Sportarena

СПОРТ vs СМЕРТЬ: вони вмирали за медалі під п’ятьма кільцями

Антологія трагічного в історії спорту – це новий текст-серіал на Sport Arena. В першій частині – про олімпійський мартиролог спорту

СПОРТ vs СМЕРТЬ: вони вмирали за медалі під п’ятьма кільцями

Ігор Дашков, Sport Arena

Людина народжена, щоб померти – виняток був тільки один, і він тільки підтверджує правило.

Хтось помирає в бою, хтось – у домашньому ліжку, цьому найбільш смертоносному й небезпечному місці на світі. А для декого доля готує особливий кінець життєвого шляху. Достоту спортивний.

Немало душ зібрав під час своєї історії спорт.

А починати відлік варто, мабуть, від класичних Олімпійських ігор. Тим більше, що висвітлені вони не згірш від перших Олімпіад новітніх часів, і для нащадків збережені не лише імена великих чемпіонів, а й дивовижні обставини їхніх виступів.

* * *

…Четвертий день Ігор. Його чекали з великим нетерпінням. Неспішно, поважно виходили на арену олімпійці. Бурхливими емоціями вибухали вболівальники. Розігрувалися лаври переможця в панкратіоні – жорстокій грі не на життя, а на смерть.

Сучасні боксери та борці, подивившись змагання в цих жорстоких єдиноборствах, були б вражені його інструментарієм. Хіба що ММА могло б зрівнятися з брутальністю та універсалізмом панкратіону – цілком собі прикладної дисципліни, яка знаходила собі застосування і в мирному, і в воєнному житті. Елліни били одне одного, душили смертельними захватами, сплітались ногами й руками, замішуючи свої піт і кров у піску. Пилюка підіймалася над ареною, але тисячі очей стежили за кожним рухом. Траплялося, що прямо в боротьбі помирали дужі спортсмени. Затяжні сутички часто завершувалися блискавично – тільки п’ятки мелькали в повітрі, а переможений видихав, ударяючись об землю й розбиваючи об неї свої надії на славу.

Сострат Сікіонський, Капр Елідський, Стратон Александрійський – ці гучні імена прославлять панкратіон у майбутніх століттях, а VI вік до нашої ери мав одного з найбільш незвичайних чемпіонів. Аріхіон Фігалейський походив із Аркадії. Це був статний, міцний борець. Він дві Олімпіади поспіль був найкращим у панкратіоні й у вирішальній сутичці чекав двобою з Гіппостратом. Тяжкою була ця сутичка. Важким суперником був чемпіон. Гіппострат накинувся на Аррахіона, обхопивши його руками та ногами. Важким тілом покрив він суперника, обхопивши його горло.

Аріхіон не мав вибору – смикнувся вбік, спробував вивільнитися, а потім з останніх сил потягнувся до ноги суперника. В очах тьмяніло, в вуха били вигуки тренера: «Не здаватися!» Чемпіон втрачав свідомість і всю лють уклав у вирішальний удар правою ногою в ногу суперника. Гіппострат закричав від болю й схопився за ногу. Опухла щиколотка, ступня та палець. Він підняв руку, показуючи, що не може вже боротися. А поруч лежав мертвий чемпіон, який задихнувся від міцних обійм Гіппострата.

Судді вперше зіткнулися з таким випадком. Та невдовзі виступили зі своїм рішенням. Так як Гіппострат підняв руку, здавшись на милість супернику, Аріхіон – хай і неживий, а мертвий – проголошується чемпіоном у панкратіоні втретє. І востаннє. Лаври переможця на 54-й Олімпіаді дісталися мерцю. Аріхіона ще сучасники проголосили найвідомішим чемпіоном з панкратіону. Майстерними були Сострат, Капр, Стратон – великі переможці наступних поколінь. Сам великий мислитель Платон, кажуть, був чемпіоніком у суворому панкратіоні. Але було щось, у чому їм всім не можна було зрівнятися з Аріхіоном – спортсменом, що став символом волі до перемоги. У рідному місті на пам’ять про нього залишилася статуя, а ім’я триразового чемпіона залишилося в історії та міфах.

Олімпійські ігри давнини відбувалися від VIII століття до нашої ери майже чотири сотні років. Але потім забулися, як і багато добрих винаходів античного світу. Аж поки романтик, гуманіст і мрійник П’єр де Кубертен не запропонував відновити традицію, яка загубилася в тисячоліттях. Нові часи – нові чемпіони. І нові жертви.

