Sportarena

Жилмар: Спілкуємося з Кварцяним, молюся за нього. Він дав мені шанс

Екс-головний тренер Львова - про колишній клуб, український футбол, наставників і футболістів.

Жилмар: Спілкуємося з Кварцяним, молюся за нього. Він дав мені шанс

Фото из архива Жилмара

– Жилмар, ви зараз живете в Китаї, і виявилися в самому епіцентрі коронавируса, як пережили це?

– На самому початку було дуже небезпечно і страшно. Мені скоро 50 років, і це вперше в своєму житті, коли я реально боявся. Особливо, коли закрили місто – зрозумів, що це серйозно. Зараз вже все добре, карантину у нас вже давно немає. У Китаї вже спокійно. Звичайно, масковий режим і дистанція на вулиці – обов’язкові. Але все одно, багато людей не одягають. Уже навіть маски в деяких аптеках не продають. Напевно, все контролюють.

– Чим займаєтеся на даний момент?

– Зараз я живу в Китаї, але взагалі працюю в Макао із командою Чао Пак Кей. Але через всю цю ситуацію поки що не можу потрапити додому і продовжити роботу. Чекаю кінця червня, коли повернеться чемпіонат. Плюс ми ще граємо в Кубку АФК, це як азіатська Ліга Європи. І тут складність в тому, що у нас в групі команди з Монголії, Тайваню та Гонконгу. У Тайвані начебто вже все нормально, а в Монголії і Гонконгу незрозуміло.

А ще я зараз генеральний директор Brazola Training Center, а функції CEO виконує Марі Бєдін. Це тренувальний табір в Польщі (місто Свидниця – прим. Ред.). Там будуть тренуватися 25 футболістів від 16 до 24 років, з різних країн, але більше з Бразилії.

– І як вам чемпіонат Макао, який рівень?

– Китайська Суперліга – у багато разів сильніша за чемпіонат Макао. У Гонконгу теж рівень кращий, тому що там більше грошей. У Макао все слабше. Хоча регіон, напевно, один з найбагатших в Китаї, дуже багато казино, але в футболі там грошей мало, спонсорів майже немає. Наша команда Чао Пак Кей – найкраща, бо вона професійна, є структура, стадіон. Але все одно, у нас в команді є хлопці, які крім футболу ще працюють пожежниками, тому що зарплата невелика у футболістів. А взагалі тільки 3 хороших команди є в Макао. До речі, я навіть хотів взяти парочку футболістів з України, і спробувати їх зробити тренерами в академії, навіть приходив з цим питанням до президента, але вирішили, що поки що не потрібно це, фінансово дуже дорого.

– Наскільки серйозні наміри Китаю щодо розвитку футболу? Кажуть, що вони готові інвестувати мільярди, щоб виграти чемпіонат світу?

– Був такий проект. Але після епідемії я думаю, що буде пауза. І трансферів таких як раніше поки що не буде. Причому, я думаю, що це не через гроші, а через акуратність. Але взагалі це правда. Грошей вони інвестують дуже багато. Подивіться, які футболісти і тренери тут працюють.

– Правда, що ви з батьком Неймара – друзі. Няньчилися з маленькою легендою?

– Ми з батьком Неймара три роки грали разом. Жили на базі. Добре спілкувалися. Його маму теж знаю. Я пам’ятаю Неймара ще малюком, це був 1994-й рік, по-моєму. Його батько тоді ще потрапив в серйозну аварію, 4 місяці лежав у лікарні. Йому сказали, що він вже не буде грати, але він повернувся і три роки ще грав в футбол. З Неймаром ми бачилися, коли він в Сантосі ще грав, навіть обідали пару раз разом. Але це було давно.

– Вас завжди тягнуло працювати в екзотичних країнах, таких як Китай, Саудівська Аравія. Як так вийшло?

– Я скажу, як є. Брат, це дуже важко. Це не я так вирішив, а життя.

Перше: я тренер з Бразилії. Дуже мало бразильських тренерів, у яких є ліцензія УЄФА. Може бути, 3-4 людини.

