Sportarena

Олексій Мандзій – про те, як успіх в естафеті закриває очі на провальні особисті результати українського біатлону.

Друге місце в естафеті на чемпіонату світу – це круто, питань немає. Перша медаль у найочікуванішій гонці світової першості – це сильно, жодних заперечень. Медаль, здобута у такій боротьбі з найкращими біатлоністками планети, цінується ще більше – і ця теза теж не підлягає сумнівам. Щоправда, радіючи призовому місцю, яке стало лише третім подіумом в сезоні, український вболівальник швидко забуває про інші невдачі. До того ж робить це настільки ефектно й просто, наче ось цей один успіх здатен перекреслити усі проблеми.

Вольове останнє коло естафети, під час якого Олена Підгрушна продемонструвала свій максимум, здолавши Марі Дорен Абер і Габріелу Коукалову, скоріш за все, стало для капітана синьо-жовтої команди останнім на цьому чемпіонаті світу. На даний момент Олена друга запасна у стартовому листі гонки з масовим стартом – для потрапляння у тридцятку найкращих Підгрушній потрібно, аби дві спортсменки відмовилися від участі в гонці.

Переможний фініш Олени Підгрушної, Getty Images

Від зайвих нервів та спокійного потрапляння у мас-старт Капітана відділили всього три очки. Чи могла Олена десь здобути ці три залікові очки? Для цього достатньо було лише вийти на старт в гонці переслідування, де українка мала стартувати 34-ю. Однак тренерський штаб разом з президентом федерації біатлону вирішив зняти Підгрушну з тієї гонки.

Причина? «У старті Олени не було сенсу», – заявив тренер збірної Урош Велепец, і цим рішенням, по суті, позбавив біатлоністку участі в мас-старті. По-іншому вчинив чоловічий тренерський штаб – Дмитро Підручний вийшов на старт 28-м, зумів піднятися на 14-е місце, і завдяки цьому гарантував собі місце у мас-старті.

Ну помилився тренер, ну з ким не буває. Чи міг Велепец тоді уявити, що фінка Марі Лауканнен фінішує четвертою в індивідуальній гонці, а кореянка Катерина Аввакумова – п’ятою, і що саме ці дві спортсменки заберуть у Підгрушної місце у топ-30? Безперечно, не міг. З іншого боку, Урош Велепец – тренер, а не простий уболівальник, і він як ніхто інший повинен усвідомлювати важливість кожного очка.

Успіх в естафеті знову ввів усіх в стан ейфорії – він дозволив ненадовго повернутися у переможні миті Олімпіади в Сочі.

Однак тепер, після подіуму в естафеті, навряд хтось задумається над цим. Як і над тим, що ця медаль стала всього третьою для України у нинішньому біатлонному сезоні. А це, на секундочку, найгірший результат за останні п’ять сезонів – з меншою кількістю подіумів до чемпіонату світу синьо-жовті востаннє підходили ще взимку 2012 року, коли бронза Віти Семеренко у спринті стала всього другою нагородою української збірної.

Успіх в естафеті знову ввів усіх в стан ейфорії – він дозволив ненадовго повернутися у переможні миті Олімпіади в Сочі, коли жіноча збірна здобувала абсолютно заслужене золото. Більшість біатлонних вболівальників ще й досі живуть тими моментами, які назавжди залишаться одними з найкращих у їхній пам’яті. Що цікаво, не тільки через біатлон – за наступні декілька років криза заполонила геть усе, тому зараз так емоційно сприймаються флешбеки до тих «попередніх» часів.

Та сама золота четвірка після виграшу золота в Сочі, Getty Images

Але, на жаль, срібло у естафеті на чемпіонаті світу 2017 року вдалося здобути не завдяки, а всупереч. На відміну від медалі 2014 року, воно не стало підтвердженням якогось захмарного рівня, як-от, наприклад, золото Німеччини, а лише довело незламність духу та характеру українських біатлоністок.

Найгірша тенденція, у порівнянні команд 2014 і 2017 років, захована в іншому – три роки тому синьо-жовта збірна була сильною не тільки командно, але й індивідуально, тоді як тепер уся ставка робиться на естафету, а надії на особисті успіхи виглядають занадто примарними. Коли до Олімпіади залишається усього рік, а єдиний шанс на медаль (до того ж уже не золоту) – це естафетна гонка, то жодних запитань про регрес біатлону в країні навіть не потрібно ставити. Усе і так зрозуміло.

Реальність набагато суворіша – 377 днів без перемог вчать цінувати будь-який успішний момент українського біатлону.

Могло б усе, безперечно, скластися по-іншому. Але для того потрібно було підпускати Анастасію Меркушину до стартів в основній команді не в 21 рік, а хоча б на рік-два швидше. Для того потрібно було врегулювати питання з підготовкою Ірини Варвинець ще минулого літа. Для того потрібно було більше довіряти Юлії Журавок, а не маринувати її увесь час в Кубку IBU. Таких «для того» можна підібрати ще немало, але виправляти щось уже занадто пізно.

Анастасія Меркушина продовжує вражати на чемпіонаті світу, Getty Images

Як наслідок, успіхи, до яких вболівальників привчила Валя Семеренко взимку 2015 року, остаточно залишилися в минулому. Реальність набагато суворіша – 377 днів без перемог вчать цінувати будь-який успішний момент українського біатлону. І не варто буде дивуватися, коли восени президент федерації оголосить завданням на сезон успішний виступ у естафетній гонці на Олімпіаді – ніхто не робитиме ставку на особисті результати, і такі ситуації, як з Оленою Підгрушною на цьому чемпіонаті світу, ставатимуть дедалі частішими.

Але жодних запитань чи претензій не виникатиме аж до естафети на Олімпіаді: та гонка стане квінтесенцією усього, тільки від неї чекатимуть результату. У цьому, власне, й полягає ризик – ставка на одну гонку або спрацює, або ні. Запасного варіанту не буде. А у випадку невдачі (читайте: відсутність медалі) будуть поставлені запитання, які дозріли уже зараз. Поки, втім, усі з задоволенням споглядають на біатлонний світ через рожеві окуляри, не замислюючись над цим: так банально легше.

P.S. Одне ще тільки застереження: занадто довге споглядання через рожеві окуляри загрожує поступовим перетворенням на жіночу російську збірну.


Добавьте «sportarena.com» в свои избранные источники Google News (просто нажмите звездочку)

Источник: Sportarena.com

Рейтинг записи: 12345


Рейтинг букмекеров
#букмекерописаниебонусоценкасайт
1 Фаворит обзор 10 000₴ + 300 FS
5
РЕГИСТРАЦИЯ
Или аккаунт Sportarena