Sportarena

Віктор Скрипник – про тренерське становлення, Вердер, Зорю, дуелі з Гвардіолою та Клоппом

Велике інтерв'ю з головним тренером луганського клубу.

Віктор Скрипник - про тренерське становлення, Вердер, Зорю, дуелі з Гвардіолою та Клоппом

Виктор Скрипник, facebook.com/FCZoryaLuhansk

“Потрібно розвиватися, в цьому сутність маленьких команд”

– Пане Вікторе, як проходить ваш карантин?

– Уже не так, коли ще нічого не було зрозуміло, коли йшли перші дні і тижні, коли всі були налякані і не знали, скільки карантин буде продовжуватися. Далі вже видно, що люди звикли. Звичайно, це нікуди ще не відійшло, але люди розуміють, що якщо ти робиш елементарні речі, які рекомендують, то це не те що допомагає, а в принципі, тебе заспокоює. Найчастіше миємо руки, не ходимо у гості.

Всі чекаємо послаблення карантину, коли знову вже почнемо грати. Так що настрій зараз йде не те що найде на поправку, на є надія, що все ось-ось має закінчитися.

– Як ви проводите вільний час? Ви якось присвячуєте цей час футболу? Чим займаєтеся, враховуючи, що ритм зовсім інший зараз на відміну від змагального сезону?

– Зрозуміло, що раніше більше цікавила інформаційна складова футболу: збір інформації про майбутнього суперника і так далі. Зараз футбол дивлюся як уболівальник: чемпіонат Білорусі, історичні матчі. Шахтар – Динамо, Реал Мадрид. Можна собі занять знайти дуже багато. За допомогою інтернету можна все що хочеш знайти: будь-яку програму – футбольну, розвиваючу. Без інтернету було б складніше. Під час сезону на це часу не вистачало.

Але футбольні люди скучили за великим полем, за тренуваннями і емоціями. І навіть стресами. Це все невід’ємна частина нашого життя.

Сподіваюся, що в недалекому майбутньому це знову почне вирувати по всій країні і по всій Європі.

– Наскільки я зрозумів з ваших інтерв’ю, ви любите читати книги. Що найкраще ви прочитали під час карантину або в цілому в 2020 році?

– Люблю читати Жванецького, люблю перечитувати його. Хочеться іноді щось історичне почитати, наприклад, про війну. Хочеться про великих людські почуття. Про відомих людей, особливо спортсменів. Про Майкла Джордана, Роджера Федерера, про знаменитих європейських і світових тренерів.

У мене немає такого, що одну тематику читаю. Головне, щоб це було цікаво, тебе приваблювало. Щоб коли перед сном почитаєш, чекаєш в передчутті, щоб знову можна було почитати завтра-післязавтра.

Найкраща біографія, яка справила на вас найбільше враження на вас із прочитаного?

– Майкл Джордан. Це одне з останніх, що я прочитав. Зараз якраз йде по Нетфліксу серіал про Джордана, 6 серій вийшло (на момент запису інтерв’ю; мова про 10-серійний документальний серіалі The Last Dance, “Останній танець” – прим. Авт.).

Буквально місяць тому закінчив читати книгу, і зараз вийшов фільм. Хороший документальний фільм, в якому Майкл Джордан розповідає про той час, як він грав. Це легенда, яка відкриває багато закулісних подробиць. Найкраща команда в історії баскетболу, як вона існувала зсередини.

Таке не завжди дізнаєшся і побачиш. Але зараз це можливо, так що, звичайно, із задоволенням дивишся. Залишився під враженням.

Із біографічного фільму і книги про Майкла Джордана є щось, що можна для себе почерпнути і застосувати в Зорі?

– Можливо, можна застосувати якісь психологічні нюанси.

– Ви читали книги про вашого “улюбленого” суперника, Пепа Гвардіолиу ігри з яким ви порівнювали з походом до стоматолога?

– Звичайно, читав. Про ту йчастину його кар’єри, коли Гвардіола працював в Баварії. Не в Барселоні, не під час ігрової кар’єри, а саме період в Німеччині. Мені було цікаво, адже я це на власні очі спостерігав. Із задоволенням прочитав про цю його частини життя і кар’єри.

– Проти Динамо і Шахтаря не так складно грати тактично, як проти Гвардіоли?

– Кожна команда має свої плюси і мінуси. З кожною командою важко грати. Нам і зі Львовом важко грати, і з Олімпіком, з усіма важко. Просто один раз план спрацював, один раз не так яскраво спрацював.

Гвардіола працює з топовими гравцями світу, а у нас плюс-мінус набір гравців, можна сказати, однаковий.

У футболі на перший план виходять гроші. У кого є гроші, у того відразу є перевага перед іншими. Ти можеш купувати топових гравців. Якщо брати Вердер, в якому я працював, або зараз в Зорі, то ми не можемо взяти і витратити будь-яку суму, щоб посилити якусь лінію. Так що треба розвиватися, в цьому сутність маленьких команд.