Друге: я темношкірий. У Бразилії теж є расизм. Це не жарт. У Бразилії теж чорні не тренують перші команди великих клубів, таких, як Корінтіанс або Палмейрас, а можуть тільки маленькі команди тренувати.

Третє: я вже не молодий, але моя тренерська кар’єра тільки почалася, і у мене немає імені. І мій досвід в Україні, Бразилії, Саудівській Аравії, Макао – це досвід і гарна школа для мене. Зараз я став краще, як тренер, ніж, коли тренував ФК Львів.

Я хочу зараз стабільності, мені потрібен контракт на 2-3 роки, тому що навіть через 4 місяці може не бути результату. Той же самий Юрген Клопп працював 4 роки, не було жодного трофею. І тільки потім пішли перемоги. І це, як на мене – зараз найкращий тренер. І я впевнений, що якби я залишився в ФК Львів, ми б точно зайняли 5-6 місце, мінімум. Дуже хороша команда була.

– Як ви опинилися в Запоріжжі? Чув, що ваш брат Жуніор, який грав в Металурзі порекомендував вас клубу?

– Так, це все Жуніор. Потрібен був дитячий тренер. Він сказав, що у нього є брат. Я прийшов. Не розумів ні російської, ні української. Але в підсумку полюбив цю команду, це місто. Раніше я говорив, що Україна – мій другий дім, а зараз я скажу, що перший. Тому що частіше буваю в Україні, ніж в Бразилії.

– Як вчили мови?

– Сам. У нас був перекладач, але вона мені перекладала тільки, коли були якісь зустрічі. А на полі мені допомагали футболісти і діти. Почав розуміти деякі слова. Почав дивитися фільми, спочатку нічого не розумів, потім приходив на тренування, і просив, щоб мені перекладали конкретні слова. Потім я зустрів свою дружину, і вона мені дуже допомогла. Я вважаю, що мови – це не проблема. Я пішов з дому в 14-років, не знаючи нічого. Зараз я знаю непогано російську, українську, англійську, іспанську та арабську. Головне, щоб було бажання. У моїй роботі знання мови дуже допомогло.

Пам’ятаю, що, коли я навчався на диплом А від УЄФА, а я його отримував в Україні, нас запитали: «Чи знаєте, чому так мало тренерів наших працюють за межами України? Мову не знають». І привели в приклад мене, що я з Бразилії і знаю українську та російську.

– Ви знаєте і російську, і українську?

– Так. Але вдома в Покровці можна тільки українською поговорити. Там живуть батьки моєї дружини. Коли ми приїжджаємо в гості, то говоримо чисто українською.

– Ви працювали в академії запорізького Металурга. У ті роки там була найсильніша школа …

– Це правда. Одна з найсильніших в Україні. Коваль, Тарас (Степаненко – прим. Ред), Сидорчук, Соболь – це тільки ті, кого відразу згадав. Зараз я не знаю, як справи у академії. Грошей, напевно, не вистачає. Але не тільки в цьому справа. У Сантосі завжди були нові Робіньо і Неймар, хоча з грошима завжди було туго. Але гравці нові з’являлися завжди. Значить не тільки в грошах проблема.

– Найсильніша футболіст з того Металурга, в якому ви працювали?

– Мій брат Жуніор якось каже: «Пішли я тобі покажу хлопця, у нього така техніка, що взагалі!». Приходимо, а там Сидорчук. Фінти, техніка, як у бразильця, просто супер! І він став ще кращим.

– А як щодо Бєліка, який саме завершував кар’єру у Металурзі?

– Він уже був ветераном, але капець, який сильний. Бомбардир справжній. Пам’ятаю, що ми тоді грали в Першій Лізі, і був матч проти Львова, в якому Бєлік забив 5 м’ячів (сезон 2011/12). Просто божевільний! І це вже був кінець його кар’єри. Він, звичайно, не Шевченко, але топ!

– Ви попрацювали у Металурзі з Ковальцем, Зайцевим, Тараном…

– І з Кварцяним (посміхається). У мене була хороша школа, попрацював з багатьма тренерами. Зайцев дав мені шанс, хоча був молодий і тільки починав свою кар’єру.

