«Як для білого гравця, Супряга – зашвидкий!». Сонко ледь не перейшов у Челсі, а тепер знайшов півзахисника для Колоса

...

Сенегальський агент – про англійський, французький та український футбол

«Як для білого гравця, Супряга – зашвидкий!». Сонко ледь не перейшов у Челсі, а тепер знайшов півзахисника для Колоса

З екс-гравцем «Сток Сіті», «Іпсвіча», «Хала» та збірної Сенегала Ібрагіма Сонко спілкуюсь у одниму зі столичних готелів.  Нині агент тільки-но закрив трансфер сенегальця у «Колос». Він відкритий! І здається готовий годинами говорити про світ АПЛ, стереотипних англійських тренерів та африканських гравців.

Владислав Супряга  – це перший  форвард з часів Шевченка, якого я бачив, хто може стати новим Шевченко. Він високий, швидкий,  з неймовірними фізичними характеристиками. Без расизму, але, як для білого хлопця, він надзвичайно швидкий. Зростом 186 сантиметрів, але йому потрібно додати в плані фізики. Він поки м’який. Хтось його штовхне – падає.

Владислав Супряга
Владислав Супряга, фото – scdnipro1.com.ua

Супрязі потрібно більше займатися в плані психології, ментальності. Щоб не виникало думок, на кшталт, я граю в УПЛ, забиваю, все вже є. І в той же час, щоб він мужнів. Для цього треба працювати у тренажерному залі. Я не кажу, щоб Супряга був як Кличко, але він повинен загартувати себе, свою налаштованість, менталітет. Щоб в ті моменти, коли його підсвідомість каже, що він більше не може, переступав через це і допрацьовував. Весь час покращувати себе, вдосконалювати.

Згадати хоча б Кріштіану Роналду. Він приїхав до Англії високим, худим і швидким. В Англії він почав займатися над своїм тілом, перейшов у Реал, потім Ювентус і постійно впродовж кар’єри підтримує себе в чудовій формі. Зараз в нього модельне тіло. Він працював над цим сам довгими роками. Супряга може бути топ-форвардом, новим Левандовським. Цей хлопець має неймовірні данні і розуміння гри. Все це потрібно ще більше розвинути.

В Англії більшість футболістів працюють у тренажерному залі індивідуально.  Не вірте тим хто каже, що тренажерний зал робить вас затиснутим. Тільки-но перейшовши у Брентфорт, я приїжджав за 40 хвилин до тренування і йшов в зал. Кожного дня я робив додаткові вправи чи в залі, чи на тренуванні. Я був високий і худий, мої партнери по захисту були потужнішими за мене, багато часу проводили в залі. Я не хотів від них відставати.  Адже англійський футбол тоді був справжньою м’ясорубкою. Якщо ти не будеш готовий до боротьби, то довго там ти не протримаєшся.

Чим більше я виконував вправ, тим краще я почувався на полі. І потім, коли перейшов у Редінг, мені було легше. Там взагалі за розкладом зал був три дні поспіль (понеділок, вівторок, середа). І я боявся, що стану заважким, неповоротким. Але мені пояснили, що, якщо приходити, піднімати штангу і не бігати, тоді це справді буде так. Але якщо прийти за 40 хвилин до тренувань і виконати необхідні вправи, то все буде нормально. Пояснили, що я футболіст, а не атлет. Зараз я розумію, чому молоді англійські хлопці в спортзалі. Якщо ти гарно підготовлений фізично, ти можеш не озиратися назад, можеш втікати, ти можеш відбирати, стрибати.

Ще з українських гравців відзначу неймовірний потенціал Сергія Булеци. Я стежив за ним на тренуваннях під час зборів у Туреччині. Він може робити усе те, що й Азар, тому що його техніка фантастична. Але він занадто спокійний. У мене складається враження, що він щасливий в Дніпрі і нічого не хоче змінювати. Це сумно. Таким гравцям я кажу: «Подивись на АПЛ, який там чемпіонат, які там футболісти. Хіба ти не хочеш грати проти Манчестер Юнайтед чи проти Челсі? Отямся і вдосконалюй себе! Не зупиняйся на досягнутому!».