Скрипник Заря
Віктор Скрипник, фото – facebook.com/FCZoryaLuhansk

Але якби все було ясно заздалегідь, люди б на футбол не ходили. У Німеччині виграє Баварія, в Англії – Манчестер Сіті, а в Україні – Шахтар або Динамо Київ.

У будь-якій грі є свої труднощі, свої нюанси, які можуть зіграти. Треба не забувати, що тренер і тренерський штаб приймають рішення з урахуванням того, який є потенціал на дану гру.

З усіма важко грати: і з Баварією, і з Шахтарем, і з Динамо. Сподіваюся, і суперникам важко проти нас грати.

***

“Озираючись назад, думаєш: це був я? Не віриться, що я все це зробив”

– Давайте поговоримо про ваше становлення як гравця, а потім еволюцію вашого світогляду в ролі тренера. Ви якось розповідали, що коли були гравцем, приїжджали разом із запорізьким Металургом до Німеччини і знаходилися недалеко від Вердера. Згодом ви зробили величезний стрибок у кар’єрі: переїхали грати в Німеччину, потім були тренером команди Бундесліги. При цьому починали ви з останніх років Союзу, з 90-х, злиднів в українському футболі.

Розкажіть, як відбувалася еволюція вашого світогляду як гравця – від гравця українського клубу до футболіста і потім тренера клубу Бундесліги.

– Коли я починав грати в футбол, в юнацькі роки, молодіжні, це ще був Радянський Союз. Союз – це залізна завіса. Ніхто нікуди не виїжджав, за винятком збірної Союзу.

Мені пощастило 17-річним поїхати на турніри в Індію, Іран. А в основному команди майстрів, як раніше називали дорослі команди, Дніпро, Металург Запоріжжя, виїжджали в Ялту, Сочі, Адлер – в наші міста, де взимку більш-менш хороша погода. Уявіть, скільки команд з Союзу приїжджали в Сочі або Ялту, і там ми всі “варилися”.

Раніше не було штучних полів, була галька. Якщо дощ або сніг, то це перетворювалося в рідину. Ось там ми і тренувалися, все це пропустили через себе.

Коли Союз розпався, ми були в бідності, як ви говорите, але стали виїжджати за кордон на збори – в Польщу, Болгарію, Марокко, Алжир, Швецію.

Раніше ти іноземний футбол бачив тільки по телевізору, а коли граєш з хорошою іноземною командою, то це був шанс себе перевірити, показати, що ти вмієш на цьому рівні. Коли поб’єш віденський Рапід або Айнтрахт з Франкфурта, ти розумієш, що знаходишся на хорошому рівні. Зрозуміло, що це тренувальний матч, але принаймні для мене це було важливо.

У різний час задавали тон в українському футболі Динамо, Дніпро, Чорноморець, Шахтар, Металіст, але ми варилися всередині цього.

Ігри в збірній України також допомагали для прогресу і були гордістю. Не те що б хотілося більше, але ти розумів що справжній футбол все одно десь за кордоном.

Про своє покоління можу сказати, що коли ми грали за кордоном проти іноземних команд, то відбувалося підняття духу. Ми хотіли себе проявити.

Наприклад, з Дніпром їздили на збори до Бразилії і були там три тижні, здається. Переїжджали з міста в місто, грали з олімпійською збірною Бразилії під прапором України. Програли їй 0:1. Ти це все проживаєш, і хочеться такі ігри щотижня, хочеться такого змагального духу.

Пощастило, що тоді в Дніпро запросили іноземного тренера, Бернда Штанге, який відкрив нам цю завісу європейського футболу. Іноді навіть простими нововведеннями в наш побут: форму почали нам прати, отримувати однакову форму для тренувань, з індивідуальним ігровим номером.

Коли Штанге залишав Дніпро, він мені сказав: “Тобі треба спробувати себе в Бундеслізі”. Сказав і сказав. Але коли з Вердера прийшло запрошення, керівництво вважало за потрібне відпустити мене. Поїхав, спробував, підписав контракт. Увечері приїхав, вранці тренування, ввечері гра, а після гри підписав особистий контракт. Потім клуби повинні були між собою вирішити. Я ще встиг в Україні зіграти 2 або 3 гри під керівництвом В’ячеслава Грозного. Коли клуби між собою погодили трансфер, я поїхав.

Мені було 26 років, я не мав чого втрачати. Не те що втрачати… Я не кажу, що я переріс чемпіонат України, але хотілося чогось нового, хотілося пожити з дружиною і дітьми в хороших умовах за кордоном. Німеччина – прекрасна країна.

Я тоді не розраховував, що залишуся в Німеччині практично назавжди. У мене був 3-річний контракт, думав, що в 29 закінчу грати (і повернуся назад). Мовляв, в 29 ніхто не продовжує контракти в Бундеслізі. А вийшло так, що я в 31 продовжив ще на 3 роки – там в паспорт ніхто не дивився.

Якщо зараз озирнутися назад, все правильно зробив, помилок не допускав. Так моя кар’єра і почалася.