З Кварцяним багато історій. Тут вже цензура повинна бути, тому не можу розповісти (сміється). Граємо ми з Шахтарем в Донецьку. 15-20 хвилин матчу, все добре, нормально. І в кінці першого тайму вже 0:2. Заходимо в роздягальню і тут починається, кричить на воротаря, на Жуніора, на всіх інших. Емоційний він трохи (посміхається). У другому таймі ми грали зовсім по-іншому, показали характер, хоч і програли. Ми з ним гарно спілкувалися. І до сих пір листуємося. Коли йому недавно зробили операцію на серці – я йому писав, хотів швидше одужати. Молився за нього. Дивився його останнє інтерв’ю (на каналі «Бомбардир» – прим. Ред.), Дуже приємно було, коли він про мене сказав.

Він дуже сильно мені допоміг і дав шанс. Він постійно говорив мені, що пора йти на навчання, що він бачить у мене потенціал. З нами ще працював Вадим Лазоренко, і ми теж з ним стали хорошими друзями.

– Із Кварцяним ви встигли навіть в Волині попрацювати …

– Так, але в Волині я попрацював 2 або 3 місяці. Кварцяний мені відразу сказав, що грошей в команді немає. Я працював скаутом там. Навіть 2 гравців привіз до Волині. Один з них бразильський нападник Алессандро Селін, він навіть забивав Шахтарю.

– Ви пішли, тому що розуміли, що клуб на межі розпаду? Не було грошей?

– Так, це був 2014 рік, почалися проблеми з грошима, а персоналу то багато в команді. Важкий час був. Але в кар’єрі тренера важливо пройти через таке, щоб стати сильнішими.

– Ви попрацювали в Бразилії і Саудівській Аравії і через 4 роки ви повернулися тренувати в України, але вже в ФК Львів. Як на вас вийшли? Ви ж тоді працювали в Макао…

– Батіста мені подзвонив і запропонував, а у мене було 3 роки контракту в Макао. Ми були знайомі з ним, він грав в Карпатах, я працював в Металурзі, але друзями не були. Потім я поговорив з Олексієм Боровиков, який ніби як вважався керівником цього проекту. Мені розповіли всі плани, ідеї, сказали, що багато буде футболістів із Бразилії, плюс я сам із Бразилії. Я погодився. Був дуже радий знову попрацювати в Україні. Розумів, що це новий шанс. І ми почали непогано. Можеш запитати у всіх, хто тоді зі мною працював, не думаю, що хтось скаже погане про мене і мою роботу.

– Ви говорили, що зараз в бразильському футболі величезна проблема – це те, що молоді гравці платять гроші агентам, щоб грати в клубах? В Україні не стикалися зі схожими проблемами?

– Я можу говорити тільки про Бразилію. Про Україну не знаю. У Бразилії це стало ще більш масово. Є купа фейковий агентів, які говорять, що можуть знайти команду, але потрібно заплатити таку-то… суму. У мене була ситуація 5 років тому, коли я працював в Освальдо Круз – це дуже маленька команда із Сан-Пауло. Я прийшов, а там 52 футболіста. Зробив тренування вранці і ввечері, і всіх слабких футболістів, а їх було більше половини – відправив додому. Через тиждень міліція приїхала, тому футболісти до них звернулися. Я відповів, що я тренер і вважаю їх слабкими. Мені розповіли, що вони платили по 7, 10, 15 тисяч доларів, щоб потрапити в команду. Ось так ось у нас працюють. Упевнений, що таке відбувається не тільки в Бразилії.