Сергій Булеца, фото – scdnipro1.com.ua

У збірній Сенегалу я був разом з Папе Діакате. Він божевільний хлопець.  Ми досі спілкуємось. Спокійний і тихий в житті, але коли виходить на поле, то стає божевільним. Нападники суперників навіть питали: «Чому він настільки агресивний? Невже хоче нас зламати?». Насправді він дуже добра людина. Коли лондонський Арсенал грав проти Динамо, то Каноніри розглядали можливість трансферу. Він дуже чіпкий. Папе дуже щільно грав проти лондонців і навіть завдав травми одному гравцю. І це зупинило перспективу переходу. Я не думаю, що Діакате навмисне хотів його травмувати, це просто його стиль гри.

Зараз Діакате у Франції. Він повернувся в Нансі, тренує молодь. Якби йому запропонували роботу у Динамо, він би повернувся в Україну.
Папе дуже любить вашу країну. Я пам’ятаю, коли ми приїжджали в збірну, він з теплом розповідав про Україну. Так, можливо, не так багато українців знають в Європі, але країна просто чудова. Він говорив, що футбол в Україні непоганий, але лише три сильні команди – Динамо, Шахтар і Дніпро. Прекрасна країна і дуже добрі люди. Тому що в той же час ми говорили ще про Росію, інші східноєвропейські країни, про проблему расизму, про те, що там не люблять темношкірих. Але Діакате сказав, що люди там не расисти, вони нікого не утискають, просто банально дуже рідко бачили темношкірих і це в них викликає подив, не більше.

Коли я був гравцем Редінга, у мене був шанс перейти у Челсі. Ми грали проти Дрогба, Террі, Лемпарда, поступилися – 0:1, але дуже добре виглядали. Це той матч, коли Петера Чеха травмували, а далі зазнав ушкодження і Карло Кудічіні. Він  зіштовхнувся зі мною. Двох воротарів відвезли в лікарню, а матч у «рамці» завершував Джон Террі.

Ми поступилися, але я зіграв дуже добре, зокрема проти Дрогба. Після гри я пішов потиснути йому руки, і він сказав мені: «Чому ти в Редінгу? Ти занадто гарний захисник щоб бути тут!». Я відповів: «Дякую» і пішов в роздягальню. І пізніше там мені хтось сказав: «Сонко, тебе там чекають». Я запитав: «Хто?». Мені відповіли, що Дідьє.  Я ніколи не спілкувався з ним раніше. Тому це було дивно. Дідьє попросив мій номер і сказав, що я сподобався Жозе. Наступний матч із Челсі ми зіграли 2:2, і я також дяів дуже добре. В один момент мною цікавилися Челсі та Манчестер Юнайтед. Я тільки й думав про це. Мріяв як перейду у топ-клуб.

У кожного є мрія. Наприклад, у кожного журналіста є людина, у якої він хотів би взяти інтерв’ю. Так і в мене був шанс перейти у великий клуб. Той рік був просто ідеальний, але в один момент я отримав важку травму і все обірвалось. Я не хотів у це вірити. Не розумів чому це сталося саме в цей момент? Чому саме тоді міг організм не витримав? Якщо мені вже судилося травмуватися, добре, окей. Якщо я б спочатку переїхав в топ-клуб, а там вже травмувався – без питань, чудово.  Але це сталося перед можливим переходом, і замість мене у Юнайтед взяли Кріса Смолінга. Йому пощастило, мені ні. У Челсі ж і так було все добро із захисниками. Вони мали Джона Террі і я не пам’ятаю, чи підписали вони тоді когось. Але я вірив до останнього. Ця думка потім не полишала мене дуже довго.

Якби тоді мені ніхто не казав, що топ-клуби цікавляться мною, я б сприйняв ту травму нормально, ні про що не шкодував би. Але коли мрія була вже у тебе в руках і в момент настільки віддалилася…

Після травми я вже не був тим гравцем.  Я перейшов у Сток Сіті,  продовжував так само займатися в залі, тренуватися, але психологічно вже не міг повернутися на той рівень, думки заважали мені. Дуже довго не міг прийти до тями. Мені знадобилось багато років щоб зрозуміти чому моя кар’єра пішла не за планом.

У Англії є проблема з місцевими тренерами. Марк Хьюз – без роботи, Сем Аллардайс – без роботи, Тоні Пьюліс – без роботи, Алан Пардью – поїхав в Нідерланди. Я поважаю усіх, але, на мою думку, вони вже не зможуть досягти великих успіхів. Бо футбол рухається вперед, розвивається.