До Німеччини треба було звикнути. Не те що кожна гра, а кожне тренування таке, що треба показувати, що ти готовий грати в суботу (зазвичай матчі Бундесліги по суботах) або ти втомився і не готовий.

Перші півроку були дуже важкими. Але втягнувся. За рахунок характеру, працездатності. Талант? Не думаю, що у мене був такий сильний талант. Ставив собі питання: “Чому він, а не я?”. І за рахунок загартованого українського характеру впорався.

Вдячний Вердеру, що він запропонував мені тренерський контракт в кінці ігрової кар’єри, коли я підписував останній ігровий – угода на три роки в тренерському штабі. Спочатку думав, що буду фішки носити в штабі Томаса Шаафа.

Шааф запропонував отримати тренерську ліцензію і, мовляв, через рік втягнешся і зрозумієш, твоє це чи ні.

Це великий плюс, коли людина знаходиться в тому клубі, в якому грав. Тим більше Вердер став чемпіоном в 2004 році, було легше. Коли ви на гребені успіху, ти впевнений у собі. Ще недавно на поле виходив, а зараз тренуєш хлопців, з якими грав. Це був великий плюс для мене.

Після Нового року, коли минуло півроку, я зрозумів, що стаю тренером, і мені ця робота подобалася.

Так, по сходинках я починав тренером 15-річних, потім 16-річних, U-21, U-23, а потім – тренер професійної команди. Одне можу сказати: в Німеччині блату взагалі ніякого немає.

Отримав в Німеччині тренерську ліцензію. Інформацією, яку вони надають, досі нею користуюся. Людина, яка отрималп про-ліцензію в Німеччині, у нього автоматичний контракт із Федерацією футболу Німеччини. Вона надає всю інформацію, яку має. На їхньому сайті у мене є доступ, і я можу користуватися всією інформацією, всіма ресурсами.

Отримав тренерську ліцензію і в Україні. Було дуже класно. Але приїхавши до Німеччини, вирішив почати з самого початку: з Б-ліцензії, А-ліцензії, а потім про-ліцензія. Усі сходинки пройшов, здавав іспити, роботи писав.

Озираючись назад, думаєш: це був я? Не віриться, що я все це зробив. У своєму житті нічого б не міняв, я задоволений тим, як все склалося.

– Наскільки важко отримати ліцензію в Німеччині? Які нюанси отримання?

– У Німеччині є люди, які чекають черги 4-5 років, щоб потрапити на тренерські курси. Але для гравців Бундесліги є квота: для тих, хто зіграв 4 роки, 6 або 8 років.

Я зіграв 8 років. Тобто, за цією квотою я ближче стаю в черзі.

Це одне з головних труднощів. Туди всі хочуть потрапити – не тільки з Німеччини, з усієї Європи. Тому що там якісне навчання. Програми ведуть відомі футбольні люди, які надають можливість поспілкуватися не просто офіційно, а більш тісно, ​​мало не індивідуальні бесіди.

Рівень навчання високий. Іспити, вивчення методики футболу, коли тренувати, що тренувати, для чого, що воно дасть, планування, стратегія. Вчиш це півроку на пристойному рівні.

Що стосується мови. Одна справа, коли спілкуєшся з командою, розмовна мова. А інша справа, коли серйозний навчальний матеріал, наприклад, на тему медицини. Поки я вчився, дуже сильно підтягнув німецьку мову. Почав писати, читати наукову літературу. Тему треба вивчити і здати іспит, і мені як іноземцю це було дуже важко. Я тему буквально вчив.

Наприклад, були хлопці з Хорватії. Вони теж мало не плакали. Всі шукали можливості перевести матеріал. Раніше такого не було, що взяв телефон, сфотографував і програма перевела. Раніше переводили книги самостійно зі словником.

Але коли я здав останній іспит, отримав диплом, хотілося все відразу застосувати. І те знаєш, і це хочеш застосувати в роботі.

Чую, що треба в собі вбити гравця, щоб стати тренером. Я вважаю, навпаки: якомога більше згадувати і думати, як ти грав в футбол, що ти робив, в яких ситуаціях ти прожив свою кар’єру.

У кожного були хороші моменти: коли ти основний гравець, коли команда виграє 5 матчів поспіль, що робив тренер, як ви в команді спілкувалися, з яким настроєм. Так само, коли ти програєш 5 матчів поспіль або змінюється тренер, приходить новий. Будь-яка ситуація, яку ти прожив в кар’єрі, ця інформація стане в нагоді тобі як тренеру. Якщо ти пам’ятаєш, то мені здається, це краще для тебе. Ти це аналізуєш, застосовуєш. Це пішло, це не пішло.

Я не намагаюся забути, що я був гравцем. Але я не ходжу і не б’ю себе в груди, розповідаючи, як я грав, що гравці все погані. Навпаки, я радий, що я закінчив – з хлопцями, з якими я зараз працюю в Зорі, я б виглядав дуже непрезентабельно (сміється).

Все індивідуально. Але ті знання, які я почерпнув, коли грав в футбол, вони може бути, грають якусь роль зараз.