– Я думав, що такі часи вже пройшли…

– Мені неприємно про це говорити, але в ФК Львів привезли 12 бразильців, а з них 3-4 взагалі ніколи не грали в професійний футбол. Я раніше працював скаутом в Греції, я почав шукати їх, дивлюся прізвища, а вони ніколи не грали в футбол. Звичайно, були у нас Бруно, Тейлор, Мартан, які дуже хороші футболісти. Але ж я ж головний тренер, я не можу брати гравців, які не знають, що таке футбол. Мій досвід скаута допоміг, і знаю, як дивитися гравців, я не довіряю відео і статистикою, тільки в деяких компонентах, в основному, потрібно дивитися наживо і вирішувати, потрібен цей футболіст чи ні. Ну або нехай приїжджають на 2 тижні на перегляд, і потім подивимося, підходять вони чи ні. Це моя думка.

– Це клуб ставив завдання привозити таких гравців чи агенти самі знаходили?

– Це агенти їх привозили. А клуб вівся на це. Але я пояснював, що агенти не можуть визначити, де буде грати гравець, праворуч, ліворуч або в центрі. Тренер сам повинен дивитися, хто них хто, на яку позицію ставити, а не привезли гравців і з них вибирай.

– Були конфлікти з клубом на цьому грунті?

– З Батістою і Олексієм Боровикова ми не розумілиодин одного. Особливо з Батістою. Він як раз-таки дуже хотів, щоб ці бразильці, які незрозуміло звідки, грали в складі. І я не знаю, чому він цього хотів. Запитайте у нього. Він мені говорив: «Жилмар, треба, слабкий, не слабкий, треба поставити!». І не пояснював. А я ж тренер, відповідаю за результат, як я можу ставити не готових футболістів. Плюс Батіста постійно заважав мені на тренуваннях.

– З якими ще труднощами ви зіткнулися в ФК Львів?

– Спочатку проблемою було, що у мене не було асистентів. Якщо в Металурзі зі мною працював Лазоренко, то тут я все сам робив і дивився, розписував тренування, структуру гри дивився. А Батіста на полі був, щось говорив гравцям, але нічого не робив. Єдиний, хто мені допомагав, це капітан Сергій Борзенко. Я сам був асистентом багато років, і прекрасно знаю, що це таке, і як це потрібно робити. Розминку допомагав проводити як раз Борзенко.

– Коли ви приходили в клуб, вас не збентежило, як ФК Львів помінявся місцями з Вересом і потрапив в Прем’єр-Лігу?

– Да я це знаю. Я не можу сказати, що мене це сильно здивувало або я не зрозумів цього. Просто в Україні таке вперше, тому багато хто був в шоці. Але в Бразилії таке дуже часто відбувається. Звичайно, це не дуже красиво, але для мене це точно не новина.

– Як вас призначили тренером, якщо у вас не було ліцензії PRO від УЄФА?

– Хлопці знали, що у мене тільки ліцензія А.

– Журналісти писали, що у вас диплом, який навіть Бразильська Федерація не визнає…

– Просто бразильський диплом, як кажуть деякі хлопці жартома – це, як туалетний папір. І це правда! Працювати в Європі, і в чемпіонаті України – можна тільки з дипломом УЄФА. У мене на той час був УЄФА А і Бразильський PRO.

– Як ви вважаєте, чий це промах і помилка: ваш, клубу або Федерації?

– Це не моя помилка, вибачте. Припустимо, я президент команди, дзвоню тобі, знаю, що у тебе ліцензія А, але все одно пропоную тобі роботу, федерація, звичайно ж теж знає про тебе, бо ти перший темношкірий тренер в Прем’єр-Лізі, і вони, звичайно ж теж повинні знати, що у тебе немає ліцензії PRO. Я починаю роботу, 4 матчі пройшло. А потім…

– І що сталося потім?

– Батіста сам подзвонив у Федерацію і сказав, що Жилмар не може працювати головним тренером. Йому відповіли, що можна поставити асистента, у якого є ліцензія PRO, і Жилмар зможе працювати. Я запропонував взяти Лазоренка моїм асистентом, у нього є ліцензія PRO, і ми з ним вже працювали разом, це б все вирішило. Але Батіста сказав, що цього не буде.

Ще мене могли відправити вчиться на курси PRO і паралельно я б тренував клуб далі. Спочатку керівництво погодилося, але потім ні. Тому що я не захотів ставити їх гравців. Напевно, я почав заважати їх планам, тому що це неправильно – ставити слабких гравців до складу. І причому, це Батіста розповідав, кого потрібно ставити, а кого ні.