Гляньмо на Артету, Гвардіола дав йому дуже багато за ці 2-3 роки роботи з ним.  Якби не Пеп, він навряд чи очолив би Арсенал. Футбол дуже змінився з тих часів, коли я ще грав. Тому не можна тренувати дорослі команди, дітей одним і тим же способом багато років. Ти не зможеш досягати результату і бути на вершині.

У Сток Сіті мене тренував Тоні Пьюліс. Це якраз прекрасний олдскульний англійський наставник, який любить швидкості, біг, акцент на фізиці. Він намагався змінитися, награти щось нове у Вест Бромі, але це не його футбол. Він шикарний у своєму стилі, чудово може налаштувати команду і  гнути свою лінію. У нього завжди грали такі футболісти, як я, Пітер Крауч. Філософія проста: один чи два високих нападники, лонгболи, закидання на них. Плюс два швидкі вінгера, які можуть протягти м’яч і подати. У центрі обов’язково бокс-ту-бокс півзахисники. Якщо ти не бокс-ту-бокс, то він на тебе навіть не подивляться.

Флангові захисники також повинні подавати. І якщо вінгери втікли вперед, флангові захисники обов’язково залишаються на своїй половині. Мінімум 4 гравці повинні бути позаду. Тому в основному схеми 4-4-2 чи 4-4-1-1. Голкіпер вводить м’яч, усі стягуються вужче, готуються боротися. Граємо на маленькому клаптику поля. Але, коли ти втратив м’яч, ти повинен в доброму сенсі, бути як собака, швидко, агресивно повернути м’яч і зайняти свою позицію. Він не міг прямо сказати «кусайте їх», але вимагав постійного пресингу і тиску. І всі, навіть форварди, мають повертатися, хоча б до центру поля. Нам вдавалось грати проти великих команд, бо вони грали широко. І ми легко знаходили вільні зони. Пьюліс навпаки настійно наголошував грати вужче.

Однакова тактика на всі команди – хоч на Астон Вілу чи Ман Юнайтед. Великий акцент на стандарти. Два центральні оборонці обов’язково йдуть боротись у штрафний майданчик суперника.

Коли я перейшов до Туреччини, почав грати, тренер підійшов до мене і питає «Сонко, чому ти постійно б’єш вперед? Чому ти не можеш віддати пас ближньому?». Кажу, що 5 років не віддав короткі паси. В Англії грали логнболами. Настільки сильно мене прошили англійські тренери.

Мені пощастило грати з багатьма легендарними футболістами – Лі Боєр, Лес Фердінанд, Мартін Кіоун. Кожен з них чомусь навчив мене.

Мартін Кіоун порівнював мене з Солом Кемпбеллом, казав, що за статурою, фізичними даними ми дуже схожі, і я можу дорости до його рівня.

Нванкво Кану хоч грав за Іпсвіч, однак продовжував жити у Лондоні. Кожного дня дві години їхав на бусі, де у нього було ліжко щоб відпочивати. На базу заїзжав бус, відкривались двері виходив заспаний Кану. По статурі та його рухам здавалось він ледачий та повільний,  але у нього неможливо було забрати м’яч. Боже, який же він технічний і майстерний! Він був завжди в доброму гуморі, постійно посміхався. Він зірка, він робив, що хотів. Він не витримував вже весь матч, виходив на 20-25 хвилин, але показував шикарну гру.

Я дуже поважав цих футболістів  і часто грав м’яко проти них. Одного разу Лес  Фердінанд запитав мене «Чому граєш так обережно?».  Я відповів, що не хочу завдати йому травми. На що він відповів: «Не бійся! Ти повинен завжди грати до кінця, кожне тренування – як остання гра!». Це один з ключових моментів моєї кар’єри.

Франція завжди виховувала хороших гравців. Я приїхав до Франції 6-місячним малюком. У 16 – потрапив до Сент- Етьєну. Франція відкрита для усіх. Тут зацікавлені у вихованні молодих талановитих гравців з різних африканських країн. І самим хлопцям різних національностей легко адаптуватися. Вони обмінюються досвідом, історіями, новинами, конкурують, кожен відчуває себе органічно. Вони тут виростають, міцнішають і стають чоловіками. У кожній окремо взятій команді від 5-6 темношкірих гравців. Багато таких як я, які приїжджають у Франції зовсім молодими і виростають як футболісти саме тут. Мікс національностей. Поглянь хоча б на збірну Франції: білі, араби, темношкірі, там можна скласти три топ-збірні (білих, арабів і чорних)  (пауза). Останнє речення не расизм.