Проте, все змінюється. Кожен тренер повинен сам себе розвивати. Вік живи вік учись. Так само і в футболі – треба розвиватися, дивитися по сторонах.

Але не просто подивитися. Поїхати в Барселону, переписати тижневий цикл їх тренувань, застосувати до нас і думати, чому ми так не граємо, це дуже наївно, мені здається. Кожен тренер індивідуальний, у нього повинен бути свій почерк, своє бачення.

Віктор Скрипник, Getty Images

Наведу приклад. У Вердері тренери, у яких є про-ліцензія, їздять по регіону і проводять курси для тренерів маленьких містечок, роблять показові тренування, відповідають на питання тренерів дитячих шкіл. Це клубна робота Вердера.

Коли ставили запитання про тактику, відповідав їм так: якщо ти вважаєш за потрібне ось так, я не можу тобі сказати що це неправильно. Якщо воно у тебе спрацювало, значить, ти маєш рацію, а не я. У кожного свій матеріал, і я не знаю, що у тебе на руках. Це не означає, що 4-4-2 краще, ніж 4-3-3. Можна так грати, можна так.

Моуріньо може другим номером виграти Лігу чемпіонів, а деякі грають так, що в лютому кажуть, що це майбутній переможець ЛЧ, а в травні, коли вирішується доля трофеїв, вони програють. У футболі немає прописних істин, що тільки так і ніяк інакше. У футболі немає нічого неможливого. Це я можу з власного досвіду сказати.

У вас в кар’єрі було багато тренерів, в тому числі 5 іноземних фахівців: Штанге, Дьорнер, Зітка, Магат і Шааф. У кого з них ви щось взяли для тренерської роботи?

– З роками стаєш мудрішим. Якби мені було 33-34 роки я і був ветераном футболу, то в той час саме незабутнє враження справив Томас Шааф. Я з ним працював 4 роки.

Грубо кажучи, я зрозумів, як грати в футбол, якою має бути тактична гра. Кожен гравець повинен отримувати задоволення і знати, що повинен робити на полі він і його партнер, виходячи з ситуації на полі.

А взагалі кожен тренер зіграв свою роль. Нововведення Бернда Штанге, про які я говорив, також зіграли свою роль. Магат при всій його негативній харизмі (всі думають, що він деспот або тиран), але він скільки тренував і титулів вигравав: із Вольфсбургом виграв чемпіонат Німеччини, із Баварією 2 роки чемпіонат і кубок. В Англії, Китаї працював. Якби він був поганий, то він просто засвітився і все.

Не можу не згадати Євгена Кучеревського в дублі. Він вбив в голову, що ти можеш бути хорошим футболістом.

Потім він став тренером основного складу Дніпра, і вони стали чемпіонами через пару років (чемпіонами СРСР 1988 року – прим. Авт.).

Коли Кучеревський пішов в першу команду, Ігор Олександрович Надєїн прийняв дубль Дніпра. Можна сказати, мій перший тренер в дорослому футболі. Він вбивав нам мову футболу. Я зараз те ж саме роблю для наших молодих гравців U-19 і U-21.

Микола Павлов так міг згуртувати команду на гру, що книгу можна написати, і це повірте, буде хорошою розповіддю для всіх.

Всі тренери були хорошими і щось дали. Але робота з останнім тренером, Томас Шаафом, запам’яталася окремо. Ми стали чемпіонами Німеччини, і в той час ми були командою, яка виграла заслужено. Чемпіонами стали на полі Баварії, не за рахунок їх помилок, а за рахунок того, що ми сильніші. Ми знали, куди бігти, кого тримати.

Це все залишається в пам’яті. Через місяць я вже сам став тренером і напрацьовував свій досвід.

“У мене подарунків в житті не було – все через працю. Мені чужого не треба, але своє я візьму”

– Як побудована клубна система німецького клубу на прикладі Вердера? Яка ієрархія клубу і розподіл повноважень між спортивним директором і тренером?

– Нагорі піраміди – рада директорів, “ауфзіхтсрат” (німецькою Aufsichtsrat – прим. Авт.). Якщо не помиляюся, в Вердері це 11 чоловік. Будь-яке рішення в клубі приймається колегіально, простою більшістю в голосуванні. Якщо 11 чоловік, то достатньо 6 голосів проти 5. Там немає однієї людини, який все-все вирішує. Є головуючий, але у нього теж один голос, як і у всіх інших.

Під радою директорів – три “гешефтсфюрера” (німецькою Geschäftsführer – директор, завідувач, управитель).

“Фюрер” це людина, яка веде свій “абтайлунг” (німецькою Abteilung – відділ, підрозділ). Один з них – спортивний. Вердер Бремен – це не тільки футбол, є і волейбол, жіночий футбол, шахи, настільний теніс. До речі, настільний теніс у них на пристойному рівні, 2 рази чемпіонами ставали.

“Гешефтсфюрер”, головний з футболу – Франк Бауманн. Він може зняти тренера, точніше винести на розгляд ради директорів, щоб ті прийняли рішення. Він одноосібно не приймає рішення, наприклад, якісь гроші витратити.