* * *

На П’ятій Олімпіаді трагічно обірвалося життя 21-річного Франсішку Лазару. В 1912 році він був у розквіті сил з особистим рекордом у марафоні 2:52:08 (для порівняння – світовий рекорд на той момент становив 2:51:23.6, і португалець мав реальні шанси його перекрити). 14 липня, коли відбувалися вирішальні перегони, у Стокгольмі було спекотно. Температура досягала 32 градусів у тіні. Франсішку, щоб не дістати сонячних опіків, намастив шкіру лоєм (чи то салом, чи то воском). Але не врахував, що закриття порів шкіри порушує терморегуляцію всього організму. Крок за кроком давався йому все важче, і після тридцятого кілометра, подолавши три чверті дистанції, втратив свідомість. Лікарі встановили – температура тіла у Лазару піднялася до +41С. Наступного дня, 15 липня 1912 року, він помер – ставши першою жертвою Олімпіад сучасності. За легендою, «засновник» дисципліни Філіппід, поспішаючи з Марафона до Афін, щоб сповістити еллінів про перемогу в війні, також помер – уже за фінішем, сказавши співвітчизникам найголовніші слова: «Возрадуйтесь, афіняни, ми перемогли!»

…Новий олімпійський і світовий рекорд у підсумку встановив південноафриканець МакАртур (2:36:54.8). Нині орієнтир всього світу – 2:01:39 від кенійця Кіпчоґе. Людство бореться, щоб «вибігти» із двох годин на 42-кілометровій класичній дистанції. Траурну церемонію на Королівському стадіоні Стокгольма відвідало більше двадцяти тисяч чоловік. Для родини Лазару вдалося зібрати 3800 доларів підтримки, а в Соллентуні до цих пір стоїть пам’ятник Франсішку. Біля Ліссабона, на його батьківщині, його ім’я носив стадіон.

Фото – wikimedia.org

* * *

ХІ ігри проходили в Берліні й призвели до трагедії в боксі. На першому ж етапі в напівлегкій вазі румун Ніколае Берешет бився з естонцем Евальдом Сеепере. Бій він програв, а через три дні, 14 серпня 1936 року, помер у 21-річному віці від зараження крові. Смерть називали дуже загадковою – підозрювали отруєння, занесення якоїсь інфекції через поріз чи ранку. Розпалювала підозри й відмова властей Третього Райху віддати тіло загиблого. Спортсмена поспішно похоронили прямо тут, у Німеччині, не відпустивши траурну процесію в Румунію.

Серед показових дисциплін, не включених у програму змагань офіційно, був планеризм. 3 серпня 1936 року 25-річний австрієць Іґнац Штіфзон перенапружив свій планер і зламав крило, тож упав із висоти 700 метрів. У досвідченого спортсмена, армійського техніка, був парашут, але він просто не встиг вивільнитися й скористатися ним для порятунку.

* * *

XIV Олімпійські ігри в Лондоні – перші повоєнні, радість для тих, хто вижив у безумстві Другої світової. Але не всі вийшли на старт. 21-річна чеська гімнастка Елішка Мисакова завоювала право представляти батьківщину на Іграх, але вже по прибутті в Великобританію відчула слабкість, потрапила в лікарню де й отримала страшний діагноз – поліомієліт. У той час, як її гімнастична команда боролася за медалі, вона боролася за життя. Безуспішно. Померла 14 серпня 1948 року. Чеські гімнастки завоювали «золото» – в тому числі сестри Мирослава та Елішка Мисакові. Як колись античному чемпіону Аріхіону, Елішці присудили посмертні лаври переможниці.

* * *

На XVI іграх у Мельбурні недорахувалася спортсмена італійська вісімка в академічному веслуванні. 23-річний Арріґо Менікоччі допоміг команді в трьох успішних перегонах, але, коли італійці боролися за вихід у півфінали й програли, це був останній заплив здібного гребця. Вночі він вирішив прокататися зі своїм австралійським другом Вільямом МакКеєм, однак той врізався в дерево й обидва загинули на місці. На батьківщині Арріґо, в маленькому містечку під Римом, його ім’я присвоїли спортивному центру.

* * *

XVIІ ігри проходили в Римі. Втрата трапилася тут прямо на спортивних стартах. 23-річний данський велосипедист Кнуд Йєнсен прибув на Олімпіаду в статусі чемпіона своєї країни та Нордичного чемпіонату в індивідуальних гонках та срібним медалістом у командних перегонах. Під час гонки на 100 км температура піднялася до 40 градусів у тіні. Після першого ж кола Йєнсен поскаржився на запаморочення. Його товариші по команді тут же вступили в гру, щоб команду не дискваліфікували – на той момент інший велосипедист, Йоргенсен, вже вибув із гонки через сонячний удар. Вони підтримували Кнуда, поливали його водою, і він ніби отямився. Але як тільки Йєнсена відпустили, він тут же впав з велосипеда на землю й розбив голову. 26 серпня 1960 року він помер у Римі. Пізніше смерть гонщика обросла чутками – нібито розтин і аналіз крові показали сліди допінга, в тому числі –амфетаміну. Цей інцидент спричинив рішення МОКу збільшити контроль за тим, що дається спортсменам. Родина Йєенсена, одруженого, до речі, на родичці олімпійського чемпіона, отримала 1600 доларів страховки.

* * *

ІХ зимова Олімпіада проходила в Інсбруку в 1964 році. Трагедія сталася ще до її початку. 22 січня відбувалися тренувальні спуски на санках (вони дебютували на Іграх). 58-річний член британської збірної Казімеж Кей-Скжипецьки на повному ходу врізався в перешкоду, зазнавши переломів черепа та тазу, а також численних ушкоджень внутрішніх органів. За життя колишнього пілота, мужнього та тренованого чоловіка лікарі боролися цілу добу, але травми спричинили колапс органів і зупинку серця. Спортсмен-аматор, який зацікавився санним спортом у пізньому віці, став першою, але не останньою жертвою австрійської олімпіади.

