато Олега очолював батьківський комітет школи. Саме високій посаді Володимира Івановича однокласники приписували те, що Блохін отримав нагоду вдягнути біло-сині кольори. Навіть під час відповідальних матчів він часто чув від партнерів по команді образливі вигуки: «боягуз», «татів синочок». Справа в тому, що Олег уникав зустрічей з захисниками-голіафами, розуміючи, що його шанси на те, щоб вигризти м’яч у цих церберів, рівні нулю.

Олег Блохин, football.ua

Окрім швидкості Блохін також вирізнявся неймовірною працьовитістю. Часто він залишався після тренувань, на яких відпрацьовував удари та шліфував техніку. Олександр Леонідов допоміг Олегові позбутися однієї фобії, яка часто зводила нанівець усі зусилля юнака. Форвард виходив на ударну позицію та пробивав, але чомусь боявся бити по м’ячу з усієї сили, а тому кіпер без проблем приборкував круглого. Очевидно, що з таким ударом Блохін ніколи б не став форвардом топ-рівня. Тоді тренер пішов на хитрість. Напередодні занять він намочував м’яч, який ставав набагато важчим. Тепер Олегові доводилося докладати значних зусиль для того, щоб запакувати м’яча в сітку. Через чотири місяці роботи з важковаговиком Леонідов дав Олегу звичайний м’яч і наставник не зміг приховати свого задоволення. Після ударів юнака м’яч прошивав кіперів. Згодом гармата Блохіна тримала в страху воротарів не лише Союзу, а й усього світу.

Важка праця дала свої плоди, та в 1969 році Олег закріпився в динамівському дублі. Там на нього звернув увагу легендарний Віктор Маслов. Наставник біло-синіх намагався не пропускати матчі свого найближчого резерву, щоб не проґавити жодного юного таланту. Дід дав таку пораду юному Олегу: «В твоїх діях забагато суєти. Ти створюєш дуже багато гольових нагод, а ось забитих м’ячів у тебе як кіт наплакав. Швидкість і техніка у тебе відмінні та й права нога в тебе явно не тещина. Головним твоїм мінусом є те, що варто тобі лише розпочати комбінацію, як ти чомусь забуваєш про неї. Щоб потрапити в основу, ти повинен доводити атаки до логічного завершення».

Вболівальникам біло-синіх Блохін теж впав в око, та й акули пера не могли пройти повз фігуру перспективного форварда киян. Часто оцінки його гри спеціалістами були діаметрально протилежними. Хоча він регулярно забивав, проте реалізовував гольові нагоди з ККД паровоза. Завдяки швидкості Олег залишав захисників з носом, а ось залишившись з голкіпером віч-на-віч він чомусь розгублювався та марнував черговий момент. Незважаючи на низьку реалізацію стовідсоткових моментів, фанати одразу полюбили молодого форварда, якого за легкість, швидкість та маневреність охрестили «оленятком». Вони почали ходити на матчі дублю «на Блохіна», й він дедалі рідше розчаровував їх. Досить швидко Олег подолав свій страх перед очною ставкою з воротарями. Микита Симонян з першого погляду напророчив динамівцю золоті гори: «Цей хлопець поб’є всі наші рекорди, в нього колосальне майбутнє». На щастя, Олег і не думав спочивати на лаврах, він виконував рекомендації Михайла Комана, який взяв під особисту опіку динамівський алмаз: «Все в тебе буде лише тоді, коли невтомно працюватимеш над собою».

Блохін на тренуваннях проливав відра поту та проходив через пекло динамівських навантажень. Форвард згадував, що інколи після тренувань Лобановського він буквально приповзав додому. Олег навіть не міг зняти шапку та дублянку і вдягнутий засинав у кріслі. «Не вистачало сил, щоб просто підняти руку. Ми проходили такі ж тести, як і американські космонавти», – розповідав Блохін. Він не дозволяв собі навіть краплі алкоголю. На Новий рік Олег відмовлявся від фужеру шампанського. Однак Блохін міг і не познайомитися з легендарними тренуваннями Лобановського. У нього існували всі шанси, щоб стати іконою московських Спартака чи Торпедо.