Разом, один напрямок – спортивний, другий – маркетинг і піар, третій – фінансовий. Це пошук спонсорів, участь в заходах, реклама, робота з фанатами. У Вердері багато маленьких спонсорів, кожному треба приділити увагу.

Якщо ми говоримо про футбол, то “гешефтсфюрер”, директор – Франк Бауманн. Під ним – спортивний директор, який на одному рівні з головним тренером команди Бундесліги.

Зараз головний тренер Флоріан Кофельдт, колись я був. У мене був свій спортдиректор, ми були на одному рівні, приймали рішення з нашим директором, Бауманном, про розвиток клубу, трансфери. Нам треба той чи інший гравець, того гравця продати, того залишити.

В цілому це ми вирішували, тому як рада директорів сильніша в чомусь іншому: фінансист, банкір і так далі. Вони футбол люблять, але не такі фахівці, як я або Бауманн, ті люди, які займають відповідні посади. Є довірливе ставлення до твого посту: якщо ти там, значить, той чоловік, який потрібен клубу і команді.

Потім, після тренера і спортивного директора – йдуть менеджери різних ланок, скаути, помічники, доктора і так далі. Є тренери команд U-21, U-23, дитяча школа.

Школа, юнацький футбол – це окрема структура. Сполучна ланка між професійною командою і школою це тренер команди U-23. Він очолює школу і знаходиться в дуже тісному контакті з тренером Бундесліги.

Коли я був тренером другої команди, раз в тиждень ми обов’язково обідали – мій тренерський штаб і тренери штабу Бундесліги.

Ось така ієрархія. Я її, можна сказати, кар’єрні сходинки, пройшов з самого низу, із тренера 15-річних і так далі до тренера головної команди. За час, що я працював, я поміняв одні двері на інші – з кімнати вийшов, закрив за собою, інші двері відкрив і зайшов.

У підсумку, перейшов із тренера U-23 в професійну команду. Просто змінилася назва, а все в цілому те ж саме, тому що це одна структура.

У Німеччині зараз це загальноприйнята практика (вибори головного тренера з власної клубної структури). Можна або радикально міняти, або є в структурі є перспективний тренер, він довгий час в клубі і все знає про нього, позитивний, авторитетний.

Моя роль була такою ж. Пограв в клубі, і очолив, коли потрібен був сплеск для команди. Коли я прийняв Вердер після 9 туру, у нас було всього 4 очки. Ми тоді виграли перші дві гри, 10 і 11 тури, і все одно ще були на останньому місці. Нас тоді все поховали, в Німеччині в такому випадку кажуть, “однією ногою в труні”.

Правда, були і фінансові проблеми. Вердер це як Зоря Луганськ, бере молодих, розвиває, продає.

Потім з’явилися олігархи в німецькому футболі, великі гроші. Вердер трохи зупинився в розвитку – не те що втратив, але хтось перебудувався, а у нас такого не було. Хоффенхайм взяв мільярдер в нижчій лізі, довів до Бундесліги. Чому не люблять РБ Лейпциг – вважається, що гроші ними не зароблені, а їм дали.

Ми тоді залишилися в Бундеслізі. Чому я кажу що в футболі нічого неможливого немає, я завжди так і налаштовую хлопців. Є нагальні завдання, а є мрія. До мрії треба прагнути, робити так, щоб тебе до мрії привела протоптана тобою доріжка.

Віктор Скрипник, Getty Images

Доріжка має бути обрана тобою. Не просто, що тобі хтось подарує, а через твою працю. В принципі, моя кар’єра так і складалася. У мене подарунків в житті не було – все через працю. Мені чужого не треба, але своє я візьму.

– Як працює селекція Вердера? У вас стояло завдання продавати гравців. Але як ви знаходили недорогих, але талановитих футболістів? І яка в цьому роль тренера?

– У Вердер я не прийшов на порожнє місце, це існувало багато років. Є скаути, вони їздять на турніри по всій Європі і світу (Бразилія, Америка і так далі).

Дуже велику роль відіграє імідж клубу. Навіть якщо ти розумієш, що не можеш змагатися з найбагатшими клубами, маєш показувати, що ти від імені Вердер Бремен їздиш, цікавишся.

Це імідж клубу. І все швидко змінюється, якщо тебе немає на одному турнірі, другому, третьому. А при цьому їздять Боруссія Дортмунд, Байєр, Шальке, Ювентус. І якщо тебе немає рік, два, три, агенти, які мають контракти з гравцями, вони не можуть сказати, що Вердер це хороша адреса для продовження кар’єри.

Є скаути С-юніорів (14-15 років), В-юніорів (16-17 років), А-юніорів (старші роки), профі. Всіх цих селекціонерів я знав особисто, тому що пройшов всі клубні ступені.

У кожного селекціонера є доступ на сайт, своя сторінка на ресурсі Вердер Бремен. Там ти відзначаєш: я був на грі, наприклад, Шальке – Байєр, там є 15-річний хлопчик, звуть так-то, контактний телефон агента, думаю, треба за ним стежити. Так ми ведемо гравця.