– Після звільнення не спілкувалися з Батістою?

– 4 місяці тому мій агент Вагнер Трентін випадково зустрівся з Батістою на якомусь матчі в Бразилії. Батіста до нього підходить і запитує: «Вагнер, як справи?». Мій агент запитав, що тоді сталося із Жилмаром. І Батіста почав вибачатися, відповів, що він до мене добре ставиться, і що його бос Олексій Боровиков сказав, що пора прощатися з Жилмаром, тому що він вже зірка, показав весь свій результат, і його вже не зупинити.

Не знаю, я не зірка, це не моє. У мене не було такої мети. Він, напевно, так подумав, бо я постійно давав інтерв’ю, з’являвся на телебаченні. Батіста завжди говорив, що завдяки йому, я потрапив в ФК Львів, а не завдяки Богу. Батіста хотів, щоб все, що мені було потрібно я передавав через нього керівництву, а не сам безпосередньо. Я так і не зрозумів, що робив Батіста, він був агентом або спортивним директором, які у нього були завдання. Потім я приходжу на поле, а він там працює, як асистент, хоча свої прямі завдання, як асистента він не хотів виконувати. Тепер я точно розумію, що це не помилка Федерації.

– Ви все-таки вже отримали ліцензію ПРО від УЄФА?

– Скоро почнеться навчання, влітку буду йти вчиться на ПРО. Після того, як отримаю її, буду пробувати шукати роботу в Україні, Польщі, Німеччині.

– Як ви оцінюєте свою роботу в ФК Львів? 4 очкаи у 4 матчах.

– Це тільки початок чемпіонату. Було дуже важко. З Олімпіком і Арсеналом дуже добре зіграли. З Динамо невдало. З Полтавою я помилився, і ми погано зіграли. Я можу точно сказати, що якби я продовжив працювати з ФК Львів – ми б зайняли 5-6 місце, це 190%. Мені потрібен був час і пару хороших гравців. Тейлор і Бруно – хороші. Аугусто – непоганий, але я хотів іншого взяти і ще нападника до Бруно. У Бакалова був час і футболісти – і все вийшло.

– Перед стартом того сезону, ви сказали, що у ФК Львів завдання – це 3-е місце. За рахунок чого?

– Це медалі. Це те, чого ми хотіли. Це моя думка. Напевно, люди, які тоді читали це інтерв’ю, подумали, що Жилмар взагалі хворий. Якщо ти не віриш в себе, навіщо тоді працювати? Я прийшов на 3 роки, є час все спланувати, щоб через 3 роки це було реально. 2 супер воротаря, Адамюк – супер, Борзенко – сильний, хоч у нього і були проблеми з колінами, українські гравці були хороші. Додати 4 сильних гравців – і мінімум Ліга Європи була б.

– Хто з українських тренерів вас вразив найбільше?

– Кварцяний хороший. Коли працював на каналі “Футбол” там в студії з нами сидів тренер молодіжної збірної (Олександр Головко – прим. Ред.), Хороша думка про нього. Лазоренко теж класний тренер. Нинішній тренер Зорі – дуже хороший тренер, його рівень Динамо і Шахтар. Молодий тренер Маріуполя – непоганий. Тренер Колоса хороший, якщо команда дала відразу такий результат. У Олександрії мені подобається тренер.

– Ви пожили у Львові, в Запоріжжі, в Києві. Де найкомфортніше жилося?

– Ще в Покровці (усміхається). Я дуже люблю Запоріжжя, в Києві мені теж комфортно було. У Покровці дуже спокійно і мені це подобається. Я вже люблю більше, коли спокійно навколо, а не бурхливо. Якби я працював в Динамо Київ, все одно приїжджав би відпочивати в Покровку, відключав би телефон і був би з родиною. Зараз мені хочеться спокою. Львів – цікаве місто з культури, багато архітектури, історії. Гарне місто. Але хлопці мені дали дуже мало часу, щоб дізнатися Львів краще (сміється).