На початку 70-х років Блохін став одним з лідерів київського дублю. Олег вважав, що його потужна гра за резерв стане для нього перепусткою в основу біло-синіх. Але час спливав, а Олександр Севідов так і не давав нагоди молодому та честолюбному дублеру проявити себе на найвищому рівні. Блохін ніколи не відзначався янгольським терпінням. Коли йому увірвався терпець, він заявив тренеру: «Не будете ставити, піду з Динамо». Московські купці не забарилися – Торпедо обіцяло йому гарантоване місце в основі. Згодом, коли зірка Блохіна почала яскраво сяяти на небозводі однієї шостої частини суші, Костянин Бєсков спокушав форварда: «Переходь до мене в Спартак – будеш грати до 40 років». Проте Олег встояв перед аріями московських гостей та залишився в Динамо, адже в його грудях билося справжнє біло-синє серце.

Олег цілком міг закрутити роман з королевою спорту. Тренер Борзова Петровський, вражений швидкістю Олега, пропонував йому перейти в легку атлетику. Блохін відмовився: «Мені далеко до Валерія та й стометрівка з м’ячем не входить до олімпійської програми». Олег бачив себе лише у футболі, вдягненим в біло-сині кольори. Зціпивши зуби, він працював, немов навіжений, і скоро праця окупилася сторицею. Епідемія травм динамівських форвардів відкрила Олегу дорогу в основу. У своєму дебютному сезоні він здобув лаври кращого бомбардира чемпіонату та нікому їх не віддавав протягом наступних трьох сезонів. Тепер київське Динамо було так само важко уявити без Олега, як «Джоконду» без посмішки.

Форвард став тим локомотивом, який протягнув біло-синіх у фінал Кубка володарів кубків. У своєму головному єврокубковому поєдинку кияни могли залишитись без Блохіна. В матчі чемпіонату гравці Арарату влаштували справжнє сафарі на лідерів киян. На щастя, Мунтян і Онищенко скоро встали на ноги, а ось Блоху вірмени добряче підкували: йому розірвали м’язи. На перший погляд, це ставило хрест на мріях форварда зіграти у базельському фіналі. Однак Олег ніколи не опускав руки. Він заявив лікарю команди Савелію Мишалову: «Робіть, що хочете, але я повинен грати». Блохін відновився в рекордно короткий термін. Навіть незважаючи на такі дива, його участь в фіналі до останнього залишалася під питанням, оскільки шви на нозі Олега зняли буквально за кілька хвилин до стартового свистка. Він не просто вийшов на поле Сант-Якоб Парку, а й приклав свою ногу до усіх трьох м’ячів киян у ворота Ференцвароша.

Перемога в Кубку кубків дозволила динамівцям кинути рукавичку самій непереможній Баварії в боротьбі за Суперкубок. У першому матчі в Мюнхені на табло тривалий час горіли нулі, аж поки на сцену не вийшов Король Блохін. Він сам пошив в дурні весь непрохідний баварський захист. Ось як згадував цей яскравий епізод Коте Махарадзе: «Я пам’ятаю гол Блохіна в мюнхенському матчі. Тоді я вперше та востаннє вилаяв Олега в прямому ефірі. Він отримав м’яч в натовпі захисників. Нікого не було поряд, а Олег навіть не подивився на них – пішов!… Нафінтив та посадив на п’яту точку трьох чемпіонів світу на чолі з Бекенбауером – ось це футбол. Це мистецтво!»

Сам Олег так пояснив свій вчинок камікадзе – одному поперти на весь мюнхенський захист: «Що мені залишалося, всі наші були позаду, так що я нічого не втрачав».