Якщо нам кажуть потім, що є 20-річний божевільний хлопець з Шальке, який сильно розвинувся, робить різницю в своєму віці, а в Шальке є сильні гравці на цю позицію або іноземці, яких купили за великі гроші, то ми відкриваємо базу і бачимо записи по цьому гравцю, наприклад, з 15- або 17-річного віку. Наприклад, відомо, через півроку він піде безкоштовно. Якщо ми зараз зв’яжемося з його батьками (а ми перед цим говорили про імідж клубу), то велика ймовірність, що гравець може сказати, що Вердер Бремен це та адресу, яку я хочу мати в наступному етапі своєї кар’єри.

Таких скаутів в Вердері чоловік 15. Коли я був тренером, я говорив, наприклад, що мені потрібен лівий захисник. Мені не пропонували 100 чоловік, щоб я вибрав. Директор футболу і спортивний директор проводили роботу, щоб знайти три людини на лівий фланг. Дивляться з 40 або 100 профайлів і вибирають трьох. Коли троє обрані, вони запрошують старшого тренера.

Мене запрошували три рази. Двоє з гравців, яких ми придбали, це Яннік Вестергорд, якого ми купили за 2,5 млн євро у Хоффенхайма і через півтора року продали за 15 млн в Боруссію Менхенгладбах (данський центральний захисник, зараз захищає кольори Саутгемптона – прим. Авт.), і Ентоні Уджа – купили в Кельні за 4,5 млн євро і буквально через рік продали за 11 млн в Китай (нігерійський нападник, зараз виступає в Уніоні – прим. Авт.).

Яннік Вестергор і Віктор Скрипник, Getty Images

Я прийшов у кабінет, мені включають відео, підготовлене скаутським відділом. Ось гравець, ось його таємниця: грав там, стільки років, така робоча нога, добірка 15-20 хвилин, сильні, слабкі сторони.

Потім доходить до тієї хвилини, коли мене залишають одного, і я можу спокійно подивитися. Я один, на мене ніхто не може вплинути. З трьох міг одного переглянути, піти кави попити. Можу завтра прийти на другого подивитися, подумати, прожити ніч і не помилитися.

І тоді приймаю рішення. Коли головний тренер вирішив, їх завдання все організувати. Не те що б догодити, але головний тренер це капітан корабля під назвою Вердер Бремен. Я підбираю гравця під те бачення футболу, яке хочу мати.

Паралельно я можу з другої команди підтягувати гравців, тому що це економія великих грошей.

Ось така процедура в Вердері, не думаю, що вона сильно відрізняється від інших клубів.

– Як організований відділ скаутів?

– Є 15 штатних скаутів, а є ще позаштатні.

Наприклад, скаут подзвонив своєму знайомому і каже: “Юрген, ти живеш на півдні Німеччини, там така гра, поїдь подивися, будь ласка, гравця, що цікавить”. Той поїхав, подивився, дав свою характеристику, зробив відеозвіт, статистичні дані або переслав гру, яку тільки що подивився. Йому за фактом оплатять добові, за відстань, яку йому довелося подолати.

Після вихідних з понеділка по середу скаути актуалізують інформацію в нашій базі даних, щоб вона була свіжою по гравцям, а не піврічної давності.

Ця робота викликає повагу. У команді Бундесліги це пристойний рівень. Можу тільки уявити, який рівень в таких клубах, як Баварія, Барселона, ПСЖ або Манчестер Сіті.

– Чому захотіли піти з Вердера?

– Наріжний камінь  – клуб. Немає нічого іншого важливішого. Коли виникають труднощі в роботі, то ти приймаєш рішення, що треба відійти в сторону, щоб цей корабель далі плив.

У мене ні в якому разі ніяких образ, нормальні відносини з усіма дійовими особами клубу.

На той момент не склався старт чемпіонату. Методи, які застосовували раніше, це допомагало і рятувало. Але вони вже були неактуальні: півкоманди змінилося, травми важливих гравців (Крузе, Пісарро). Але це не відговорки, ні в якому разі.

Коли я пішов у відставку, Томас Шааф сказав: “Вітаю, тепер ти справжній тренер!”.

Вердер – це велика частина мого життя, 23 роки там пробув. Там діти живуть, навчаються. Завжди вболіваю за Вердер.

Зараз треную Зорю, чому радий і задоволений тим часом, який у мене тут.

– Чи не захотіли залишатися на іншій посаді, окрім головного тренера, наприклад, в аналітичному відділі?

– Не було такого, що, мовляв, працюй саме тут. Пост тренера – це була найвища ступінь. Я був тренером команди Бундесліги, багато про це можуть лише мріяти. Моя футбольна кар’єра вийшла на пік – я виграв чемпіонат Німеччини, і тренерська кар’єра вийшла на пік – я став тренером команди Бундесліги.

А потім я міг залишитися в клубі, і треба було заново знайти себе. У мене залишався контракт тренера, але я вже не виконував обов’язки тренера.