– Які традиції українські ви полюбили найбільше?

– Свята. Дружина мені завжди каже, що я людина-свято. Збираються всією сім’єю, приходять багато різних людей. Мені здається, що в Україні – це так. Я дуже полюбив Україну, вона в моєму серці.

– Розкажіть, як ви познайомилися зі своєю дружиною?

– Це дуже цікава історія. Я жив у Запоріжжі. Їхав  проспектом, і тут побачив дуже красиву дівчину. У навушниках слухає музику, в сонцезахисних окулярах.

Припаркувався, вийшов з машини і пішов до неї. Підходжу, і кажу: «Здрастуйте, дівчина, можна познайомитися?». Вона відповіла: «Ні». Я сказав, що просто познайомиться і нічого. Вона відмовилася. Це було влітку.

Минув час, і вже зима. Я знову гуляю проспектом, біля ресторану Аристократ, і ось знову вона йде. Я знову йду до неї і питаю: «Дівчина, пам’ятаєш мене, можна тепер познайомиться, вже півроку минуло?». Вона відповіла, що ще немає, але сказала, що я можу залишити їй свій номер телефону, і якщо у неї буде бажання – вона передзвонить. У мене було 2 телефонних номери, і один з них я залишив.

Потім ми поїхали на збори з Металургом в Туреччину. Повернулися в Запоріжжя, дивлюся, а вона мені дзвонила, не знав, чий це номер. Набираю, щоб запитати, хто це. Вона бере трубку. Я питаю: «Хто це?». Вона каже: «Це Оксана!». Запитав: «Яка Оксана?». Вона каже: «Та, з якою ти хотів познайомитися». Я такий: «Оууу! Можна до вас під’їхати прямо зараз? ». Вона сказала, що можна через півгодини. Ось так ми і познайомилися. Вже 7 років разом. І синові скоро буде 4 роки.

– У вас були пропозиції від українських команд після ФК Львів?

– Офіційних пропозицій не було. Але писали і говорили про Металург Запоріжжя.
Мені дзвонили навіть футболісти, котрі зі мною працювали в Запоріжжі і питали, чи правда це чи ні? Рудика дзвонив. Це все тільки розмови були, плюс, наскільки я знаю, з грошима у них теж не все добре. За мої сині очі жити не вийде. Їсти теж потрібно. Просто бла-бла-бла розмови велися і про Металіст, і Чорноморець. Але я не знаю, хто цю інформацію дав, журналісти чи хто? Але працювати там я міг. Ліцензія А дозволяє працювати у Другій Лізі і Першій Лізі.

– Як працювалося експертом на Телеканалі “Футбол”?

– Це не перший раз. У 2010 році, колись був чемпіонат світу в Африці, мене теж запросили експертом на матч Бразилія – ​​Голландія. А ось вже після ФК Львів мене запросили на канал «Футбол». Хлопці дуже сильно допомагали, намагалися підбадьорити мене, особливо Денисов, Елла Іванюкович і інші. Мені дуже сподобалося. Але я хочу працювати тренером а не на каналі. У мене інші цілі.

– Топ-5 найперспективніших гравців Чемпіонату України на вашу думку.

– Попов із Динамо, це дуже хороший футболіст. Хлопець, який зліва в Динамо грає (Миколенко – прим. Ред.). Є ще такий хороший в центрі поля грає, раніше з довгим волоссям був (Шапаренко – прим. Ред.). Вербич топ-нападник. А капітан Динамо молодий, цей, Циганков, я думаю, що він скоро буде в хорошій команді з Європи грати. У Шахтаря є хороший молодий воротар (Трубін – прим. Ред.). Ще мені подобається цей футболіст Динамо, який забив у матчі з нами (Русин – прим. Ред.), Він потім ще в оренду пішов в Зорю.

варіант матеріалу

Яркие интервью и видеорепортажи на SportArenaTV. Подписывайтесь, ставьте лайки, делитесь с друзьями.

Джерело: Sportarena.com

Рейтинг записи: 12345


Или аккаунт Sportarena