Литва і Польща як приклад для України в сфері розбудови спортивної інфраструктури

Чемпіонат світу з футзалу-2020 пройде у Литві. На перший погляд ця інформація виглядає доволі смішною — футзал у Литві не знаходиться на підйомі, місцева збірна ніколи не виходила на чемпіонати Європи, не кажучи про світові першості. Але так виглядає лише спершу — після аналізу ситуації (навіть поверхневого), усе стає на свої місця.

Литву обрали господарем чемпіонату світу, бо ця країна готова його приймати. Питання любові до футзалу у даному контексті відійшло на другий план. До того ж, така подія як чемпіонат світу, точно приверне увагу та стане імпульсом для розвитку футзалу в країні.

• Які аргументи були у ФІФА?

Усе дуже просто. Останні два чемпіони світу з футзалу пройшли в країнах, де до останнього виникали проблеми з інфраструктурою. У Колумбії в 2016 році, наприклад, мало бути чотири арени, але матчі проводилися на трьох. Цього разу чиновники ФІФА вирішили не ризикувати і провести турнір в країні, яка готова його провести хоч завтра.

До того ж, Литва довго і плавно готувалася до проведення чемпіонату світу. Останні три відбори на Євро приймала Литва, ще один відбір на чемпіонат світу — теж вона (у своїй групах, звісно).

Звідки у Литви арени, якщо футзал там не розвинутий?

Для гри в футзал підходить звичайний багатофункціональний закритий майданчик. І хоча футзал в Литві не надто популярний, куди розвинутіший в країні баскетбол. Власне, завдяки баскетболу з’явилися і арени. У 2011 році Литва приймала Євробаскет, господарями виступили 6 різних міст.

Усі ці арени готові приймати і чемпіонат світу з футзалу — нічого навіть суттєво змінювати не треба.

На загальному фоні виділяється Жальгіріс Арена (Каунас) та Сіменс Арена (Вільнюс) — це майданчики двох найбільших баскетбольних команд, місткість яких складає 15,500 та 10 тисяч глядачів. Місткість ще чотирьох арен (у Клайпеді, Паневежисі, Шяуляї та Алітусі) складає не менше 5 тисяч глядачів.

Фактично, у Литви навіть буде вибір, де саме проводити матчі чемпіонату світу.

• А що у Польщі?

Чемпіонат світу з футзалу стане для Литви другим глобальним турніром після Євробаскету-2011. Польща лише за останні чотири роки проводили 3 глобальні турніри: чемпіонат світу-2014 та Євро-2017 з волейболу, Євро-2016 з гандболу. До того був ще Євробаскет-2009 та жіноче Євро-2009 з волейболу, а у 2023 році Польща разом зі Швецією прийматиме чемпіонат світу з гандболу.

І арен в Польщі, як нескладно здогадатися, більше, ніж в Литві — Таурон Арена (Краків, 15 328 глядачів), Атлас Арена (Лодзь, 13 805), Сподек (Катовіце, 11 500), Ерго Арена (Сопот, 11 409), Лучнічка (Бидгощ, 8 764), Азоти Арена (Щецін, 7 403), КРС Зєльона Гура (Зєльона Гура, 6 080), Ґдиня Спорт Арена (Ґдиня, 5 500), Орлен Арена (Плоцьк, 5 381), Глобус (Люблін, 5 000) та інші.

Практично усі з перерахованих вище арен є сучасними та були побудовані не конкретно під якийсь турнір. Тобто поляки банально будують в містах спортивні майданчики, розуміючи, що знайдуть їм застосування.

Коли ж Польща стає господарем якогось турніру, його матчі проходять в обмеженій кількості міст — Краків, Катовіце, Сопот, четверте місто змінюється. Як правило, грають у Вроцлаві в арені «Зала століття», яка по суті є багатофункціональною, але не чисто спортивною (тому відсутня в списку).