Міг піти тренувати другу команду Вердера, але це був би, мені здається, крок назад. Там не стільки важливий результат, скільки важливо розвивати молодих футболістів. Мені здавалося що це може застопорити мене.

Бути тренером Вердера – це специфічна робота: у тебе свій чемпіонат, тобі цікаві найближчі команди, а не Баварія, Боруссія. У нас свій чемпіонат, у них свій чемпіонат.

Коли подзвонили з ФК Рига, спочатку відмовлявся, а потім прийняв запрошення приїхати. Тим більше є зручний рейс Бремен – Рига, півтори години, і ти в Ризі. Літали три рази в тиждень.

Хороша країна, гарне місто, Юрмала поруч. Ніби на дачу літав. Полетів, подивився команду, думаю, чому б і ні?

Стали чемпіонами Латвії і виграли Кубок країни. Вже інший настрій з’явився до перемог: в Німеччині боролися за виживання, кожному очку радий.

Коли відставали на 12 очок від першого місця, керівництво поставило завдання виграти Кубок Латвії. А чемпіонство? Та ні, не дістанемо, залишилося 2 кола (в Латвії 4 кола грають). В результаті дістали лідера і Кубок виграли.

Виходить, ти планку підняв, а на наступний рік тобі треба все повторити, якнайдалі пройти в кваліфікації Ліги чемпіонів і потрапити в груповий турнір Ліги Європи. Але коли все в країні виграв, йде пересичення, хочеться чогось іншого.

Виктор Скрипник Рига Латвия
Віктор Скрипник, www.facebook.com/rigafootballclub/

Під час першої розмови сказав Рафаїлова: «Коли тренер піде, тоді і зателефонуйте»

– Як надійшла пропозиція від Зорі?

– Мені подзвонив Сергій Васильович Рафаїлов. Чую: “Здрастуйте, це Сергій Васильович”. Не зрозумів одразу, який Сергій Васильович. Зв’язок пропадав, у розмові і не почув прізвище. Він передзвонив: “Це Сергій Васильович Рафаїлов”. Тоді зрозумів, хто це каже, адже людина футбольна, я стежив за українським футболом, знав, хто це.

Поспілкувалися, він запропонував очолити команду. Відповідаю: у вас тренер, якого я добре знаю і поважаю. У відповідь: та ні, все йде до того, що Юрій Вернидуб від нас йде.

Кажу: коли піде, тоді і зателефонуйте. Незабаром читаю, що Юрій Миколайович покинув Зорю. На наступний день дзвонить гендиректор і питає: “Чи читали новини? Можна з вами зустрітися “. Так і вийшла Зоря Луганськ.

– Чи були озвучені завдання в Зорі? Можливо, мета вийти в Лігу чемпіонів?

– Можливо, в якихось клубах ставляться завдання виграти трофеї, але в Зорі такого не було. Робота тренера це копітка робота. Якщо ставити завдання, і якщо не потрапляємо в Лігу чемпіонів, то ви йдете, який тренер на це піде? Може, і підуть аби підписати контракт.

Підкупило те, що в останні роки Зоря була третьою силою, боролася за бронзу, підставляла підніжку Шахтарю і Динамо. Я теж все це бачив, дивився топові ігри чемпіонату України.

– Є бажання побудувати клуб за європейським зразком, як в Німеччині?

– Покращувати треба деталі, а не революцію робити. А в Зорі не треба було нічого сильно змінювати. Треба було лише якісь нюанси підправити.

У кожного свої можливості і здібності. Так само і в Зорі – є свої можливості. Якщо сказати, давайте ось так, це може бути неприйнятним для українського футболу, і воно тут взагалі не пройде. Хіба у нас є щотижневі турніри малюків, де можна скаутам їздити дивитися? Слава богу, є команда 19-річних, вони тут поруч у нас на базі.

Інша справа – ставлення до дисципліни, це так. Мені не потрібні каталоги штрафів. Я зібрав команду і сказав: “Виведіть свій кодекс правил, які ви хочете самі дотримуватися”. Вони хороші дисципліновані хлопці, які склали його.

Кажу: тепер ви вирішуєте, скільки ви хочете платити, якщо хтось порушить. Напишете 5 гривень, буде 5 гривень. Напишете 1 грн, буде 1 грн. Я ні слова не сказав про суму.

Це самодисциплінує команду, тому що ти за це голосував і сказав своє “так”. А через тиждень ти приходиш і запізнюєшся на 15 хвилин. Ось що ви зробите тоді, Олександр? Ви скажете: я ж це сам сказав, я там був. Воно непомітно, але це дуже дисциплінує команду.

Це прості психологічні речі, які розвинені всюди. А якщо зробити це з-під палки (запізнення – 1000, зайва вага – 3000), то кожен захоче тебе обдурити, тому що це тренер чи президент зробив. І гравець вже проти тебе.

Ось що я застосував, що працює в Німеччині. Ну і прихильність до клубу, але для цього треба більше часу.

Віктор Скрипник, фото – zarya-lugansk.com

– Гарний приклад. Ви його взяли у когось із тренерів?

