Ложка меду в бочці дьогтю. Підсумки Олімпіади-2018 для України

З моменту церемонії закриття Олімпіади минуло уже понад дві доби. Достатня кількість часу, аби емоції вляглися і можна було оперувати лише фактами та цифрами. Хоча, зрештою, суть від цього не зміниться — Олімпіада-2018 була найгіршою за часи виступів України на зимових Іграх.

Це Олімпіада безпросвітності та відсутності перспектив. Олімпіада, яку на власних плечах витягнув Олександр Абраменко, адже це саме його золото дозволяє зараз «видихнути» спортивним чиновникам, тренерам і навіть самим спортсменам. Якби не стрибки екстракласу від Абраменка — усе було б ще гірше. Хоча інколи здається, а куди ще гірше?

Україна покинула Пхьончхан з однією медаллю — а це уже краще, ніж в 2002 та 2010 роках, коли синьо-жовта збірна на Іграх не завоювувала жодної нагороди. У Пхьончхані українці виграли золото, що робить цю Олімпіаду медально кращою за 1998 та 2006 роки, коли були лише срібло та бронза.

Якщо дивитися лише в медальний залік, то виходить, що Пхьончхан — третя за успішністю Олімпіада в історії України. Хотілося б, аби було так, але реальність гірша — за усіма іншими показниками це найгірші Зимові Ігри. Гірші, ніж безмедальні Солт-Лейк Сіті-2002 та Ванкувер-2010.

У Пхьончхані, як бачимо з таблиці, було лише три фініші в топ-10. Причому сьоме та дев’яте місце, здобуті в біатлонних естафетах, важко назвати великим успіхом — все-таки в міксті (7-а позиція) брали участь 20 команд, а в чоловічій естафеті (9-е місце) — 18. Але маємо те, що маємо. Більше взагалі немає високих результатів.

Ще більше лякає інша тенденція — фактично не залишилося видів спорту, в яких українці можуть займати високі місця. Якщо, наприклад, в в 2006 році представники чотирьох різних видів спорту фінішували в топ-10, то впродовж останніх двох Олімпіад — лише в двох видах спорту синьо-жовті здатні посідати місця серед найкращих.

Не варто також забувати, що Олександру Абраменку, наприклад, уже 29 років, скоро завершать кар’єру сестри Семеренко (32 роки) і Олена Підгрушна (31 рік), але поки зовсім незрозуміло, чи здатен хтось замінити їх? Не просто прийти і зайняти місце, а підтримати рівень та планку, яку поставили ці спортсмени?

Бо якщо ні, то навіть три фініші в топ-10 за чотири чи вісім років виглядатимуть панацеєю. Кількість високих місць зменшується так само стрімко, як і кількість учасників Олімпіади — Пхьончхан за обидвома показниками побив антирекорд. Але чи це уже фініш падіння?

Олександр Абраменко став олімпійською месією для усієї України. І хоча ще за день до тріумфу про його існування та медальні перспективи знали одиниці, після виграшу золота соцмережі заполонили фотографії та привітання. За одну годину Олександр Абраменко став національним героєм. Для цього йому вистачило усього трьох крутих стрибків.

Перший в історії. Як Олександр Абраменко йшов до олімпійського золота

У Пхьончхані Олександр справді перетворився на героя. Причому не тільки для країни, але й для самого себе. Ніколи раніше на великих турнірах акробат не фінішував на подіумі. Ніколи раніше від не ризикував настільки сильно, виконуючи в фіналі стрибок, який ще жодного разу не стрибав в сезоні. Але ніколи раніше Абраменко не був таким холоднокровним і впевненим — він не зважав на будь-які невдачі, а просто йшов до своєї мети. Найбільший стабільний акробат Пхьончхану заслужено став найкращим. І, схоже, це початок нового періоду в кар’єрі Олександра Абраменка. Періоду олімпійського чемпіона.

Сам вихід на Олімпіаду був успіхом для 19-річного Владислава Гераскевича, адже саме це завдання він разом з тренером та батьком Михайлом Гераскевичем ставив на початку сезону. Упродовж сезону був як невдалі результати, так і прекрасні етапи — Владислав двічі фінішував в топ-15 на етапах Кубка світу, зарекомендувавши себе одним з відкриттів сезону.

Як стверджував Гераскевич, на Олімпіаді йому просто хотілося показати себе. Тим більше, траса в Пхьончхані підходила для манери їзди Владислава — це технічник трек, на якому мають перевагу ті скелетоністи, що їздять чисто. Оскільки українець є одним з найтехнічніших в світовому скелетоні, він отримав перевагу і скористався нею. Підсумкове 12-е місце — найкращий результат в кар’єрі Владислава.

