Sportarena

Не сваріть Зорю за третє місце. Ця історія – реальність українського футболу

Луганська команда точно не заслуговує того шквалу негативу, який посипався на клуб після фінального свистка матчу 32-го туру УПЛ з Десною

Не сваріть Зорю за третє місце. Ця історія - реальність українського футболу.

Заря. Фото: facebook.com/FCZoryaLuhansk

Тільки сліпий і наївний уболівальник не бачив, наскільки жвавіше і цікавіше виглядала Зоря протягом сезону в порівнянні з напівмертвим Динамо, яке хоч і не пробило чергове дно в плані місця в турнірній таблиці, але ще більше посприяло гегемонії Шахтаря, відставши від Гірників на 23 ( !) очка.

Як це зазвичай буває, завищені очікування сприяють хворобливому зіткненню з реальністю. А реальність така, що кожен в першій четвірці УПЛ отримав те, що хотів з самого початку сезону. Шахтар – заслужене і безапеляційне чемпіонство, а ще дещицю психологічної задоволеності від своєї нестримної домінантності над колись народним клубом. Динамо – друге місце і можливість поборотися за Лігу чемпіонів (а адже могло бути гірше!). Зоря – гарантовану євроосінь і солідні надходження до бюджету, які дадуть клубу матеріальну подушку для подальшої діяльності в умовах обмеженого фінансування. У Десни в цьому плані все набагато стабільніше, і чернігівський клуб не приховував амбіцій спробувати свої сили на міжнародному рівні.

«Гори воно синім полум’ям», – сезон 2019/2020 багато вболівальників проводжали не трансляцією поєдинку Колоса і Динамо в Києві, а захоплюючою зарубав в Запоріжжі, де Зоря в разі перемоги над Десною брала б титул віце-чемпіона України. Багато хто чекав інтригуючою розв’язки сезону, в якій Зоря великими силами пішла б на ворота суперників і забила переможний гол, вперше в історії чемпіонатів України посівши друге місце.
Багато хто залишився в подиві від гри Зорі в заключний відрізок часу.

Коли потрібно було рвати кігті і йти ва-банк заради другого місця, але при цьому голкіпер луганського клубу Микита Шевченко отримав жовту картку в кінцівці поєдинку за затягування часу. А потім ще й неприємні образи на своїй сторінці в Instagram зі звинуваченнями про зливі срібних медалей і путівки в ЛЧ.

Але не лайте Зорю. Вимкніть емоції й погляньте тверезо: як би вчинили ви, маючи в кишені гарантовані кілька мільйонів доларів призових і кілька років існування клубу, і ризикуючи їх втратити однією невдалою дією. Безумству хоробрих складають пісні, але успіху з них досягають одиниці, стаючи прикладами для різних історій і розповідей.

Сьогодні, коли емоції охололи, згадайте про Десну і про турнірне становище перед заключним матчем сезону. Забий чернігівська команда гол в кінцівці матчу, і якщо не майбутнє, то найближчі перспективи луганського клубу були б поставлені під сумнів. У всякому разі, в той же груповий етап Ліги Європи довелося б пробиватися через кваліфікацію, а всі, думаю, пам’ятають, чим закінчувалися ці спроби для Зорі раніше.

Не сваріть Зорю. Ця історія має дзеркальне відображення життя поголовного більшості українського соціуму. Який звик уживатися в системі викривлених цінностей. Який в схожих життєвих ситуаціях точно так же вибирає «синицю в руках, а не лелеку в небі». Який в силу людського фактора завжди вибирає результат з тратою менших зусиль. Життя з компромісами вимагає викиду емоцій, і футбол – один із способів хоч ненадовго забути про щоденну повсякденність і факт проживання в середовищі, яке зазвичай підкоряється закону Дарвіна.

Сірі будні і таке ж життя на межі виживання породжують природне прагнення людей до пошуку хороших новин і приводів для гордості. І коли стаєш свідком холодного розрахунку в самій інтригуючій розв’язці чемпіонату, більше ніколи не хочеться дивитися УПЛ. Але це саме той футбол, який ми заслужили. Він практично нічим не відрізняється від інших сфер діяльності, в яких присутня «комплекс маленької людини». “А що я? Я лише виконую свою роботу, рішення приймають інші».

Відтік капіталу з футболу і падіння в рази заробітних плат так і не привели до закономірного в подібних умовах відтоку українських футболістів за кордон. Процес, звичайно, запустився, і ряд талановитих гравців переїхали в більш конкурентні чемпіонати: Бельгії, Італії або Англії, демонструючи там хороший рівень і приїжджаючи виступати за збірну України. Але ядро ​​українського футболу, в якому є чимало талановитих хлопців, продовжує грати в лізі, де будь-яка конкуренція за спортивним принципом може бути вбита в зародку з метою отримання клубами матеріальної вигоди.