– Це ті знання, які дають під час навчання на тренера в Німеччині. Це психологічні аспекти, які важливі для групової роботи. Це може застосовуватися в будь-якому командному виді спорту: футболі, баскетболі, хокеї. Для індивідуальної роботи – інші аспекти.

***

“Після гри Гвардіола сказав:” Віктор, я не люблю так вигравати. Пенальті не було, вибачте, це частина футболу”

– На прикладі будь-якого матчу Вердера і Баварії розкажіть, чому Пеп Гвардіола крутий тренер.

– Людина живе футболом. Нічого нового не додам, крім того, що про нього розповідають журналісти, аналітики. Просто мені пощастило це все наживо побачити, спілкуватися.

Це інший рівень. У Баварії завдання стати чемпіоном, виграти Кубок, грати в Лізі чемпіонів. З року в рік у них ці цілі.

Гвардіола прийшов в Баварію після Барселони зі своїм баченням. Він міг за матч зробити 6 перебудов. Але вони бігають по рейках, а бігають так, що ти думаєш, швидше б ці 90 хвилин пройшли. І будеш далі вирішувати свої завдання в чемпіонаті.

Ти переглянув, зрозумів, що ти нічого не зрозумів і поїхав додому. Не те що ловити нічого, ми намагалися протистояти.

У перший мій рік в Вердері ми ледь не вирвали нічию. Поступалися 0: 1 і мали два моменти в останні 5 хвилин. Один з них був забійний, але Нойер якимось дивом потягнув м’яч.

Останні 20 хвилин ми їх піджали добре. Кореспондент питав після матчу: у вас була така тактика стояти позаду, а потім підібрати? Якщо ви ще з Баварією тактику вибираєте, щоб останні 20 хвилин побігти, то ми різний футбол дивилися.

І був ще один матч, півфінал Кубка Німеччини. Тоді ще VAR не було. Ми програвали 0:1, а це Кубок, можна ризикувати. Ми і ризикували, йшли всією командою на стандарти. Один-другий момент, але тут – контратака, і Артуро Відаль, який зараз в Барселоні, намалював пенальті. Там навіть контакту не було, але суддя повівся і поставив пенальті. У підсумку, вони повели 2: 0, і ми заспокоїлися.

Після гри Гвардіола сказав: “Віктор, я не люблю так вигравати. Пенальті не було, вибачте, це частина футболу”. Це відразу ж викликає повагу.

У Німеччині не так, як в Україні. У нас навіть ніхто особливо не говорить ні з ким, тільки можуть привітатися. Мені здається, кожен повинен один одного якщо не підтримувати, то хоча б викликати повагу.

Суддя, наприклад, після гри повинен викликати у мене повагу. Він теж під тиском, він під тиском двох команд. Але іноді арбітр губиться і мало не на рівних з футболістами, веде себе не найкращим чином. Це впадає в очі.

Жодного разу за весь час в Німеччині не було думки, що помилка була допущена спеціально. Судді це ті ж гравці, вони допомагають робити гру краще. Помилки бувають. Але як себе людина веде після цього, це викликає повагу.

В Україні трохи інакше. Це не критика, а просто констатація факту. Моє бачення, адже я нова людина в УПЛ.

– Проти ще одного знакового тренера, Юргена Клоппа, у вас вийшло зіграти краще, і один матч Вердер виграв у Боруссії. Бачилася чи перспектива, що Юрген може вирости в одного з кращих тренерів світу?

– Тренер, який в епоху сучасної Баварії два роки поспіль вигравав чемпіонат Німеччини. Не думаю, що треба говорити про те, чи були перспективи стати великим тренером. Ще й грав у фіналі Ліги чемпіонів з тією ж Баварією, але програв.

Це та людина, яка з Боруссієє зробив те, що зараз робить із Ліверпулем. Це вже був факт.

Так, він своєрідна людина, прямолінійний. Зі своєю правдою, своїм баченням футболу. Дуже прямий.

Те, що ми їх обіграли, вони тоді були в поганій формі. Ми були передостанні, а вони треті знизу. Ми їх обіграли і помінялися місцями в таблиці. Це була остання гра першого кола.

А в останній грі другого кола ми грали в Дортмунді, Вердер випереджав Боруссію на одне очко. І якби зіграли внічию, то може бути, потрапили б в Лігу Європи. Дортмунду ж потрібна була тільки перемога. Боруссія виграла 3:2, один з голів нам забив Генріх Мхітарян. Вони вийшли в ЛЄ, а ми ні.

Після матчу Клопп мені сказав: “Слава богу, все закінчилося, я йду у відпустку”. І вислови, які не для преси.

варіант матеріалу

Добавьте «sportarena.com» в свои избранные источники Google News (просто нажмите звездочку)

Джерело: Sportarena.com

Рейтинг записи: 12345


Рейтинг букмекеров
#букмекерописаниебонусоценкасайт
1 Фаворит обзор 10 000₴ + 300 FS
5
РЕГИСТРАЦИЯ
Или аккаунт Sportarena