І здається, це лише початок. У 19 роців в скелетоні справді досить складно досягти набагато вищих результатів, а от уже за чотири роки — на Олімпіаді у Пекіні — від Владислава Гераскевича будуть очікувати зовсім інших результатів.

У кожній з санних дисциплін українці фінішували останніми — 40-е місце в чоловічих змаганнях (Андрій Мандзій), 28-е місце в жіночих (Олена Стецьків, ще дві санкарки не доїхали до фінішу), 20-е місце в парах (Олександр Оболончик/ Роман Захарків) і 13-я позиція в естафеті. Фактично кожен з українців — крім молодого Антона Дукача — припускався грубих помилок на Олімпіаді, втрачаючи будь-які надії поборотися за вищі місця.

Зрозуміло, що від українських санкарів ніхто не очікував високих результатів. Боротьба за топ-20 в особистих змаганнях — це максимум, на що синьо-жовті могли розраховувати. Найкращі часи українського санного спорту залишилися в минулому, це ясно. Але ж останні місця в кожній дисципліні на Олімпіаді — це повний крах.

Схожа ситуація у фігурному катанні. Чотири роки тому Якову Годорожі вдалося вийти в довільну програму, врятувавши, таким чином, українських фігуристів від повного провалу. У Пхьончхані свого героя не знайшлося — і в чоловічих змаганнях, і в жіночих, і в танцювальних парах українці вилетіли одразу після короткої програми. Останнє місце, передостаннє та четверте з кінця — так виступили фігуристи. Провал, який важко перевершити.

3 рази українці фінішували в топ-10 найкращих — 25 разів українці фінішували в топ-10 найгірших.

Віктор Пасічник на власному прикладі показав, як правильно треба готуватися до Олімпіади. На початку сезону українець не входив навіть в топ-40 на етапах Кубка світу, а путівку на Ігри здобув лише за континентальною квотою. Коли ж за тиждень до старту в Пхьончхані Пасічник показав найкращий результат в кар’єрі, фінішувавши 16-м на етапі Кубка світу, здалося, що він здатен повторити результат Сочі та одного разу фінішувати 30-м.

Але Віктор пішов далі — він фінішував 30-м і 23-м на Олімпіаді-2018. Так, це далеко від медалей. Навіть не так: це дуже далеко від медалей. Втім, для Віктора — це максимум, станом на зараз. Його стрибок з великого трампліна став одним з найкращих моментів Олімпіади: Пасічник мав приземлятися раніше, але ризикнув і протягнув ще метрів 7-10, аби покращити результат. Як наслідок, він до останнього в лижних перегонах боровся за топ-20, але трохи програв. Значить, є ще куди рости і є що покращувати перед Пекіном-2022. Головне, аби до тієї Олімпіади Віктор підійшов в аналогічній формі.

Ця історія добре відома всім. Жодного особистого фінішу в топ-10, незрозумілі тренерські рішення, провал жіночої естафети (11-е місце), перед яким розгорівся той-таки-скандал. На цій Олімпіаді усе йшло не так для українських біатлоністів — з першого і до останнього моменту.

Сергій Бубка — Атланта-1996
Яна Клочкова — Пекін-2008
Олена Підгрушна — Пхьончхан-2018

Три українські прапороносці на церемонії відкриття Олімпіад, що так і не виступили на тих Іграх. pic.twitter.com/JZ5bWnDOtH

— Alex Mandziy (@OleksiyTheFirst) February 27, 2018

Єдиний більш-менш успішний старт — змішана естафета, де синьо-жовта команда посіла сьоме місце. Про усе інше не хочеться і згадувати. Уже після Олімпіади головною причиною провалу в жіночій команді назвали хвороби, через які не вдалося вивести біатлоністок на пік форми. Але це виглядає як дешева відмовка. З чоловіками ситуація легше — з самого початку там не було нікого, крім Артема Прими та Дмитра Підручного, а вони в перші дні Ігор потрапили в акліматизацію, через що демонстрували жахливі показники ногами.

Хто винен у провалі України на Олімпіаді

Український біатлон повинен вжити міри після такого провалу: декому з біатлоністів варто піти з команди, оновитися має також тренерський штаб. Було б непогано, якби відбулися зміни і в президіумі федерації, але це уже утопія. Тому якщо відбудуться хоч якісь зміни — буде непогано.