Футболістам, як і вболівальникам, це може не подобатися, але точно так само вони бояться покинути зону комфорту і виїхати туди, де спортивні амбіції і репутація означають більше грошей.

Якось колишній гендиректор Зорі Сергій Рафаїлов сказав дуже непопулярну правду, яку всі знають, але вперто не хочуть визнавати: «Хто платить гроші, для того і грають». Для уболівальників в Україні грають в шкільному чемпіонаті або на першості області, коли просто отримуєш кайф від футболу і граєш заради родичів і знайомих.

Професійний український футбол – це про фінансову залежність футболістів від клубів, власники яких завтра можуть забити на одну зі своїх «іграшок»; це про професійну обмеженість футболістів, більшість з яких більше нічого не вміють робити в житті і не вирішуються перейти в іншу, може, і більш успішне, але абсолютно незнайоме для них середовище; це коли ресурси клубів і можливості команд часто не збігаються з цілями, поставленими їх керівниками; це коли вболівальники на трибунах потрібні лише для красивої картинки, адже клуби на них не заробляють (витрати на інфраструктуру, зарплати гравцям, трансфери та інше покриваються з кишені власників); це коли політичні рішення ряду управлінців у вітчизняному футболі важливіші непорушних законів і регламентів.

Не сваріть Зорю, адже ми заслужили те, що нині українські клуби рахують гроші і вважають за краще спортивним амбіціям довгий рубль. УПЛ – НЕ АПЛ або Бундесліга, і навіть не польська Екстракляса. У минулому сезоні ТВ контракт приносив топової польській лізі 35-38 мільйонів євро на рік, а наступна кампанія подорожчала практично вполовину – до 58 мільйонів євро в рік. В Україні в сезоні 2018/2019 загальна вартість права на висвітлення матчів клубів, що зайняли місце в першій шістці за підсумками першого етапу чемпіонату, дорівнювала 5 мільйонам гривень.
У 2019 УПЛ провалила тендер на реалізацію медіаправ на ігри чемпіонату на найближчих три сезони, в якому взяла участь лише Медіа Група Україна (Телеканали Футбол 1 / Футбол 2 / Футбол 3). За словами гендиректора телеканалів Олександра Денисова, в разі створення єдиного пулу клуби отримали б 16,5 мільйона доларів. Що з пулом зараз – всі знають.

Великі міжнародні гравці ринку спортивного телевізійного мовлення не йдуть в Україну і не беруть участі в тендері УПЛ. Їм просто не цікаве середовище, в якому вони не зможуть генерувати прибуток. І це теж ситуація, в якій винні всі: Україна знаходиться в топ-10 країн світу за медіапіратством, згідно з даними аналітичної компанії Muso, яка займається боротьбою з нелегальною онлайн-дистрибуцією. Багато споживачів досі не розуміють, чому контент, в тому числі – спортивний, має бути платним. Багато хто не хоче платити за нього принципово, мотивуючи, що УПЛ – не той продукт, за який можна віддати кревні. А потім щиро гніваються, чому футбольні клуби забивають на уболівальників. А ще їх меркантильності і розважливості в умовах відсутності ринку платного спортивного телебачення і неможливості заробляти на продажу медіаправ. Тут і призові з єврокубків виступають солідним підмогою.

Не сваріть Зорю. Кінцівка вирішального матчу з Десною, на кону якої було нічого не дає, крім престижу, друге місце і кваліфікація Ліги чемпіонів, яку клуб, найімовірніше, б не подолав – це показник суворих реалій і того рівня, на якому опинився нині український футбол. Збіднілий, знесилений і який більше не викликає колишнього інтересу у розбещеного іншими можливостями весело провести час споживача.

Історія клубного футболу в УПЛ і спорожнілих трибун вже не перший рік нагадує згаслі взаємини парочки, в якій ніхто не бажає зробити перший крок назустріч і знайти точки дотику.

Можна продовжувати хейтити чемпіонат, в якому переможець часто відомий задовго до фінішу, плюватися в бік Динамо за надмірну прихильність «динамівським сердець», шукати «зраду» в діях команд / футболістів / арбітрів в кожному турі нового сезону. Але дивним помахом чарівної палички він від цього привабливішим не стане, так це не працює.

А можна перестати випромінювати деструктив і вряди-годи запропонувати конструктив – щось трохи краще, ніж те, що вже є. Але для цього потрібно ні багато-ні мало подолати кілька комплексів.

варіант матеріалу

Добавьте «sportarena.com» в свои избранные источники Google News (просто нажмите звездочку)

Джерело: Sportarena.com

Рейтинг записи: 12345


Рейтинг букмекеров
#букмекерописаниебонусоценкасайт
1 Фаворит обзор 10 000₴ + 300 FS
5
РЕГИСТРАЦИЯ
Или аккаунт Sportarena