«Я скажу чесно, у мене теж є якась чуйка, що ми щось зробимо [у відборі на чемпіонат світу]. Чоловіча збірна наробить шуму, я так відчуваю. Тим більше, у нас зібралися дуже серйозні хлопці», – не приховуючи власного захоплення від зробленої роботи, розповідав президент федерації волейболу України Михайло Мельник в інтерв’ю Sport Arena за місяць до відбору. Тоді ж він називав українську збірну «темною конячкою», прогнозуючи чоловічій команда стрімке повернення до еліти європейського (або навіть світового) волейболу.
Не склалося.
Україна без особливих шансів програла три з п’яти матчів, поступившись у відборі на чемпіонат світу усім серйозним суперникам і покинула Францію на четвертому місці. Три поразки з рахунком 0:3 найяскравіше підкреслюють нинішній рівень збірної – про жодну «темну конячку» чи повернення в еліту навіть мови не може бути. Українській чоловічій команді так далеко до найсильніших європейських (хоча б) збірних, як Львову – до статусу найкомфортнішого європейського міста. Тобто якісь передумови наче є, але скільки ж проблем навколо…
***
Для початку важливо наголосити: не потрібно звинувачувати тренерський штаб чи гравців у не надто вдалому результаті відбору. Вперше зібравшись разом за місяць до турніру, волейболісти не могли зіграти набагато краще. І якщо в якійсь іншій групі ось цього рівня вистачило б для фінашу на третьому, а може, й другому місці, то в «групі смерті» – лише для четвертої позиції.
І так, такий результат насправді є нормальним. Усі побачили, куди і як далеко треба рухатися, аби досягти якихось волейбольних висот.
З іншого боку, хіба це не було очевидним? Вважати четверте місце негативним результатом можна тільки через призму слів федерації, яка ставила перед командою занадто високу планку. Однак саме ця завищена планка створила додатковий тиск на гравців, через який вони не завжди показували свій максимум, намагаючись перш за все думати про результат.
Та цей відбір – особливо ті три поразки – повинен допомогти керівникам українського волейболу переглянути власні очікування. Зрозуміло, що Михайло Мельник хотів швидко і ефектно навести лад у національних збірних, моментально повернувши їх до боротьби за вихід на чемпіонат світу. Для цього президент федерації наполіг на повному оновленні чоловічої команди, повернувши до складу збірної декількох сильних волейболістів. Швидкого результату здобути не вдалося. А відтак виникає запитання: наскільки довго федерація разом з головним тренером продовжуватиме робити ставку на цей ж склад?
Підсумки відбору на чемпіонат світу для України
Відповідь: не більше двох з половиною років, тобто до завершення цього олімпійського циклу. Щоб пересвідчитися у цьому, достатньо просто глянути на вік волейболістів, що попали в заявку на відбір до чемпіонату світу. Лише троє гравців наприкінці цього року будуть молодші 25-ти (Олег Плотницький – 20, Юрій Семенюк – 23, Василь Тупчій – 25). А зразу сім гравців – половина заявки – є старшою за тридцять років.
Жодна з трьох збірних, які фінішували вище України в таблиці, «не може похвалитися» такою кількістю вікових гравців. Наприклад, у турків та німців по чотири волейболісти «30+», а у французів – жодного. Відповідно, не повинна нікого дивувати різниця у середньому віці заявки: якщо у Туреччини чи Німеччини вони складає 26,6 років, то в України – 28,4 (а без врахування Плотницького – усі 29). Про Францію у контексті середнього віку краще взагалі не згадувати – 24,8 років.
Чи можна сказати, що більш досвідчена команда була козирем України? Аж ніяк. Двоє найкращих гравців у команді – Василь Тупчій та Олег Плотницький – входять до трійки наймолодших.
Це, втім, не означає, що потрібно зараз оголошувати курс на тотальне омолодження. Кидатися з крайнощів у крайнощі неправильно. Натомість Україні зараз важливо побудувати певну структуру, сформувати фундамент. Рим, як відомо, не один день будували, тому й повернути собі волейбольну славу теж не вдасться за короткі терміни.
У цієї – вікової – збірної України є своє призначення. Вона повинна закріпити позиції та підготувати плацдарм для наступного покоління. Списувати теперішню збірну ще рано, але й вимагати від неї чогось надзвичайного не варто.
Ці волейболісти занадто пізно зібралися разом, аби досягти якихось висот – уже в найближчому майбутньому перспективна молодь 1996-97 років народження, яка здобула срібло на молодіжному Євро та вийшла на чемпіонат світу, постукає в двері і витіснить ветеранів зі збірної. А до того часу теперішнім гравцям національної команди потрібно насолоджуватися моментом: вони все ще можуть вивести Україну на Євро-2019 чи навіть виграти Євролігу, увійшовши таким чином в історію нашого волейболу.
Та постійно акцентувати на цьому увагу неправильно – високі завдання будуть стояти уже перед іншою, молодшою, збірною України, тоді як цій залишається лише грати у своє задоволення. І шкодувати, що у подібному складі таку збірну не вдалося скомбінувати швидше.
Добавьте «sportarena.com» в свои избранные источники Google News (просто нажмите звездочку)
Джерело: Sportarena.com