Я вже закінчив з футболом. Зараз дивлюсь за молодими гравцями, намагаюсь зробити їх відомими у світі. Україна дає мені можливість знаходити таких гравців і допомагати їм зростати. Нещодавно ми разом з партнерами Sixteen Football Agency зробили трансфер 19-річного сенегальця Мамаду Данфа у Колос. До речі, його кликали у молодіжну команду Ам’єна, але ми обрали Колос. Клуб, а також Іван Піроженко, Саша Яковенко роблять все щоб цей хлопець почувався тут як вдома.

Мамаду – дуже дисциплінований, виконує всі настанови тренера, технічний, високий і сильний і має гарну швидкість. За моїми прогнозами йому потрібно буде 6 місяців на адаптацію в нових умовах, і потім ви побачите чого він вартий. Я сказав йому: «Настав час, щоб люди дізналися про тебе, покажи на що ти здатний». А він здатний на багато чого, бо він реально сильний гравець

В Україні гарно розвинений футбол, але поки що не має виходу на європейський ринок, тут не так багато іноземців, якщо не брати двох грандів Динамо та Шахтар. У вищій лізі гарні команди, але, якщо сюди приїдуть гравці з різних країн, це підвищить рівень чемпіонату і дасть поштовх молодим українським футболістам ще краще прогресувати. Якщо проти них будуть грати сильніші виконавці, то і вони ставатимуть сильнішими. Тож, я думаю мікс гравців з різних ераїн, як в Англії, Франції, Бельгії змусить український чемпіонат рости.

Що стосується моєї філософії як агента, то дуже важливо мати план для кожного проекту. Не треба думати «скільки я зможу на ньому заробити». Тому  я, Іван та Саша не думаємо про гроші, насамперед ми думаємо як розвинути потенціал наших гравців. Те саме ми кажемо і молодим футболістам: «Гроші ви ще встигнете заробити за кар’єру, зараз фокусуйтесь на грі, на самовдосконаленні».

У нас була пропозиція з Ам’єну, але Мамаду відмовився. Вони казали, що рік пограє за молодіжну команду, а потім його підтягнуть до першої, адже йому ще не було 18. Далі з’явився варіант зі Стандартом Льєж, але знову вирішили не йти цим шляхом. Ми продовжили шукати, і далі я познайомився з Сашею Яковенком, який показав мені проект залучення іноземців в Україну. Їх адаптація тут та прогрес. Ми, африканці, маємо їхати з дому, щоб стати успішними в футболі і, я думаю, людям є чому повчитися і в нас.

Умови для життя які я побачив у Києві мене вразили. Я розумію, що це столиця, але все одно вам варто цінувати те, що маєте.  У Сенегалі є лише один великий стадіон, і він такий старезний. Щоб його підготувати до матчу збірної потрібно 2-3 місяці. Мені подобається, коли люди говорять, що у Сенегалу – класна збірна, Мане – гравець топ-рівня і так далі, але в самій країні майже усі поля зі штучним покриттям або ж без трави, де не дуже комфортно грати. І якщо ти подивишся на Європу, умови там, то зрозумієш, що Європа має вирощувати в рази більш топ-гравців, ніж Африка. Тому наші гравці, коли приїжджають в Європу, готові працювати в будь-яких умовах, вони більше витривалі, вони готові працювати і прогресувати постійно.



варіант матеріалу

Sport Arena запустила блоги. Общайтесь, обсуждайте, спорьте.

Джерело: Sportarena.com

Додати коментар
Читайте також
Или аккаунт Sportarena
Увага

Додати зображення
Оберіть файл
Цитувати
Увага

Ви впевнені, що хочете видалити цей коментар?

Увага

Are you sure you want to delete all user's comments?

Увага

Are you sure you want to unapprove user's comment?

Увага

Are you sure you want to move to spam user's comment?

Увага

Are you sure you want to move to trash user's comment?