Олег Блохин, Getty Images

Матч-відповідь в Києві чекали з неймовірним нетерпінням. Місто каштанів жило очікуванням цієї Події. Близько 600 000 вболівальників надіслали заявки на квитки. Розповідають, що деякі зі спекулянтів нажили цілі маєтки, продавши кілька десятків заповітних перепусток. Вболівальники не сумнівалися в успіху своїх улюбленців. Як згадував журналіст Олександр Горбунов, на запилюженому склі «Запорожця», припаркованого біля Центрального стадіону, хтось написав «Динамо – Баварія – 5:0». 6 жовтня 1975 року головна арена Києва стала серцем столиці. Воно билося в такт грі біло-синіх. Німці не повторили долю Ямайки, але фанатів динамівців влаштувало й те, що кияни обмежилися «скромними» 2:0. Того дня на головній футбольній сцені України Олег Блохін дав справжню виставу, двічі засмутивши Зеппа Маєра.

«Ми з превеликим задоволенням запустили б руку якомога глибше в клубну касу. Ми б за нього віддали будь-яку, навіть фантастичну суму. Оскільки Блохін – безцінний», – віддав належне форварду киян тренер переможених Детмар Крамер. Очевидно, що шанси на переїзд Блохіна за ту сторону залізної завіси були рівними нулю. Крамер прекрасно розумів, що навіть за все золото світу він не зміг би придбати Олега. Блохіна не відпускали за кордон з характерним для тих часів формулюванням: «Ми не можемо допустити його переїзд. Де це бачено, щоб капіталісти використовували найману працю майора МВС». Насправді Олег числився в штаті МВС лише на папері. Блохін зізнавався, що він жодного разу в житті не вдягав погони.

Напередодні голосування, яке мало визначити кращого гравця Старого Світу 1975 року, президент УЄФА Артеміо Франкі заявив: «Перший номер європейського футболу – Олег Блохін, і я думаю, що «France Football» буде солідарний зі мною». Журналісти не розчарували італійця. Перевага Блохіна над конкурентами була вражаючою. Форварда Динамо поставили на перше місце 20 з 26-ти журналістів, які брали участь в голосуванні. Також в активі Олега 5 других місць. Блохін привіз срібному Кайзеру Францу 80 очок та бронзовому Летючому голландцю майже 100. «Геніальність та натхнення були візитівками Блохіна та київського Динамо в цьому сезоні. Це виглядає дивовижно, адже до цього часу радянський футбол був занадто стереотипним. Хочу також відзначити, що тріумф Блохіна – тріумф усієї київської команди», – зазначив третій володар Золотого м’яча Раймон Копа.

Олег теж ніколи не забував, завдяки кому він підкорив усю футбольну Європу: «Тоді у нас вся команда була геніальною. І якщо Золотий м’яч дали Блохіну, то це не означає, що інші були слабшими, аніж я. У складі команди 1975 року претендувати на цей приз могли 5-6 гравців. Просто так склалося. Лише завдяки збігу обставин я зміг виділитися в тій колективній грі, зокрема в тих же матчах з Баварією».

Кращі колективи київського Динамо були справжніми командами-зірками, але важко не відзначити людей, які в них відігравали роль першої скрипки. Першим серед рівних на полі був Олег Блохін, а на тренерській лаві – Валерій Лобановський. Існує версія про те, що всесильний міністр внутрішніх справ Петро Столипін хотів перенести столицю Російської імперії з Санкт-Петербургу до Києва, і він би це зробив, якщо б не фатальний для нього похід на «Казку про царя Салтана». Лобановський та Блохін зрештою змогли добитися неймовірного – перенести футбольну столицю CРСР до Києва.

варіант матеріалу

Добавьте «sportarena.com» в свои избранные источники Google News (просто нажмите звездочку)

Джерело: Sportarena.com

Рейтинг записи: 12345


Или аккаунт Sportarena