Нанні: До переходу в Динамо мене запрошували до збірної Аргентини, а потім – Перша ліга України

...

Відверте інтерв'ю одного з найбільш неоднозначних легіонерів біло-синіх.

Нанні: До переходу в Динамо мене запрошували до збірної Аргентини, а потім – Перша ліга України

олишній нападаючий біло-синіх, аргентинець Роберто Нанні, який до грудня обіймав посаду технічного директора парагвайського Серро-Портеньо, в інтерв’ю Роману Бебеху для YouTube-каналу «Бомбардир» розповів, чому не заграв у Києві, скільки коштував його трансфер, як скадались його стосунки з наставниками Динамо і які уроки він виніс із перебування в Україні.

Про переїзд до Києва

«Я дуже добре засвітився в аргентинському чемпіонаті, багато забив за Велес, і ми виграли срібло чемпіонату Аргентини. Це був особливий момент. Я  був дуже молодий. До переходу в Київ ми спілкувалися щодо трансферу з Осасуною, Монако, Ромою, Пармою, Олімпіакосом, але насправді, якщо говорити про моє бажання, то це був італійський або іспанський чемпіонат. Якщо люди не бували в Європі, то це найкращі країни, чемпіонати, які всіх приваблюють, та й з точки зору мови легше. Але я чув про Динамо, для мене це теж був відомий клуб. Та не завжди це питання нашого вибору, тоді клубу потребував у моєму продажу. І Динамо була єдина команда, яка запропонувала необхідну суму. Все було на папері, а не якісь там розмови, балачки, як з іншими клубами. Динамо зробило пропозицію, яка задовольняла клуб, до того ж у Велесі знали, що Динамо завжди виконує свої забов’язання Сумму трансферу, чесно, не знаю, але думаю, це були 5 мільйонів доларів.

Мені був 21 рік. Було складно призвичаїтися до іншої культури і реалій.  Час був зовсім інший, тоді не були розвинені соціальні мережі і я знаходився далеко від сім’ї та друзів. Не вистачало комунікації, розмов, бо мало хто з моїх партнерів говорив англійською. До того ж, я був першим аргентинцем в українському футболі. У мене не було друзів, до яких я міг звернутися за порадою і щоб вони поділилися зі мною своїм досвідом. Крім того, часова різниця. Спочатку було досить складно і дуже-дуже холодно. До мене всі добре ставилися, багато уваги приділяли і це спонукало краще себе показати, але й тиснуло. Я був молодий і нерви давалися взнаки. Крім того клімат. Мені було дуже складно, я одягав і рукавиці, і підштаники, що тільки можна, бо цей холод було важко витримати».

Про стосунки із Сабо

«Спочатку я багато спілкувався з Михайличенком, але коли він пішов і прийшов Сабо, все змінилось. Він прийшов і сказав, що я не буду багато грати, йому потрібен інший нападник, а що саме було потрібно, мені не пояснили. Було складно грати, не було потрібних людей поруч, не відчував свою важливість для команди. Тому я вирішив піти в Альмерію, де почувався інакше і емоційно, і психологічно. Все було по-іншому.

Зараз я вже самокритично до себе ставлюся і можу сказати, що допускав в молодості багато помилок. Але так само не було підтримки емоційної, дружної зі сторони гравців, тренерів. Коли ми зростаємо, то розуміємо, що можливо, десь були занадто емоційними. Але загалом в Динамо мої проблеми були здебільшого пов’язані з мовним бар’єром, через те у нас і виникали дивні ситуації. Одна з таких, коли на тренування наприклад об 11:00, я не розумів і потім мені дзвонили і казали, що я маю через 10 хвилин бути на полі і тренуватися. І такі ситуації виникали декілька разів. Зозумів, що о 10:00 тренування, а воно було о дев’ятій. Але тоді не було месенджерів та мереж. Якби мене сьогодні мене запросили в Динамо в 21 рік, це було б набагато легше. Тоді я  не міг навіть подивитися вдома телевізор.

Із президентом Динамо Ігорем Суркісом ми багато спілкувалися. Я хотів багато грати, а коли мені не давали грати, хотів піти. Він був психологом. І мені дуже шкода, що я не зміг багато дати клубу. Сабо дав зрозуміти, що я не той гравець, який мені потрібен і я вирішив піти. Я намагався грати ще деякий час, але потім була травма, я відновлювався і зрозумів, що треба йти».

Про проблеми адаптації

«Не можна говорити, що гравцям із Аргентини складно адаптуватися до українського футболу. В Металісті чудово грали багато аргентинців. Можливо, варто говорити про Динамо, про стиль гри, тому що багато гравців було із країн колишнього СРСР і менше – латиноамериканців. Зараз у Шахтарі дуже багато бразильців, вони грають добре.