Через три дні розбився 19-річний гірськолижник Росс Мілн. На тренувальному заїзді на швидкості 60 миль/год він врізався в дерево, і врятувати його вже було неможливо. Хоча спершу причиною загибелі називали недосвідченість спортсмена, помилково вважаючи його школярем за віком, було встановлено, що він старший на два роки, ніж вважалося, й мав досвід заїздів на провідних європейських трасах. Щоб довести, що австралійські гонщики мають право змагатися на зимових трасах на рівні зі спортсменами з молодших країн, його молодший брат Малкольм через п’ять років став першим неєвропейцем, який виграв гонку на Кубку світу і зійшов на подіум як представник південної півкулі.

* * *

Мюнхен’72 затьмарився жахливим терактом – палестинці з організації «Чорний вересень» вбили двох ізраїльських олімпійців і взяли в заручники ще дев’ятьох. Оціпеніння переговорників, перестрілка з поліцією та трагічні наслідки невдалого штурму призвели до загибелі 11 ізраїльських спортсменів, тренерів і суддів, одного поліціянта та п’яти терористів.

* * *

XVI Зимові Олімпійські ігри приймав у 1992 році французький Альбервіль. Серед показових дисциплін у програмі змагань був і швидкісний спуск на лижах. 27-річний швейцарець Ніколя Бошате, представник відомої олімпійської родини, вранці 22 лютого 1992 року розігрівався разом із колегами зі швейцарської та американської збірних. У момент, коли вони спускалися вниз, вони підскочили через перешкоду, не помітивши поруч снігоприбиральну машину. Іншим пощастило оминути її, а от Ніколя в польоті врізався прямо в неї. Спортсмен загинув на місці. Він був хорошим сім’янином, мав двох дітей, займався теслярством.

* * *

27 липня 1996 року, в розпал XXVI літньої Олімпіади в американській Атланті, у парку вибухнула бомба. Від вибуху загинула 44-річна Еліс Хоуторн із Олбені, а також 44-річний оператор турецького телебачення Меліх Узуньол, який помер від серцевого нападу. Більше сотні людей зазнали травми різної важкості. А третьою жертвою інциденту пізніше – більш як через десять років – став охоронець Річард Джуелл. Хоча він першим помітив рюкзак із вибухівкою, попередив про це колишніх колег – поліцейських і активно допомагав виводити людей з-під зони ураження, пізніше ЗМІ зробили його «цапом-відбувайлом». І хоча навіть офіційних звинувачень Джуеллу не висували, а пізніше знайшли справжнього терориста – фанатика, пізніше Річард помер від серцевого нападу. Навіть через роки він переживав несправедливі через звинувачення й травлю, організованою в пресі…

* * *

XXVIІ Олімпіада також зазнала втрати – правда, «неврахованої» в офіційній статистиці. Річ у тім, що спортсмен був у резерві своєї збірної команди, а загинув він не під час змагань. У вересні 2000 року під час Сіднейської Олімпіади 22-річний нігерієць Гігінус Ануго тренувався з товаришами по команді естафети 4х400 метрів. За різними версіями, він чи то продовжив тренування, побігши в бік вулиці, чи то завершив заняття й хотів повернутися в олімпійське містечко, але, в будь-якому випадку, молодий і талановитий бігун вирішив перейти вулицю й був збитий машиною. За відгуками преси, він мав хороші перспективи в бігу на 200 та 400 метрів. Напевно, великі перемоги були попереду…

* * *

XXI Зимова Олімпіада, яка проходила в 2010 році в Ванкувері, стала фатальною для 21-річного саночника Нодара Кумаріташвілі. Продовжуючи сімейні традиції після батька, дядька та дідуся, перспективний грузинський спортсмен кваліфікувався на чоловічі одиночні змагання з санного спорту, проте 12 лютого 2010 року під час тренувального заїзду не вписався в трасу, вилетів із санок і врізався в залізну колону. Нодар загинув практично відразу, втративши свідомість від травм. На батьківщині заснували турнір пам’яті талановитого олімпійця. Це була перша втрата Грузії на Іграх.

* * *

На Паралімпіаді в Ріо 2016 року загинув 48-річний іранець Бахман Голбарнеджад. Він врізався головою в скелі під час змагань велосипедистів, і хоча йому надали медичну допомогу на місці, а потім відвезли до госпіталю, він помер від зупинки серця.

* * *

…Вони запам’ятаються такими – веселими, життєрадісними, сильними. Змагаючись на межі людських зусиль, олімпійці назавжди залишилися олімпійцями.

варіант матеріалу

Добавьте «sportarena.com» в свои избранные источники Google News (просто нажмите звездочку)

Джерело: Sportarena.com

Рейтинг новости: 12345


Или аккаунт Sportarena