У Любліні, Ґдині, Щеціні, Плоцьку та Зєльоній Гурі, наприклад, жодних великих міжнародних турнірів ніколи не проводилося. Але місцеві спортивні зали активно використовуються. Наприклад, у Щеціні в залі грають одразу три команди — гандбольний Погонь, волейбольний Хемік Поліс та баскетбольний Волки Морські.

• Що ж в Україні?

Прірва.

«Якби у мене були кошти побудувати будь-що, насамперед я б побудувала хороший спортивний комплекс для всього: з басейном, доріжками… Якби я, будучи мамою, привела свою дитину і побачила пиздець, який на тому стадіоні [в Рівному] і під трибунами, де діти мають тренуватися, я б не віддала дитину на таке. У нас просто жопа, конкретна жопа. Якщо на вулиці -15 взимку, то там де я займаюся — -12. Просто вітер не дує в лице і сніг не падає. Але якщо дощ, то падає, бо трибуна протікає».

Це слова дворазової чемпіонкою Європи з бігу на 800 метрів, Наталії Прищепи про ситуацію з інфраструктурою в Рівному. На території України можна нарахувати до десяти (ще треба постаратися) сучасних спортивних майданчиків, з лімітом від тисячі сидячих місць — усього залишиться арен десять . І це на всю Україну.

Арени України, що вміщають не менше 1 тисячі місць

Арена	Місткість
Палац спорту (Київ)	7 500
Юність (Запоріжжя)	5 000
Палац спорту (Харків)	3 500
Олімп (Южне)	2 000
Надія (Миколаїв)	1 628
Галичина (Львів)	1 600
Зал коледжа фіз. виховання (Івано-Франківськ)	1 500
Легкоатлетический манеж (Суми)	1 240
Шиннік (Дніпро)	1 003
Мотор Сич (Запоріжжя)	1 000

Міністерство молоді та спорту розпочало програму з розбудови спортивної інфраструктури — виділено кошти на побудову арен в шести містах України. Це хоча б якийсь крок у напрямку розвитку.

Бо поки що виділити в Україні можна хіба спорткомплекс Юність в Запоріжжі — відреконструйований в 2018 році, вміщає 5 тисяч глядачів і є одним з найкращих майданчиків на території Східної Європи.

Ще дві арени, які відповідають міжнародним вимогам — Олімп в Южному та харківський Палац спорту. Вони вміщають 2 та 3,5 тисячі людей. Також є Зал коледжу фізичного виховання в Івано-Франкіську — остання підходяща арена, яка вміщає 1,5 тисяч людей.

Очевидно, є київський Палац спорту — він ж головна спортивна споруда України. Ця арена давно не відповідає сучасним вимогам, є вкрай незручною та застарілою. Але вона чи не найкраще символізує стан справ з майданчиками по всій Україні — більшість з них такі ж, лише ще гірше.

Два роки тому президент федерації волейболу Михайло Мельник «переніс» домашні матчі збірної до Івано-Франківська. Його пояснення було доволі простим:

«Чому в Івано-Франківську? Не тільки тому, що я звідти родом. Там ще й один з кращих залів (мова йде про зал коледжу фізичного виховання. – прим. О. М.), може, навіть в Україні. Є в Харкові, є в Южному, і думаю, що він іде третім. Ну а як? У Києві немає залу для глядачів – зали є, а от місць для глядачів немає. Палац спорту шикарний, але там нема навіть – не знаю, хто його будував – стаканів для стійок».

За два роки ситуація, по суті, не змінилася: з’явилася Юність в Запоріжжі, і все. Тобто якби Україні навіть захотіла приймати якийсь міжнародний турнір — нам би права на проведення не дали, бо немає інфраструктури.

І це перша річ, яку потрібно змінювати, якщо Україна хоче заявити про своє місце на міжнародній спортивній мапі. Причому будувати не під щось, а для людей: разом з новими аренами повернеться в міста і професійний спорт. Польща уже це довела.

Читайте также свежие новости спорта на портале о спорте sportarena.com