Аргентинцям складно, але я думаю тут потрібно розбирати індивідуально кожен випадок. У моєму випадку, як я сказав, не було підтримки, не було достатньо часу, який я міг втілити у голи. У мне є друзі, які добре грали в Україні в Металісті – Торсільєрі, Крістальдо. З останнім ми ще разом грали за Велес. Вони мене питали, коли переходили в Україну.  Є різниця, оскільки, по-перше, їх було шість чоловік в команді. Вони спілкувалися один з одним, їм не було нудно, до того  ж були бразильці, багато ігрового часу, практики. Коли вони вже перейшли у Металіст, була інша ера. А в мене був телефон, на який не можна було зателефонувати з Аргентини, а єдиним способом увечері поговорити з рідними був комп’ютер удома. Зараз же можна роботи дзвінки де б ти не був, де б ти не знаходився».

Про перші враження від Києва

“Вони були доволі двоякі. Похмуре місто, мене поселили у готелі у центрі. Я побачив охоронців в краватках, мене це дуже лякало. Але потім я побачив Київ з іншого боку. Мені сподобалося ходити до аргентинського ресторану. Я жив в самому центрі столиці на Хрещатику напроти «Мандарин Плази». Але мені не вистачало ігрової практики, не вистачало гри на полі, бо в Динамо порівняно з іншими командами, я не відчував себе важливим гравцем. У інших клубах я відчував, що я потрібен, я важливий. Перші три місяці я дуже погано себе почував. Міг запертися в кімнаті і заплакати. Не тому що я сумував саме за батьками. Сумував за тим життям в Буенос-Айресі, за тими посиденьками з друзями, за тим, що я там грав. Бо тут перший рік я був один і не грав.

Не знав, що не зможу виступати за першу команду. Якби знав, то може шість місяців ще провів в Аргентині. А тут мені довелося грати у зовсім інший футбол. Звичайно, я забивав голи, були гарні матчі у Першій лізі. Але психологічно це було складно, тому що я відчував, що я втрачав кондиції і це погано впливало на мою форму і подальший розвиток. Я спілкувався з Пеєвим, Гавранчичем і бразильцем Алесандро, пізніше він виходив за Корінтіанс у Кубку Лібертадорес з капітанською пов’язкою. В Києві теж майже не грав, і ми разом страждали в цей період. Ми не знаходили мотивації: приїхали грати в великий футбол, а виходили прото якихось хлопчаків на поганих полях. В Аргентині було все чудово. Велес боровся за вищі місця, а потім я приїжджаю до України з дуже великим очікуваннями і відбувається те, що відбулося.

Так, я відчував, що деякі гравці поглядають на мене не дуже дружньо, бракувало підтримки. З деякими одноклубниками я добре спілкувався, зокрема з хорватами. Але були і такі люди, які не давали мені пристосуватися. Щодо грошей, то це ж залежало не від мене, це клуб вирішив стільки заплатити за мене. Від себе я робив усе залежне. Коли мені давали грати, я забивав. Я не знав мови, тому не розумів, що там пишуть в пресі, що кажуть мої партнери. Вони не багато говорили зі мною, бо погано знали англійську мову. Якщо б мені давали більше часу, я б забивав більше. Так, були великі очікування, але якщо б я зіграв 2-3 сезони і нічого б не забив, можна було таке казати [що Нанні – один із найгірших легіонерів в історії Динамо – прим. Sport Arena]. Скільки мені давали часу, стільки і забив, як ти це оцінюєш? Так, можна було покращити статистику, але як це зробити, якщо не граєш. Люди не знають, що відбувається в середині команди, в середині клубу.

Я був доволі молодим футболістом. І адаптація в першу чергу відбувається в голові гравця. Я не розумів деяких речей, які від мене вимагали, коли не випускали, а я знаходився в гарній формі. Потім десь щось втрачалося, бо мене не випускали. Можливо зараз вже аналізуючи, необхідно було більше часу, в якихось моментах я був неправий. Але я поважаю Михайличенка, він був тією людиною, яка надавала мені підтримку в команді».

Про партнерів у Динамо

«У Мілевського ще було довге волосся, молодий хлопець, але досить талановитий. І Алієва пам’ятаю, харизматична людина, з гумором, але через мовний бар’єр нам було складно розвинути наші стосунки, щоб вони були кращі, щоб більше поспілкуватися. Пам’ятаю капітана Белькевича як одного з найтехнічніших футболістів. В нього був гарний контроль м’яча, він міг давати точні паси на 50-60 метрів. Можливо, йому бракувало десь швидкості, але це був дуже сильний гравець.

