Інший Фуркад, який мав стати великим. Але його поховав талант Мартена

Коли в середині нульових одвічна дуель Оле Ейнара Бйорндалена та Рафаеля Пуаре наближалася до завершення, біатлонний світ очікував на людей, що будуть здатні все перевернути. Стати новими героями покоління та замінити легенд, зайняти їхнє місце. Тоді ставки на наступників були простими — ще один норвежець та француз, Еміль Свендсен та Сімон Фуркад.

Вони вдвох, майже однолітки (Сімон старший усього на рік), синхронно розривали в юніорах, вигравши на двох вісім золотих медалей чемпіонатів світу за декілька років (по чотири у кожного). Саме на Еміля та Сімона робили ставку, а Пуаре вважав, що саме Фуркад замінить його та стане лідером збірної Франції.

«Мені лестить, що мене порівнюють з Рафаелем Пуаре. Але з іншого боку — це трохи дратує: бо нерідко чую: «Ось, дивись, новий Пуаре!», але мене звати Сімон Фуркад, і я хочу, аби люди це знали», — ще у 2007-му році, після першого особистого подіуму на етапах Кубка світу, Сімон акцентував увагу на власному імені. Він ніколи не приховував: прийшов у біатлон, щоб писати власну історію, а не бути чиєюсь заміною чи тінню.

Та у нього не вийшло.

Еміль Свендсен швидше перейшов на дорослий рівень, у двох передолімпійських сезонах фінішував третім в загальному заліку, а Сімон боровся з тінню Пуаре. Очікувалося, що молодий Фуркад одразу підхопить лідерство від Рафаеля та поведе Францію до нових перемог, але він не одразу виявився готовим до такої відповідальності.

Сімону потрібен був час, у Франції його давали, хоча й поступово підтягували до роботи з основою все нових юніорів, серед яких був і Мартен Фуркад. У 2009-му році Сімон здобув першу велику перемогу: приніс Франції золото чемпіонату світу в змішаній естафеті у контактній боротьбі з Карлом-Йоганом Бергманом. Тоді ж він вийшов з тіні Рафаеля Пуаре.

Це золото було важливим не лише з точки зору перемоги, але й психологічної стабільності — за два дні до цього Сімон одним з останніх вистрілів втратив золото в індивідуальній гонці, а на фініші програв 0.9 секунди бронзовому призеру, хорвату Якову Факу. Утім, за два дні він реабілітувався: вистояв і виграв.

Той результат дав імпульс Сімону — новий, олімпійський сезон, він розпочав дуже стабільно, а на Ігри у Ванкувер поїхав у жовтій майці лідера. Хоча у Фуркада все ще не було жодної особистої перемоги, він залишався лідером своєї збірної та головною надією Франції.

Усе змінилося безпосередньо у Ванкувері: Сімон повністю провалився, а його молодший брат, Мартен, взяв срібло у мас-старті. «Ця медаль мала бути твоєю», — казав Мартен заплаканому братові після виграшу медалі. Але для Сімона слова молодшого брата нічого не змінювали — він був пригнічений, розбитий і ображений.

Фуркад-старший хотів перетворити Ванкувер на «свої» Ігри, він був лідером загального заліку та найстабільшим біатлоністом тієї зими. Натомість — жах, лише один фініш в топ-15 за чотири гонки та медаль брата. До кінця сезону Сімон не оговтався: він опустився на сьоме місце в загальному заліку, пропустивши вперед навіть Мартена, який фінішував п’ятим.

Але далі було лише гірше. Донедавна лідер Франції, а тепер уже другий номер — Сімон, який так прагнув вийти з тіні Пуаре, став тінню власного брата. Пізніше, у 2014-му році, француз усе пояснить і визнає: він заздрив. Але тоді, взимку 2011-го року, все було жахливо: Сімон провалював гонку за гонкою, а Мартен продовжував набирати.

«Я порівнював себе лише з ним. Мартен став моєю нав’язливою ідеєю, інших просто не існувало. Якщо я перемагав Мартена, я був задоволений. Коли я фінішував сьомим, але якщо він був позаду, це було щастя», — відзначав Фуркад-старший в інтерв’ю французькому Eurosport. Аби прийняти факт того, що молодший брат виявився кращим, Сімону знадобилося близько двох років.

Упродовж цього часу вони майже не спілкувалися, Мартен максимально дистанціювався від Сімона, адже кожна його перемога завдавала болю брату. Фуркад-молодший прагнув якось допомогти, але при цьому не хотів жертвувати кар’єрою. Зрештою, Сімон здався: він пішов на примирення з братом, визнавши, що той є кращим.

Коли стосунки почали налагоджуватися, Фуркад-старший видав найкращий сезон в кар’єрі, фінішувавши п’ятим в загальному заліку. Тоді ж (у 2012-му році) він виграв єдину особисту медаль чемпіонатів світу, взявши срібло в індивідуальній гонці. Сімон був як ніколи близьким до золота, програв якихось 7 секунд переможцю, тому ж Якову Факу (так, тому, хто позбавив Сімона медалі за три роки до того). Але і срібло Фуркад-старший сприйняв як перемогу — це його особиста медаль.

Сезон 2011/12, як виявилося, був піком в кар’єрі Сімона — тоді він завоював п’ять з восьми своїх особистих подіумів, виграв єдиний глобус (Малий в заліку індивідуальних) та став віце-чемпіоном світу.

Надалі Фуркад-старший лише одного разу піднімався на подіум в особистих гонках (у 2013 році), а з кожним наступним роком його роль в збірній Франції зменшувалася. Зрештою, у 2018-му році Сімона перевали в команду B, він повернувся на Кубок IBU, а на Олімпіаду поїхав у статусі запасного. У 2019-му році біатлоніст знову опинився в команді B, був одним з найкращих там, але, отримавши шанс, не вразив на етапах Кубка світу.

За усі ці роки, поступової деградації Сімона, його молодший брат став абсолютним гегемоном світового біатлону. Мартен не лише виграв сім Кубків світу поспіль, він «приватизував» собі прізвище Фуркад — молодший брат не просто відправив у тінь старшого, він, по суті, змусив усіх пам’ятати лише про одного Фуркада.

Чи міг щось з цим зробити Сімон? Він прагнув боротися, але ще в 2014-му році визнав, що його талант не порівняти з талантом брата. Старший з Фуркадів більше та наполегливіше працював, але це усе нівельовував талант молодшого. Тому Сімон, врешті-решт, змирився: він пішов у тінь, з якої все своє життя прагнув вибратися. Але виходить, що Сімоном Фуркадом він був лише один рік — з моменту виграшу золота чемпіонату світу до срібла Мартена у мас-старті на Олімпіаді. Увесь інший час — Сімон був як не новим Пуаре, так просто братом Мартена.

Мабуть, ось це бажання не бути чиєюсь тінню, зіграло злий жарт з Фуркадом-старшим: він втратив один сезон на своєму піку, а потім не зміг втримати важливу впевненість. Жодної боротьби зі Свендсеном не вийшло, замінити Рафаеля Сімону теж не вдалося — він не був тим, хто повів Францію до нових перемог. Зрештою, його запам’ятають всього лише братом Мартена.

І це, очевидно, не те, на що розраховував Сімон Фуркад 15 років тому, дебютуючи на етапах Кубка світу. Він залишився єдиним топ-юніором свого покоління без медалі Олімпійських ігор. Він явно не реалізував увесь свій потенціал. Та з іншого боку — саме він подарував біатлонному світу Мартена Фуркада. Сімон був прикладом і показав, що можливо підкорити будь-яку вершину. Якби не Сімон, не було б і Мартена.