Динамо – це була дуже сильно фізично підготовлено команда. Можливо, бракувало тактичного розуміння. Фізика була на рівні, хоча в першому тайму Динамо навіть проти грандів європейського футболу виглядало на рівні, а в другому – підсідало. То був дуже атакувальний футбол, це було дуже класно для глядачів, але в що це виливалось потім: було багато атак, після яких виникали провали в обороні, на мою думку».

Про збірну Аргентини і матч у Лізі чемпіонів

«В Аргентині було все чудово. Велес боровся за вищі місця, а потім я приїжджаю до України з дуже великим очікуваннями і відбувається те, що відбулося. Головний тренер збірної Аргентини [Марсело Б’єлса] навіть запрошував мене на тренувальний збір національної команди. Ще до переходу в Динамо. Він знав мене, бо раніше працював у Велесі. У мене були великі надії. Адже потрапити у ту збірну Аргентини було дуже тяжко: конкуренти Креспо, Санта Круз та інші. А потім – Перша ліга України. Коли ти молодий, хочеш все і зараз, і тоді я розумів, що втрачаю свою кар’єру і молодість. Тоді я розумів, що віддаляюсь від збірної.

Матч у Лізі чемпіонів проти Арсеналу я добре пам’ятаю. Це власне і було сенсом мого перебування в Динамо. Я вийшов тоді на 10-15 хвилин, амбіції та бажання переповнювали. Тренер до цього мені не часто довіряв. Команду очолював Михайличенко і він став важливим тренером у моїй кар’єрі,

Він говорив і англійською, і італійською. Але він не зміг розгледіти мої найкращі характеристики. Бо я багато часу провів у другій команді, можливо втратив ритм і довіру. А без цих речей дуже складно грати за першу команду».

Про свою кар’єру

«Контракт із Динамо не був найдорожчим у моїй кар’єрі. В цілому не шкодую, як вона склалася. Багато викликів, труднощів за кар’єру. Боляче було, що не зміг заграти, бо Динамо це насправді великий клуб, і я міг би легко виступати тут: десь не вистачало довіри, десь не пристосувався. В будь-якому разі труднощі роблять нас сильнішими. Багато хто мене просто не знає, вони не бачили мене в дії, але в мене були добрі часи в Альмерії. В Італії десь через травми не вдалося зіграти багато. Загалом футбол така штука, що тебе не можуть всі любити. Хто бачить в тобі доброго футболіста, хтось побачить погане.

Звичайно, кар’єра не така як я мріяв, травми дали про себе знати. У мене було 5 операцій на правому коліні, три – операції на лівому, але тим не менш я закінчив виступи у 36 років. Звичайно, я мріяв грати в якомусь великому європейському клубі, але сталося, як сталося. Так, але я хочу сказати, що багато чого пов’язано з травмами. У Альмерії, напевно, це був найкращий в моїй кар’єрі. В Італії я грав мало, бо було два серйозних пошкодження. В Аргентині все пішло вже краще, віце-чемпіони, медалі в Парагваї, гарні виступи в Копа Лібертадорес. В Латинській Америці було більше часу, більше практики і дало можливість показати кращий результат».

Про ставлення до Києва та України

«Мені просто не вдалося заграти в Україні і все. Якщо ви запитаєте про мене в українській пресі, вам скажуть погане, якщо в аргентинській – хороше, в іспанській – теж буде позитив. Мені просто боляче, що мені не вдалося реалізувати себе в Динамо. Але це футбол, не завжди виходить, як хочеться. Хотів бути тренером, але мені подобається посада і спортивного директора, тому я не буду відхиляти такі пропозиції.

Хочу тільки подякувати всім хто був зі мною поруч у Динамо. Я був молодий, можливо, мені десь не вистачало досвіду, дякую Михайличенку за ставлення, за те, що розмовляв зі мною. Суркісу дякую за довіру. Загалом це питання усього клубу. У клубах, де я грав добре, це тому що я відчував довіру і підтримку і викладався на повну, приносив результат. Взагалі в мене гарні враження від перебування в Україні і сподіваюся, що зможу ще побачити матч Динамо на Олімпійському чи стадіоні Динамо».



варіант матеріалу

Sport Arena запустила блоги. Общайтесь, обсуждайте, спорьте.

Джерело: Sportarena.com

Додати коментар
Читайте також
вчера, 11:10
2
вчера, 11:10
Или аккаунт Sportarena
Увага

Додати зображення
Оберіть файл
Цитувати
Увага

Ви впевнені, що хочете видалити цей коментар?

Увага

Are you sure you want to delete all user's comments?

Увага

Are you sure you want to unapprove user's comment?

Увага

Are you sure you want to move to spam user's comment?

Увага

Are you sure you want to move to trash user's comment?